Діяти, а не тільки мріяти про свою державу
Перед святом Воскресіння редакція отримала особливий документ — «Звернення єпископів Української греко-католицької церкви (УГКЦ) до членів своєї церкви та всіх людей доброї волі в Україні про завдання християнина в сучасному суспільстві». Особливість цього Звернення в тому, що тут ідеться не про церковне життя чи політику, не про міжконфесійні конфлікти або змагання за храми. Документ викладає погляди УГКЦ на те, як віруючі люди повинні поводити себе за нових обставин життя, в яких ми всі зараз перебуваємо. Церква нагадує, що християнин має за будь- яких обставин залишатися християнином, незалежно від того, ким він є — робітником, селянином, комерсантом чи політиком. І завжди виконувати свій обов'язок не тільки стосовно церкви, а й стосовно держави та інших людей.
Ієрархи УГКЦ зазначають, що Церква не збирається й не може підміняти державу. Їй залежить тільки на тому, щоб люди сповняли Закон Божий, а це включає також послух усім людським законам, тим законам держави, які не входять у суперечність з Божими Законами. «Ще митрополит Андрій Шептицький у посланні «Як будувати рідну хату» звертав увагу вірних на ті чесноти та прикмети, які потрібні для побудови незалежної держави. Зараз свою Рідну хату ми вже маємо, її не треба відвойовувати. Але перед народом стоїть не легше завдання — розбудувати її, як державу, у якій кожен громадянин житиме в спокої, злагоді з іншими та добробуті. Лише наполеглива праця та важкий труд запевнять існування нашої держави, особливо такої, якою ми хотіли б її бачити. Бо ні Божі Закони, ні досвід історії не гарантуватимуть нам нічого, якщо ми не будемо діяти мудро, чесно, цілеспрямовано, справедливо — по-божому. Діяти, а не тільки мріяти», — написано у Зверненні.
Яка в нас філософія праці? Яка її гідність, яка культура і якість? Коли вже будуть рекламувати «український» стандарт замість «європейського»? Адже праця для християнина не тільки засіб заробітку, а й засіб духовного зростання, служіння ближнім, влаштування світу для людського життя. Не кажучи вже, що праця — це спосіб прославити Бога. Тому християнин мусить новими очима подивитися на цілий світ праці. Ми дивуємося й заздримо добробутові держав, що розташовані на захід від України; нам здається, що там, згідно з прислів'ям, груші на вербі ростуть. Нам важко уявити собі, скільки праці й завзяття вимагає добробут, якої треба самодисципліни, щоб забезпечити свій побут. І який порядок мусить існувати в державі, щоб громадяни з повною довірою працювали та заощаджували заради майбутнього. А ще ми не повинні забувати, що наявність приватної власності включає обов'язок шанування чужої власності та власності взагалі.
У нас є популярним гасло, що ринкова економіка залагодить усі економічні лиха, наче магічна паличка. Може й так, але не без праці й небезпек. Панщину минулих століть було легше контролювати, ніж сучасну економіку. Жадоба швидкого й легкого заробітку така велика, що окремі особи стають зовсім безоглядними. Від християнина, що заангажований у економці, вимагається сьогодні майже героїчна чесність, розторопність, тонке відчуття справедливості. Але християнин таки повинен займатися економікою, бо вона — дуже важливий аспект життя народу.
Сьогодні найбільш важливими є якраз ті людські чесноти, на які суспільство не звертає належної уваги. Наприклад, ніхто не звертає уваги на людину, яка відмовляється брати хабарі. «У наші дні — це справжнє геройство, особливо, коли ця людина не отримує належної чесно заробленої платні.» Відмова від хабарництва — то дійсно християнський вчинок, сповнення Божого Закону не в багатьох поклонах, а в щоденному житті, в розпалі битви добра і зла. Такі люди будують нашу Рідну Хату. Бо без нашої персональної чесності, без слідування заповідям чесного життя, всі зусилля владних структур побороти хабарництво та корупцію залишаться марними, будуть голосом того, хто кричить в пустелі. Саме віруючі люди мають створити таку атмосферу, де на хабарництво, на хабарника дивляться з презирством, а не поблажливо, байдуже, а ще гірше — з заздрістю.
Досі не знаходить належної оцінки й невиплата заробітної платні. Тим часом це гріх, який кличе про помсту до неба, є найбільшою соціальною несправедливістю, незалежно від того, чи винен тут уряд, приватне підприємство чи окрема особа. «Великою втіхою для нас є те, що громадське сумління починає прокидатися, хоч ще дуже несміливо й непослідовно», — сказано у Зверненні.
Греко-католицькі єпископи пишуть у Зверненні, що в політиці сьогодні багато хто шукає тільки користі чи слави, а не добра для загалу. А тим часом головна мета політика-християнина — служити іншим, думати і діяти на користь загального добра, а не поодиноких груп або осіб. Перед політиком ставляться найвищі вимоги як у приватному, так і в публічному житті, його становище не терпить подвійної моралі, подвійного стандарту життя. На жаль, у цілому світі сьогодні постать політика користується малою пошаною — в цьому винні самі політики. Адже влада містить у собі навіть більшу спокусу, ніж гроші. Остання виборча кампанія це підтвердила. Християнин, який хоче займатися політикою, повинен мати духовну силу опиратися спокусам влади, мати шляхетні мотиви.
На завершення у Зверненні говориться: «Не треба, дорогі в Христі, впадати у відчай через численність проблем, які стоять перед нами. Немає на світі країни, яка б не мала великих проблем. Ми не гірші за інших. Наші проблеми болісні для нас, але проблеми має кожна людська спільнота. Ми повинні бути гордими, що власне перед нами Господь поставив завдання будувати власну, рідну державу. Наші предки тільки мріяли про це, а ми це можемо робити».
За збір єпископів Києво-Галицької митрополії Звернення підписав Любомир, Помічник Глави Української Греко-Католицької церкви.
