Досвід Йова
Якось одного разу, ще за колишніх часів, потрапив мені до рук науковий твір про Книгу Йова. І здивувала невідповідність між високою філологічною ерудицією автора, який зробив, крім іншого, власний переклад Книги, і витлумаченням загального сенсу знаменитого біблійного тексту. Виходило, що Книга Йова не стільки релігійний твір, скільки пам’ятка вільнодумства. Виходило навіть, що Книга містить неабиякий атеїстичний заряд. А тепер я думаю, що там все-таки було: сліпота фахівця, що часто виявляється в цієї братії в питаннях загального порядку, чи банальна жертва. Тобто без цієї ідеї, щодо вільнодумства, книга нашого автора тоді навряд чи вийшла б. І йому, мабуть, нічого не залишалося, як «припаяти» до своїх спеціальних штудій ідеологічно бездоганний висновок. Однак найбільше мене здивувала бібліографія. Там я виявив про Книгу Йова тридцять шість монографій п’ятьма європейськими мовами. Всі вони вийшли за останні три десятиліття. Що ж це за книга така?
НА НЕБІ — РОЗБІРКА: НА ЗЕМЛІ — СТРАЖДАННЯ
Старозавітний Йов був праведником. І ще він був дуже багатий. За словами самого Господа, зверненими до Сатани, Йов — «чоловік непорочний, справедливий, богобоязливий і віддаляється від зла» (Йов 1:8). Але благочестя й багатство — чи немає тут зв’язку? Є, звичайно ж, — багатий, тому що благочестивий. За благочестя щедро обдарував його Бог, згідно з принципом відплати. А може, навпаки — багатий, і тому благочестивий, чи, по суті, вдає благочестя собі на користь? Це — версія Сатани. І пропозиція до Бога, точніше провокація: «Забери все, що в нього є, й він проклинатиме Тебе». Результат цієї дискусії сумний. Спочатку Бог попускає Сатані робити, що йому заманеться з володіннями Йова, але не чіпати його самого. І Йов залишається без майна. Його стада захоплюють вороги й уражає блискавка. Десятеро дітей, теж частина його майна, як тоді вважалося, гинуть під руїнами будинку під час бурі. А що ж Йов? Він молиться й славить ім’я Бога. І думає так: «Якщо все, що в мене є, дав мені Бог, отже Він може забрати все це назад».
І знову розмова Бога із Сатаною. Бог: «Він усе ще спевнений віри, навіть після того, як ти просив безпричинно зруйнувати все, що в нього є». Сатана: «Якщо Ти використаєш Силу Свою й заподієш йому болю, то перед лицем Твоїм він прокляне Тебе». Іншими словами, болю душевного, на думку Сатани, недостатньо для повної перевірки Йова, слід заподіяти йому болю фізичного, тобто вдатися до формених тортур. Мені не зрозуміти, чому Бог, який знає про благочестя Йова, вдається до цього. Але Він попускає Сатані діяти далі. І от Йов, уражений проказою від підошов ніг до самого тім’я, сидить на згарищі й скребе черепком свої виразки. В нього тепер немає нічого. Залишилося лише питання «ЗА ЩО?».
Залишено, щоправда, дружину. Чому? Може, тому, що вона не являє для Йова ніякої цінності? Або щоб порадити чоловікові: «Ти все ще вірний Богу? Ти все ще залишаєшся вірним своїй непорочності? Прокляни Бога й помри!». Порада дурна, звісно ж. Йов це добре розуміє. «Якщо приймаємо від Бога добре, чому ж не приймати й зле», так, приблизно, він відповідає. Із цієї відповіді тлумачі роблять висновок, що люди тоді ще не знали про існування Сатани. Йов вважав, що від Бога походить і добре, й зле. Взагалі, ці два плани життя певною мірою знайомі. Там, угорі, сперечаються, з’ясовують стосунки. А тут, унизу, від усього цього — біди й злигодні.
ЛОГІКА СПРАВЕДЛИВОСТІ Й ГІРКОТА НЕРОЗУМІННЯ
До Йова приходять друзі, щоб утішити його. І йде між ними розмова. Починає Йов. Він проклинає день, коли народився, хоче, щоб цей день був навіки втрачений. Він хотів би померти відразу після народження. Тоді не було б цих страждань. Йов намагається передати друзям свій жахливий стан.
У відповідь на це один із друзів закликає Йова не занепадати духом і вірувати в Бога, хай віра буде його надією. Але нехай Йов подумає ось про що: в нашому житті невинний не буває зневаженим, і добрий не буває знищеним. Бог дає кожному згідно з його справами. Він карає тих, хто робить зле, прославляє смиренних і поправляє тих, хто відхилився від Його шляхів. Ми, читачу, відчуваємо тут «залізну» логіку: якщо Йова спіткало таке лихо, отож щось у його житті було не гаразд. Отже, він не праведний, не благочестивий, інакше не страждав би.
