Чим цікава іграшкова тематика?

«Залишився лише тиждень на оплату за оренду, а ми на карантині (без додаткових доходів та можливості функціонування...). То ж у цей нелегкий час змушені звертатися до всіх небайдужих, оскільки наш музей у безвиході... Будемо вдячні всім, хто відгукнеться. Кожна гривня допоможе нам вижити в цей період та зберегти маленьку частинку з нашого дитинства... Зі світу по нитці, і вийде сорочка», — оголошення такого змісту з’явилося на ФБ-сторінці Львівського музею іграшок (вул. Торгова, 15). До спільноти звертається засновник ГО «Львівський музей іграшок» і пояснює, що спричинив фінансову скруту тривалий карантин. 

«День», який завжди підтримує культурно-мистецькі ініціативи незалежно від форм підпорядкування, розпитав Павла Морозовського про особливості отакого, з дитинства і про дитинство, закладу, кількість, вік і батьківщину експонатів, роботу в музеї і поза ним. І про це — далі в розмові.

«ІГРАШКОЮ ДИТИНА ПІЗНАЄ СВІТ»

— Наш музей прийняв перших відвідувачів, а серед них — і малі, і дорослі, в серпні 2018-го. А ідея його створення зародилася відтоді, коли побачив, що в коробках дуже багато назбиралося іграшок, — розповідає Павло Морозовський. — Деякі іграшки знайшов у інтернеті. Також друзі почали мені іграшки приносити, бо шкода було викинути. Шукав і на блошиних ринках. Збирав іграшки років із десять. А відкрив свій музей з огляду на те, що майже  в усіх європейських містах такі установи є, і вони — дуже популярні. Ми ж — у Європі. То й і у нас має бути таке місце... Друзі дивилися на мене трохи скоса, вважаючи дивним таке колекціонування. А якщо серйозно, то в дитинстві в мене мало було іграшок, от тому воно так у пам’яті і закарбувалося. А згодом почав цікавитися цією темою, багато читав, розвивався в цьому напрямі. Іграшкою дитина пізнає світ. У кожну епоху іграшки були різні. До речі, в наш час іграшки мало розвивають. Це колись було так, що певна іграшка була до чогось призначена. 

— Скільки загалом маєте іграшок у музеї?

— У експозиції зараз є понад сімсот. Більше виставляти не дозволяє площа. А загалом у моїй збірці — понад 3 тисячі експонатів. І я тут не враховую ялинкових прикрас, а їх у мене — понад тисячу. 

— Приймаєте відвідувачів тільки в музеї? Чи, можливо, працюєте на виїздах?

— Так. Не всі можуть до нас приїхати. То ми їдемо до них — у школи й садочки. Робимо виїзні виставки, перевага яких у тому, що іграшками можна бавитися. Бо в музеї вони в нас — за склом. Діткам то дуже цікаво, дуже захопливо. Влаштовуємо й майстер-класи з виготовлення іграшок. Хочемо в подальшому влаштовувати гуртки, на які наразі нема місця. Плануємо й відкрити майстерню «Айболить», щоби ремонтувати іграшки, які нам приносять, і ті, що є в родинах, щоби потім повертати дітям.

— Які ляльки в експозиції найстаріші?

— Це маленькі, п’ятисантиметрові, керамічні пупсики, виготовлені до 1917 року. Нам їх приніс відвідувач. Також маємо дуже рідкісну ляльку 1930-х років — з Польщі, з фабрики Адама Шрайєра. Є з Чехословаччини пазли — це дерев’яні кубики з шести казок.

— Тобто на мапі вашого музею...

— Польща, Чехословаччина, Норвегія, Англія, Японія, Китай, Америка, Німецька Демократична Республіка, Україна, Білорусь та Росія.

— А як щодо років? Який період наймасовіше представлений?

— 1950-ті роки. До 50-х років щось важко знайти, бо це вже — антикваріат, а це — дорого. До речі, відтоді, як я відкрив музей, жодного експонату не купив. Усе йде на оплату оренди приміщення.

Нам приносять іграшки відвідувачі. Також дещо отримуємо поштою — з Києва, Харкова, Полтави. Це бандеролі і посилки від людей, які були в нашому музеї і захотіли поповнити збірку.

— А чого в колекції найбільше? Ляльок, ігор, машинок?..

