Чорнобиль... часів Київської Русi

Щит на південному в’їзді до цього містечка із цифрою 1193 вказує рік, коли в літописах воно згадується вперше. Утім, в його історії більшу вагу має інша дата. Рік смерті та водночас початок нового життя для колись 14-тисячного Чорнобиля, який віддав своє ім’я одній із найбільших катастроф нашої землі — 26 квітня 1986 року. Життя, в якому особливий нинішній статус ніби перекриває всю історію до. Але є люди, які з цим не погоджуються. 

«ЯКБИ НЕ ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА, ДОСЛІДНИКИ МОГЛИ Б СЮДИ Й НЕ ДІСТАТИСЯ»

«До покинутих хат не заходь — ще заваляться», — каже Іван Зоценко, який уже другий тиждень працює на розкопках давньоруського Чорнобиля. Хати справді виглядають моторошно: світять вибитими вікнами та проваленими дахами. Забороною нехтую уже за кілька хвилин: кортить побачити житла, в яких зупинився час. До місця проведення розкопок вони прилягають практично впритул. Колись тут був чийсь город, а можливо, й садок — за чверть століття все перетворилося на справжні джунглі. Сама територія — це високий мис на правому березі Прип’яті. Такі місця зазвичай вибирали для поселень давні слов’яни. До легендарного затону і кладовища кораблів звідси — рукою подати.

КЕРІВНИК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ СЕРГІЙ ПЕРЕВЕРЗЄВ РОЗГЛЯДАЄ ЗНАЙДЕНУ КЕРАМІЧНУ ЛЮЛЬКУ ОРІЄНТОВНО XVIII СТОЛІТТЯ. ТАВРО НА ВИРОБІ ВКАЗУЄ, ЩО ЙОГО ПРИВЕЗЛИ ІЗ ТУРЕЧЧИНИ

«Якби не чорнобильська катастрофа, дослідники могли б сюди й не дістатися», — каже Ростислав Омеляшко, директор Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Але після квітня 1986-го на колишніх приватних садибах господарюють хіба що київські археологи. Експедиція Сергія Перевєрзєва шукає тут сліди середньовічного міста. Культурний шар уперше зафіксували 2003-го. Відтоді тут несистематично відбуваються розкопки. Без перерви — останні два роки.

Шлях, який через справжні хащі в центрі Чорнобиля веде до розкопу, нелегко помітити. А якщо хто й зверне увагу на непримітну стежку через колись доглянуті садки та господарства, то навряд чи прив’яже її до місця розкопок. У зоні відчуження важко уявити науковців, не пов’язаних своєю працею із чорнобильською трагедією.

Ця відстань, що веде від асфальту до розчищеного від заростів майданчика розміром 20 на 20 метрів, завжди вражає величезними волоськими горіхами. Вони покотом лежать під ногами — шкода й наступати. Восени збирають їх хіба археологи, яких ніби й не хвилюють думки про радіацію.

МЕТАЛЕВИЙ НАТІЛЬНИЙ ХРЕСТИК ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ — ЦІННА ЗНАХІДКА, АДЖЕ ТОДІ НОСИЛИ ПЕРЕВАЖНО ДЕРЕВ’ЯНІ ХРЕСТИКИ, ЯКІ РІДКО ДОХОДЯТЬ ДО НАШОГО ЧАСУ

Квадрат (археологи таким чином розмежовують досліджувану територію), який доручають розкопувати, впритул прилягає до знайденої раніше давньоруської печі. На «штик» лопатою знімаєш землю й уважно приглядаєшся, чи немає чогось цікавого. Думки про радіацію (а до Чорнобильської АЕС навпростець — кілометрів 20) зникають уже за кілька хвилин роботи. Власний дозиметр давно в рюкзаку, тут він жодного разу не показав більше 0,17 мікрозіверта на годину (рівень, який легко фіксується в Києві). Утім, про безпеку тут не забувають: перед розкопками територію обов’язково перевіряє дозиметрист, а до місцевої їдальні кожен день проходять через особливі турнікети, що реагують на радіоактивне забруднення. Та й із зони відчуження, врешті, не виїдеш, поки не пройдеш такої самої перевірки.

«РОЗКОПАТИ РУСЬ»

В основному знахідки датуються часами Київської Русі. Кістки тварин, уламки кераміки, скляні браслети, пірофілітові прясельця із сусіднього Овруцького кряжу: їх значно більше, ніж було би на аналогічних розкопках у тому ж Києві, розповідає Сергій Перевєрзєв. Каже, у столиці зазвичай доводиться досліджувати територію, відведену для забудови. На це дається зовсім мало часу, відтак намагаються опрацювати якомога більший простір. Тут же науковці самі собі господарі, й скрупульозно просівають усю землю через сито — щоб нічого не пропустити.

У кожного з археологів на одязі    — невеликий накопичувач, який потім має показати рівень радіації, отриманий за період роботи. У кого виявиться завеликий — більше до Зони не потрапить. Цікавинок у такій роботі вистачає. На місце розкопок тут спокійно може вискочити сім’я диких свиней. А на футбольному полі, через яке раніше «зрізували» дорогу на роботу, якось виявили радіоактивну пляму  — більше тим шляхом не ходять. Іноді археологи поповнюють «храм Білочки»: колекцію артефактів чвертьстолітньої давнини, знайдених біля навколишніх будинків. Центральне місце тут посідає фарфорова хвостата тваринка, якій жартома «поклоняються».

ЧЕРЕЗ ТАКЕ САМОРОБНЕ СИТО УЧАСНИКИ ЕКСПЕДИЦІЇ ПРОСІЮЮТЬ ЗЕМЛЮ В ПОШУКАХ «СЛІДІВ» КИЇВСЬКОЇ РУСІ

«Цікава пам’ятка, практично відсутність людей і сама Зона», — пояснює археолог Микола Беленко, що його привело в Чорнобиль. Дослідник палеоліту, «розкопувати Русь» він приїхав швидше у пошуках гострих відчуттів і нового досвіду. Грошей тут не заробиш: коштів ледве вистачає на організацію самої експедиції. За них оплачується і місячне проживання, і харчування в їдальні, їжу в якій видають за талони у стилі початку 1990-х.

Найбільше дослідників засмучує те, що вони досі не знайшли залишків жодного житла. Це б підтримало гіпотезу, за якою вже за Київської Русі тут існували поселення людей. Поки про це свідчать лише знахідки господарського характеру та рядки з Іпатіївського літопису, за якими у 1193 році князь Вишгородський і Туровський Ростислав «їхав із ловом від Чорнобиля в Торчійський (городище поблизу літописного Турова)». При цьому вже у XV столітті тут існувало укріплене поселення, витоки якого і шукають науковці.

Окрім основного завдання — дослідження давньоруського городища — з часів першої експедиції тут мріють відшукати домініканський монастир ХVII століття. 2013 року дослідники знайшли спільне поховання жінки та дитини. Яке, знаходилося, можливо, поблизу сакрального об’єкту. Минулої осені археологи домовилися з місцевим священиком та організували перепоховання людських останків.

А ось найцікавіші артефакти за всі роки досліджень цієї весни демонструють на виставці в Національному музеї історії України. Із часом знахідки поповнять Музей-архів культури Чорнобиля, обіцяє Ростислав Омеляшко. Поки така установа існує лише на папері.

Археологи сумно жартують, що до того часу майбутню експозицію можуть відчутно поповнити співробітники Зони відчуження. Ті проводять свої земляні роботи у Чорнобилі, не інформуючи істориків. А їхнє право голосу на цій території тепер теж мають враховувати.