І все-таки... Чому нам потрібно вступати до НАТО

Поки в Бухаресті представники країн-учасниць НАТО шукали потрібні слова для «коректного» пояснення перенесення рішення з приводу приєднання України й Грузії до ПДЧ, деякі вітчизняні політики поспішили в непристойному захваті потирати від задоволення руки у зв’язку «з провалом України», а деякі пристойні й навіть шановані естрадні виконавці без найменших сумнівів і збентеження долучилися до антинатовської істерії, яка, зокрема, виражалася в тому, що регіонали повністю паралізували вчора центр Києва (так, що деякі «транспортні» проблеми, пов’язані з приїздом американського президента, про які стогнали вітчизняні ЗМІ, виявилися просто несерйозними). Відтворювати антинатовську риторику немає сенсу. Хоча б тому, що, як правило, в ній слабка доказова складова. Ми звернули увагу, що у прихильників НАТО аргументація більш розмаїта й переконлива. Сьогодні ми пропонуємо думки двох наших читачів — не політиків, не громадських діячів, «пересічних громадян», чиїм благом так полюбляють перейматися наші політики.

Севастян БОЙКО, фермер, село Кузьминці, Теофіпольський район, Хмельницька область:

— Ви запитуєте про НАТО, а в мене до вас зустрічне запитання: хто ж нас буде захищати? Ядерну зброю віддали. Тепер Румунія має претензії на острів Зміїний, Росія — на Тузлу... Тому я однозначно кажу: Україна має йти під «парасольку» цього Альянсу. Нам потрібна участь у колективній системі безпеки. Іншого виходу немає. Не сидіти ж на своєму хуторі...

А звідки, запитуєте, техніка, інші засоби виробництва високої якості, зокрема, й у нашому невеликому, та ефективному фермерському господарстві? З країн, які давно у НАТО. Там фермерам ліпше, спокійніше ведеться, ніж поки що у нас. І корупція, інші негативні явища їх значно менше діймають.

Якщо не помиляюсь, саме у вашій газеті «День» якось прочитав, що НАТО — то добротні дороги, високі стандарти життя для всіх, культура, загальнолюдські цінності й таке інше. Саме так. Як кажуть, був, на власні очі бачив, одержав результати окремих зіставлень не на нашу користь. На жаль. То, гадаю, годі вже нам місити болото. Хіба ж не заслуговуємо на краще?!.

Ясна річ, що заслуговуємо. Ось тільки окремі наші політики, які, до речі, вбрані у дорогі речі, що пошиті найвідомішими європейськими фірмами. Вони роз’їжджають на складених у Німеччині автомобілях, нав’язують громадськості непотрібну дискусію про Альянс. Спекулюють на настроях людей похилого віку. Гадаю, що це вони так роблять для того, щоб відвернути увагу суспільства від гострих соціально-економічних проблем, не про людей, а про себе тільки думають. Бо, якщо Україну приймуть у НАТО, їм доведеться жити та бути за новими правилами.

Що стосується географії, Україна — європейська держава. То з ким же нам бути? З тими, хто на цьому континенті. Але буду відвертий: серед односельців, хоч і веду відповідну непередбачену планом роботу, панують різні настрої щодо цього питання. Бракує відповідних пропагандистських заходів. Сумно було дивитися по телевізору на натовпи людей у Києві, коли приїхав Буш-молодший. Хтось же їх вивів на цю ганебну акцію. А чому не покликали, не організували тих, у кого інша думка?..

Дискусії, що велися на саміті в Бухаресті навколо питання про приєднання України до ПДЧ, дають поживу для роздумів: якщо хтось проти цього приєднання, то він, насамперед, свої інтереси на увазі має, тобто — антиукраїнські. І така ситуація лише переконує мене, що рано чи пізно вступ України до НАТО має відбутися. Ясна річ, хай краще раніше відбудеться, ніж пізніше. Для нашого добра.

Юрій ІВАХІВ, львів’янин, слюсар-збірник НВП «Електрон-Т»:

— На Львівщині за даними опитування, яке провів у березні Український центр вивчення громадської думки «Соціоінформ» (і ці дані наведені в місцевих засобах масової інформації), майже дві третини львів’ян (64,9%) проголосували б за вступ України до НАТО, якби найближчим часом відбувся референдум щодо цього питання. Проти висловилося б 20,3% респондентів, 14,9% — ще не визначилися.

Зі вступом до НАТО Україна, звичайно, втратить частину свого суверенітету. Ми не зможемо одноосібно вирішувати питання війни та миру. Та й воювати ніби ні з ким не збираємося. Що ж губимо? Армії як такої, що могла б складати гордість держави, ми не маємо. Захистити самих себе не зможемо, то й мусимо до когось голову прихилити. Якщо врахувати, що наша держава однозначно висловилася за подальше приєднання до країн Євросоюзу, то вступ до НАТО вважається цілком природнім кроком.

Інша, до речі, дуже важлива річ, — чи можуть батьки боятися, що вступ до цього військово-політичного блоку штовхне їхніх дітей у гарячі точки? Та, як правило, туди їдуть контрактники, серед яких 70 відсотків складають офіцери, тобто професійні військові, прості солдати служать вдома, їх не посилають на операції НАТО. Хіба би у випадку серйозного, глобального, широкомасштабного конфлікту. Та на, це вже немає ради...

Якщо придивитись до життя наших найближчих сусідів, а саме — Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, то всі вони вступили до НАТО, однак якихось видимих негативних змін не відбулося, — то чого ж нам чогось подібного боятися? Так, ми чимало років були частиною Радянського Союзу, і Росія сьогодні негативно налаштована проти вступу України в цей блок. Однак це — лишень позиція Росії... На жаль, на саміті в Румунії Америці не вдалося дотиснути свою позицію. Думка Росії переважила. Можна вважати, що світ став двополярним. От і все. Україна та Грузія у цих суперечках, на жаль, часто служать розмінною монетою, аж ніяк не козирною картою. Щось вирішується на рівні, вищому за наші голови. Це так само, як українські політики вирішують долю українського народу, зовсім не зважаючи на думки простих людей. Всі живуть на своєму колі обертання...