— Машинок — найменше. Принагідно згадаю, що нещодавно приходив до мене дідусь, який приніс дуже рідкісні автівки 1948 — 1950-х років — цілком металеві. А чого найбільше є? Зараз подумаю... Напевно, ялинкових прикрас. Із настільних ігор маємо баскетбол, більярд... Футбол і хокей нам обіцяли принести. Є тамагочі, приставки «Денді», тетрис, «Електроніка»... Є достатньо візочків. У нас усього — потроху (сміється). Я не акцентуюся на чомусь одному. Не колекціоную суто ляльки чи машинки.

«НАЙЩАСЛИВІША МИТЬ, ЦЕ КОЛИ ПРИХОДИТЬ СЕРЙОЗНИЙ ДЯДЬКО, А ВИХОДИТЬ — ДИТИНА»

— Концепцію організації музею іграшок десь позичали, коли задумали відкрити свій?

— Головна наша концепція — спогади з дитинства. Найщасливіша мить у моїй роботі, це коли приходить серйозний дядько, а виходить — дитина. Мені дуже подобається бачити оці емоції. Щодо вашого питання, то я, звісно, цікавився, що в якому музеї відбувається. Всі музеї — різні. Наприклад, у Києві такий музей, а він — державний, концептуально зорієнтований на народні промисли. Приватний харківський «Музей детства», який організував історик і колекціонер Валерій Лейко, запрошує не тільки на демонстрацію іграшок та ігор, а й на інтерактивні лекції з історії, археології, астрономії, палеонтології і т. ін. Я ж робив ставку на ностальгійні спогади дитинства, бо кожною іграшкою з нашої збірки хтось бавився. А діти, приходячи до нас удруге чи втретє, вже приносять свої, сучасні на тепер іграшки, бо переживають, що вже їхні діти не знатимуть, чим бавилися їхні батьки (сміється).

— Тобто ви вже маєте й колекцію 2000-х?

— Так.

— А вам Павле, самому, що найбільше припадає до душі?

— Іграшки часів мого дитинства, бо це — спогади, емоції... Також мені цікаво, коли відвідувачі приносять якусь іграшку і розповідають її історію.

— Скільки років було вашому найменшому відвідувачу?

— Найменші в нас — ще не народжені. Говорю про жінок на останньому місяці вагітності, які залюбки відвідують нашу експозицію. А от якби ви мене запитали про найстаршого за віком відвідувача, то йому — 83 роки. Це бабуся, яка заледве піднялася на наш другий поверх, але від оглядин іграшок залишилася дуже задоволеною, бо, розповідала, в її дитинстві таких іграшок не було. Казала, що бавилася лялькою, яку їй зв’язали зі спідниці... Часи були важкі... Мали в гостях і 9-місячного хлопчика, який залюбки бавився величезним іваном-покиваном. Дитя ще не вміло ходити, тільки повзало, і з превеликим задоволенням розглядало всі наші вітрини.

«ЦІ ЕМОЦІЇ ДОДАЮТЬ СИЛ ДЛЯ ТОГО, ЩОБИ ПОДОЛАТИ РІЗНІ ЖИТТЄВІ НЕГАРАЗДИ»

— Можливо, мали гостей з-за кордону?

— Так, приміром, із Норвегії. Чоловік був дуже подивований, коли побачив двох дуже рідкісних латексних гномів часів Другої світової війни... Загалом мушу сказати, що іграшкова тематика — дуже цікава, всіх періодів. І важливі ті емоції, які люди отримують від споглядання іграшок. Саме ці емоції повертають нас у щасливі роки дитинства і додають сил для того, щоби подолати різні життєві негаразди. 

— Що скасували через карантин?

— Тематичні виставки. Для дівчаток — з ляльок Барбі, для хлопчиків — зі солдатиків.

— А скільки у вас у музеї персоналу?

— Я один — і за касира, і за екскурсовода, і за менеджера, і за піарника, і за директора. Інколи приходить на допомогу мій товариш, коли має час.

— Зверталися про допомогу з приміщенням у міську чи обласну владу?

— Так, писав листи з проханням виділити нам більше приміщення як громадській організації. Наразі безрезультатно.

Реквізити для пожертв

львівському Музею іграшок:

Карта ПриватБанк:

4149 4993 4298 1832

Карта Монобанк:

5375 4141 0858 5141

«Щиро дякуємо небайдужим людям, які підтримують цей проєкт!!!» — зазначає в соцмережах Павло Морозовський. І додає, що кожна пожертвувана гривня взята на контроль, а на всіх благодійників після закінчення карантину поширюється право постійного безоплатного входу в Музей іграшок — на всі експозиції.