Через шість континентів - на візку (фото)

Протягом семи років Микола, інженер-будівельник за першою освітою, подорожував шістьома континентами, збираючи матеріали, які дозволяють усім зацікавленим організаціям та особам полегшити роботу із забезпечення безперешкодного пересування та відвідин візочниками історико-культурних, і не тільки, місць України.

Завершальний етап проекту «Планета Земля. Погляд з інвалідного візка» відбувся 5 липня у Києві. Місце зустрічі - перетин вулиць Ковпака та Великої Васильківської. Микола Подрезан зазначає: «Саме тут я стояв 14 років тому і чекав Олімпійський вогонь. У Києві це дійсно було свято. На всіх вулицях із двох боків були люди. Спочатку проїхав ескорт, потім - великі машини з рекламою. А потім у мене забилося серце. Я побачив чарівну жінку, котра несла свій смолоскип. Це була Ольга Зубарєва (олімпійська чемпіонка з гандболу у 1980 році. - Ред.), яка сьогодні теж підтримує мене».

«ПОЇХАЛИ З КИЄВА НА СХІД, А ПОВЕРНУЛИСЯ З ЗАХОДУ»

Микола був серед 120 українців, які несли смолоскип під час київського етапу Всесвітньої естафети Олімпійського вогню літніх Олімпійських ігор-2004 в Афінах. А у 2011 році Микола вирушив у подорож містами, де відбулися етапи цієї естафети, наймасштабнішої в історії. Весь цей час чоловіка «супроводжував» прапор України. «Тут є позначки наших етапів, тобто: дата, місце, країна. І підписи людей, котрі мають стосунок - я ніколи не кажу «до цієї» - до нашої з вами країни. Міністр культури Євген Ніщук, міністр закордонних справ Павло Клімкін, президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка, мер нашої столиці Віталій Кличко, президент нашої країни Петро Порошенко», - перераховує Подрезан.

«Коли Сергій Бубка розповів про мій проект Томасу Баху – президенту Міжнародного олімпійського комітету, той запросив нас із Наталкою (Наталією Грязновою, реабілітологом і дружиною Миколи. - Ред.) на приватну аудієнцію у Лозанні, назвав проект унікальним, поставив свій підпис. Томас Бах, 10 листопада 2017 року – це  було закінчення нашої всесвітньої мандрівки, - згадує пан Микола. - Адже шість передостанніх етапів у нас вилилися у всесвітню мандрівку. Ми поїхали із Києва на схід, а повернулися з заходу. Суходолом проїхав на машині 22 штати в Америці. Отака історія».

«МИ ПОДОЛАЛИ МАЙЖЕ 230 ТИСЯЧ КІЛОМЕТРІВ»

На фінішному етапі у Києві, попри труднощі і біль, пан Микола подолав 250 метрів вулицею Великою Васильківською. Перед тим, як стартувати на другій точці, він показав знімки з 33 попередніх етапів. «На сьогодні я підрахував, що після старту ми з Наталкою пролетіли і проїхали - потягом, автомобілем, автобусом, по воді - майже 230 тисяч кілометрів. Екватор – трішки більше ніж 40 тисяч кілометрів, тобто ми шість разів перетнули його. Ось такий проект, - говорить мандрівник. - На сьогодні за останні шість олімпіад на планеті живуть 78 тисяч факелоносців. Двоє з них стоять перед вами: пані Оля та я».

Також Микола Подрезан показує свої подорожі на мапі: «Це я стартую у 2011 році. Потім були Монреаль, Нью-Йорк, Амстердам, Брюссель, Атени – тут було дуже хвилююче. Але взагалі для мене кожен етап хвилюючий. І сьогодні він особливий. От я приїду на Майдан, як на олімпійський стадіон. Я не плачуся - я козак, я переможець. Але було дуже важко і матеріально, і морально, і фізично».