Йов відповідає. Він просить друзів просто пожаліти його. Не викривати, а зрозуміти, як йому важко, зрозуміти його. А якщо вже вони хочуть викривати, то нехай скажуть, у чому саме він не правий. Адже вони знають усе його життя. Він не зробив нічого поганого, продовжує Йов. А тепер він хоче одного — померти. Бо його страждання нестерпні. Далі йде перше звернення Йова до Бога. За тих часів люди не знали, що земним поприщем людське життя не обмежується, що існує потойбічний світ. Йов вважає, що скоро помре й піде навіки. Бог шукатиме його, але його не буде. Тому він скаже зараз все, що думає. Не зрозуміло, каже Йов, чому для Бога людина є такою важливою? За що Він надiляє людину своєю увагою? До чого така ревність? Чому б Богові не пробачити Йова, якщо він зробив щось неправильно?
Встряє в розмову другий друг. Він провадить ту ж лінію, що й перший: Бог не спотворює справедливість. Він кожному відплачує по заслугах. Діти твої загинули, Йове, отже, вони згрішили проти Бога, Він покарав їх за гріхи. «Господь невинних не кидає. Злим допомоги він не надає».
Знову відповідає Йов. Тепер у його промові з’являється тема могутності Бога. Бог дуже могутній і гнівний. Йов невинен, але він не може судитися з Богом. Адже суд можливий, якщо є інстанція, що має силу. Але хто може примусити Бога з’явитися на суд всемогутнього Бога? Хто може Йому щось наказати? Зауважу, що для друзів Йова проблеми не існує. Якщо страждає, значить винен, усе зрозуміло. А Йов нічого не може збагнути. Він знає, що не винен, чому ж Бог його мучить? Значить, Бог порушує договір про віддяку? Але це неможливо? Невже Бог неправосудний. А може, Йов усе-таки винен? Може, він у молодості щось зробив неправильно? Тоді хай Бог вкаже, що саме. Й чому Бог такий жорстокий? Про все це Йов хоче поговорити з Богом, Йов хоче сперечатися з Богом щодо свого лиха.
Третій друг теж докоряє Йову. У своїх промовах щодо Бога Йов не правий. І Бог ще не так сильно карає його, як слід було б. У будинку Йова оселився гріх. Слід позбутися гріха, й тоді Йов може подивитися на Бога без сорому й страху. Тоді він забуде своє нещастя, й біди його збігуть, як вода. І знову в своїй відповіді Йов наполегливо наголошує на всесиллі Бога. Всі тварини й люди підвладні Божій силі. Бог володіє могутністю й силою. Бог всемогутній, він завжди перемагає і т.ін. Йов хоче права міркування, хоче судитися з Богом. Але він вважає, що права й розуму не може бути там, де панує гнівна сила.
Ось так і триває розмова. Розрадники тупо повторюють одне й те саме: страждаєш, значить покараний; покараний, значить винен. Усе цілком зрозуміло. Йову незрозуміло. Він не відчуває за собою провини. Чому ж він страждає? Чому?! Нехай Бог відповість йому. Нехай відбудеться суд. Бог питатиме, а Йов відповідатиме. І йов питатиме, а Бог відповідатиме. Йов наполягає на тому, що Бог вчинив із ним неправосудно. Бог коїть щодо нього безпричинне насильство. Йов скаржиться, але відповіді немає, волає про допомогу, й немає суду.
ВІДПОВІДЬ ЙОВУ
У газетній статті всього не торкнешся. Доводиться опускати важливі деталі. Можливо, хтось із фахівців скаже, що то марна справа — сказати тут щось путяще про такий складний предмет. Але чому б не спонукати когось до освоєння потужного ресурсу біблійного мислення. Якщо говорити відверто, й судити з випадків звернення до богословської сфери навіть вельми освічених людей, це освоєння в нас десь приблизно на рівні нуля. Тим часом, теологію нещодавно залучили до списку спеціальностей вищої школи. Говорять і про школу загальноосвітню. В культурному просторі треба очікувати пожвавлення теологічного дискурсу.
