КОМЕНТАРІ

Віктор ТКАНКО, заступник губернатора Чернігівської обласної державної адміністрації:

— У більшості фільмів, які мені довелося бачити, жінка — кохана, домогосподарка, секретар. А чоловік — головна дійова особа, здобувач і захисник. Але останнім часом з’явилися інші фільми, де тендітна жінка сама прокладає собі шлях.

Так і у нас. Більшість жінок iдуть уторованою дорогою. А інші, незважаючи на стереотипи, що склалися, стають лідерами, керівниками, особистостями. Період «дикого капіталізму» нелегкий, але цей час дає і нові можливості для жінок. Та й чоловіки змінюються, більше часу приділяють сім’ї. Татові вже не соромно признатися, що він міняє памперси та співає колискові. У сім’ях із «прогресивними» батьками здоровіші діти, жінки мають можливість робити кар’єру, а чоловіки, віддаючи любов, живуть довше і щасливіше.

У пікові моменти людина проявляється найкраще. Так, у нас на Чернігівщині кілька монастирів відродили саме жінки. Як писала редактор вашої газети Лариса Івшина в передмові до книги «Україна Incognita», «ми не голі йдемо в Європу». І оскільки, як говорить знову ж пані Івшина, «голосіння непродуктивні», діємо. Іноді несподівано.

Ми — наше управління у справах молоді та громадські організації — в цьому році вперше провели в жіночій колонії конкурс краси. Багато хто сміявся: «Навіщо це робити?» Але після конкурсу жінки, які брали в ньому участь, відчули себе більш упевнено — і як жінки, і як члени суспільства. Можливо, що два-три тижні підготовки до цього конкурсу, участь у святі допоможуть їм знайти місце в житті після виходу з колонії.

Віктор АЛЕЩЕНКО, генерал-майор, в.о. начальника Головного управління з виховної роботи Міністерства оборони:

— Незважаючи на скорочення армії, кількість жінок у погонах зростає і зараз їх 21 тисяча — 8%. Приблизно стільки ж, скільки в арміях Великої Британії (8%), Франції (10,1%) і Канади (10,8%). Але жінки не можуть бути командирами танків, інших бойових машин, мінерами, понтонерами та представницями інших військових спеціальностей, пов’язаних iз фізичними перевантаженнями. Це не єдина «пільга» для жінок. Для слабкої статі передбачене виконання нормативу, що складається з чотирьох найпростіших вправ. А, наприклад, в армії Великої Британії після введення в 1998 році рівних нормативів з фізичної підготовки для чоловіків і жінок, кількість жінок, звільнених у запас за станом здоров’я, збільшилася у 8 разів.

Приклад гендерної рівності в українській армії — призначення жінок на керівні посади. В. Гошовська стала першим заступником МО України з гуманітарної політики та зв’язків із ВР. Н. Іванова зайняла посаду директора Департаменту із зв’язків із ВР та органами виконавчої влади.

Крім бажання захищати батьківщину, в армії їх приваблює розмір зарплати, стабільне соціальне оточення, можливість отримати житло, а іноді й бажання влаштувати особисте життя. До речі, в країнах Заходу переважають ті ж тенденції.

Першочерговими завданнями ми вважаємо створення жінкам-військовослужбовцям необхідних побутових умов. Не все продумано з працевлаштуванням дружин військовослужбовців. Наприклад, я за час служби змінив 15 місць роботи. Про яку кар’єру дружини офіцера може йтися? Особливо гостро ця проблема стоїть у маленьких містечках.

Соціологічні дослідження, проведені в Збройних силах, підтвердили, що ціннісні орієнтації жінок-військовослужбовців і членів їхніх сімей нічим не відрізняються від загальноприйнятих: сім’я, здоров’я, діти, друзі, робота. Але в умовах військових гарнізонів їх важко реалізувати повною мірою. Проблеми жінок, чиї долі пов’язані з армією, Міноборони шукає у співпраці з Міністерством праці, державними та недержавними організаціями.

Лариса КОБЕЛЯНСЬКА, керівник Програми рівних можливостей ПРООН:

— Гендерні проблеми України такі ж, як і на Заході. Вони, безумовно, типові: наскільки від статі людини залежить її статус у суспільстві; роль, яку вона вiдiграє; що, нарешті, чекає суспільство від людини в залежності від того, ким вона є, — жінкою чи чоловіком. Але в кожній країні свої національні аспекти.

Кожен народ має стереотип того, що їхні жінки були певною мірою вільні. Важливо визначити межі свободи та саме значення «свободи». Наприклад, у радянський час жінка була більш широко представлена в публічному житті та мала 30 вiдсоткову квоту представництва в органахзаконодавчої влади. Це міф, тому що законодавча влада в радянський час не мала впливу. Силу мала Комуністична партія Радянського Союзу. А в найблагополучніші радянські часи чисельність жінок серед рядових членів партії становила тільки 20%.

В Україні і зараз мало жінок у ВР, але це загальна тенденція. Жінки у світі звичайно досить широко представлені і в малому, і в середньому бізнесі. У великому їх практично немає. А велика політика в Україні — це той самий бізнес.

Геннадій УДОВЕНКО, голова Комітету ВР з питань прав людини, національних меншин і національних відносин:

— Українська жінка захищена Конституцією, іншими законами, які гарантують і права, і основні свободи людини. Інша справа, чи виконуються положення Конституції. Щодо захисту прав жінок, то Україна приєдналася до конвенції проти дискримінації жінок. Вже незалежна Україна брала активну участь у відомій пекінській конференції, спрямованій на захист жінок. І останні роки у нас в суспільстві активно почала просуватися ідея гендерної, тобто статевої рівності. Але суспільство не дуже сприйняло цю ідею, як я її називаю, гендеризації країни.