«МОСКВА І ПОЛУМ’Я МИРУ - ЦЕ РІЗНІ ГАЛАКТИКИ»

Свій проект пан Микола втілював без спонсорів. «Немає євроремонту вдома, але є глобус з відзначеними країнами, які відвідав. Оце символ не тільки мого проекту, а мого життя, - каже чоловік. - Оці срібні цяточки – це там, де я був до травми, бронзові – вже на візочку, кольорові – це проект «Планета Земля. Погляд з інвалідного візка». Різні роки – різні кольори. Тут є зараз 33 цятки і 34 з’явиться у Києві через півтори години. 35 точка – Москва, куди ми не поїхали. Бо як українець і просто як цивілізована людина я вважаю, що на сьогодні, на жаль, Москва і полум’я миру - це не просто різні планети, а різні галактики».

Пан Микола зізнається, що здійснити проект було важко, але він не хоче плакатися. Чоловік цитує Марка Твена: «Наприкінці життя людина буде жалкувати про  дві речі:  що мало любила і мало мандрувала».

«НАЙГІРША ПЕРЕШКОДА - БОРДЮРИ»

Про те, де було найскладніше у фізичному плані, Подрезан говорить: «Я відкрию такий секрет, ми дивилися за допомогою карт, щоб усе було більш-менш рівно. Тому непросто було фізично у Барселоні. Чисто фізично. А найгірша перешкода на дорозі - бордюри. У Києві воно так: з одного боку є скіс, а з іншого – немає».

Питаємо Миколу, у чому різниця в облаштуванні простору для людей з інвалідністю в Україні та за кордоном. «Там вони люди, а тут – ще не зовсім, - констатує чоловік. - У першому документі, який я отримав від держави, було написано: «Нетрудоспособен, нуждается в постоянном постороннем уходе». Тобто моїх дві вищих освіти, моя енергія, яка в мене є, мої знання і бажання жити державу не цікавили. Але мене не цікавить, чи цікавить моє життя державу. Мене цікавить життя моєї держави. Все це непотребство з бордюрами, відсутністю туалетів тощо я відчуваю на собі. Я хочу змінити Україну, щоб у ній було комфортно і вам, і мені, і всім людям, у тому числі гостям нашої країни».

«СУСПІЛЬСТВО ПОВИННО СТАТИ «ПРОТЕЗОМ» ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ»

Хрещатиком Микола рушає до Майдану Незалежності. Питаємо його, чи бачить позитивні зміни для людей з інвалідністю у Києві. «Раніше у Києві не було нічого. Тепер уже щось є. Ви коли підете від Софії до Андріївської церкви, то побачите – там усе зроблено ідеально, пристосовано до потреб інвалідів-візочників. Так само, як у Нью-Йорку, - говорить Подрезан. - Потрібні приклади. Зараз молоді люди на візках не знають, що таке Радянський Союз, де інвалідів «не було». Вони хочуть жити повноцінно. У мене є надія, що проект зможе зробити мої старі роки легшими».

«Взагалі моя мета - зробити країну більш комфортною, - продовжує Микола. - Цей проект повинен привернути увагу до того, що мені некомфортно у своїй державі. За кордоном я - повноцінна людина. З мене інваліда робить навіть не параліч моїх ніг, а суспільство, котре вважає мене людиною другого сорту. Я молодий, мені не все одно, я сильний. А кожного дня ламаються люди. Зараз ранять наших хлопців на Донбасі. Тому все суспільство повинно виступити «протезом» для людей з інвалідністю».

Дорогою до Майдану зустрічаємо друга Миколи – Сашка Пустовця. Товариші продовжують шлях разом. На завершення Микола піднімається на сцену поблизу Колони нульового кілометра із глобусом, що напроти поштамту. Там його зустрічає чемпіонка світу зі стронг-спорту Ольга Лящук. Миколу вітають із завершенням проекту представники Національного олімпійського комітету і друзі, які сім років тому стали опорою для нашого героя.