Після цього відступу звернуся до розв’язки нашої драми. До місця, заради якого Карл Юнг написав книгу «Відповідь Йову». Йову являється сам Бог. Щоб відповісти на всі його запитання, спитає недосвідчений читач? Так, сказано: «Господь відповідав Йову з бурі» (Йов 38:1). Але що це за відповідь, скажіть, якщо промова Бога починається словами: «Підперезай нині стегна твої, як чоловік: Я питатиму тебе, й ти пояснюй Мені»? Так тоді влаштовувався суд: обвинувач запитує, відповідач відповідає. Й далі — величезна кількість запитань, якщо не помиляюся — п’ятдесят одне. Це — риторичні запитання, в яких розгортається грандіозна картина створення й буття світу, це запитання про таємниці Природи. Питання мають дві форми: «Чи можеш ти те-то й те-то?», й «Чи знаєш ти те- то й те-то?». Іншими словами, Йову пропонується відчути на конкретних природних явищах Божественну МОГУТНІСТЬ і Божественне ВСЕЗНАННЯ. Бо Бог-то все це, може, й знає, й ще багато такого, чого Йову навіть і не снилося. І головне питання: а ти, Йове? Чи ти це зробив, і де ти був тоді? Ближче до кінця цього вражаючого розносу Йов устигає вставити: «Ось, я нікчемний; що я відповідатиму Тобі? Руку мою кладу на вуста мої» (Йов 39, 34). А Бог продовжує свої запитання. Й нарешті, Йов підбиває підсумок усім промовам: «Я чув про Тебе слухом вуха; тепер же мої очі бачать Тебе; тому я зрікаюся й розкаююся в праху й попелі» (Йов 42 5:6). Ось його відповідь на всі запитання Бога.
Про деякі довершені тексти можна сказати, що вони пишуться заради однієї фрази. Тобто в цій фразі начебто зосереджується сенс усього тексту. Або вона сама осмислює весь текст. Якщо Книга Йова — такий текст, то наведений вище вірш — саме така фраза. Тепер головне — зрозуміти, що це означає. У простаків, до яких, як правило, належать і вчені, інтерпретація така: Йов здався! «Тут зломлена гордість людини, переможеної насильством». Це із твору, про який згадувалося на початку статті. Один мій аспірант зі смутком у голосі сказав: «А все-таки він (Бог) зламав Йова». І К. Юнг туди ж: Йов «міцно тримається за своє право й змушений відступитися від нього лише перед обличчям грубої сили». Якою ж банальною є Книга Йова, якщо прийняти цю інтерпретацію.
Так, Йов здався. Але не перед обличчям грубої сили, а тому, що він зрозумів щось дуже важливе, він прозрів. Далі Бог скаже одному з удаваних розрадників: «горить гнів Мій на тебе й на двох друзів твоїх за те, що ви говорили про Мене не так правильно, як раб Мій Йов» (Йов 42, 7). Отже, за всієї відваги в промовах Йов був більш правий, ніж його друзі. І вишикується така низка типів розуміння. Нижчий рівень — рівень розрадників. Вони — догматики. Вони приписують Богові елементарний детермінізм. Бог наче вбудовується в причинно-наслідковий ланцюжок буття: на хорошу поведінку людини він завжди реагує відплатою добра, на погану — відплатою зла. Йов у досвіді страждання перевищив це грубе спрощення. Він відчуває, що все не так просто, що невинний часом страждає, а якийсь лиходій може жити успішно все життя. Чому? З’являється підозра, що Бог неправосудний. І хочеться, щоб Він роз’яснив, у чому ж тут річ. Роз’яснив, так би мовити, розумово, логічно. Такою є позиція Йова. Ніяке це не вільнодумство, а невиправдане сподівання на принципову осяжність Бога й світу силою розуму. В цьому неправота Йова, й він це зрозумів після відповіді Бога. Хтось із читачів здивується: Але ж Бог не відповідав по суті. Його запитують, чому страждає невинна людина, а він відповідає запитанням на кшталт, де ти був, коли я покладав основи світу? Бог говорив про себе, ось у чому річ. І Йов зрозумів головне — суперечність і незбагненність Бога. Це розуміння було дано йому через прозріння, через потрясіння, яке він пережив, опинившись, так би мовити, сам на сам iз Богом і Його таємницями. Він не отримав того, чого хотів, він отримав більше. Розумні люди кажуть, що Йов у цей момент здобув справжню віру, тобто перейшов на рівень розуміння вищий за розумність. І не має значення навіть, що Бог казав, важливо, що Він З’ЯВИВСЯ Йову. «Мої очі бачать Тебе, — каже Йов, — ТОМУ я зрікаюся» — відмовляюся від того, що казав раніше, коли не розумів.
Бог повернув Йову удвічі більше за те, що він мав до драми. Він ще довго жив, і помер «насичений днями». А ми, замислюючись над Книгою про нього, можемо просунутися в розумінні співвідношення віри й знання. Віра не через брак знання. Навпаки, завдяки вірі ми можемо здійснити прорив до того, що знанню недоступне.