Гендерні проблеми треба вирішувати вже зараз. У Верховній Раді перебувають три законопроекти з цього питання, і ми деякі з них розглядали у комітеті, який я очолюю. І сподіваюся, що з трьох нам вдасться зробити один працюючий. Крім того, треба ухвалити законопроект про запобігання насильству в сім’ї. Це дуже велика проблема у країні, немає ще належного ставлення до цього як і з боку потерпілих, так і з боку міліції. Жінка не завжди готова йти в міліцію скаржитись на свого чоловіка. А міліція не готова реєструвати це як порушення закону, бо це погано віддзеркалює їхню статистику. Хоча вже існують відповідні центри реабілітації, де жінка принаймні може знайти притулок від щоденних побоїв з боку чоловіка.

Не виписані гендерні права жіноцтва щодо представництва в органах влади. Зараз у Верховній Раді десь 23 жінки — народні депутати. Це дуже мала кількість. У радянські часи було квотування. Якщо заглянути у законодавчу базу, то і у нас є законопроект, який теж передбачає квотування для виборів на пропорційній основі. Наша фракція «Наша Україна» і Народний рух України підтримають цей закон. Але ми це проголошуємо, а коли справа доходить до вирішення питання — виникають два «треба». По-перше, відповідну законодавчу базу мати. І по-друге, треба менталітет у суспільства міняти.

Ярослав КОЦУБА, начальник головного управління у справах сім’ї та молоді Львівської обласної державної адміністрації:

— Тема гендерної рівності, гендерного взаєморозуміння у Львові на належному рівні під пильною увагою державної виконавчої влади. Ми тісно співдіємо, в першу чергу, з громадськими організаціями, які працюють для покращання становища жінок на ринку праці, протидіють торгівлі людьми, а також насильству в сім’ї. Зокрема, ці організації входять в координаційну раду з питань жінок.

На мою думку, в Західній Україні проблема насильства в сім’ї не така болюча порівняно з іншими Центральними або Східними областями України, тому що у нас більше віруючих людей. Однак і ми проводили велику програму проти дії насильства в сім’ї. В рамках цієї програми створена коаліція «Сім’я без насильства», в яку входять представники громадських організацій, а також керівники органів влади. Також ми хочемо створити спеціальні суди, що мають захищати дітей від насильства.

Інший напрям роботи — протидія торгівлі людьми. Існує величезна трудова міграція за межі держави, переважно з Тернопільської, Iвано- Франківської, Чернівецької і Львівської областей. А явної трудової міграції ніхто не може відобразити, тобто існують різні цифри від 50 тисяч, які показують нам органи візового режиму. І до 7 мільйонів, які назвала Представник з прав людини у ВР Ніна Карпачова. Це не просто проституція, це торгівля людьми, рабство з тяжкою працею.

Взагалі, без покращання економічної ситуації в нас просто нічого не зміниться, адже законодавство у нас розроблене непогано. Їснує проблема і з нормальною гендерною освіченістю суспільства.

P.S. Висловлюємо вдячність за допомогу в підготовці матеріалу керівнику Програми рівних можливостей ПРООН Ларисі Кобелянській та експерту з гендерних питань цієї програми Ірині Ігнатовій.

ДОВІДКА «Дня»

Становище жінки в українській сім’ї підтверджує старовинне українське слово «дружина», тоді як слов’янська «жена» означає ту, що тільки «народжує».

Дійсно, на відміну від Західної Європи та Росії, суспільне становище жінки і за часів Київської Русі, і в період козацтва (ХVI—ХVII ст.) залежало не від статусу чоловіка, а від особистого добробуту. За Литовським Статутом жінка успадковувала майно своєї сім’ї нарівні з чоловіками. А в сім’ї сама розпоряджалася своїм посагом — материзною, яка передавалася у спадщину тільки по материнській лінії. Цікаво, що повноліття для українців наставало з 18-ти років, а для українок із 15- ти (а після 1588-го року — з 13-ти років). З цього часу дівчина ставала повноправною господинею — присягала королю, платила податки, користувалася всіма громадськими свободами. Широко відома опікунська діяльність знатних жінок.

Українська господиня займала рівноправне становище в сім’ї не тільки завдяки праву на володіння майном. Старе прислів’я свідчить: «Чоловік тримає один кут у будинку, а дружина три». Чоловіки вважали нижче власного достоїнства займатися домашніми справами та переважно пропадали на заробітках. Проте українки вважали справою честі зразковий побут, хоч і «чорніли» від роботи завчасно. Навіть церковні повчання проголошували повагу до жінки-матері «богоугодною» справою. У часи середньовіччя і дещо пізніше саме дім був основним життєвим простором для простої людини, і в ньому панувала жінка. До речі, в крамницях і шинках Чернігівської та Полтавської губерній торгували і часто вели всі справи також переважно жінки, що для того часу не було характерно.

Для інституту шлюбу в Україні існувало таке унікальне для ХVI—ХVII століть явище, як розлучення. Причому не тільки з причин, що регламентуються церквою, а й коли подружжя переставало довіряти та любити одне одного, або через хронічну хворобу. Просто подавалася взаємна «протестація» з визначенням матеріальних умов і прав дітей. Влаштовували свою долю і вдови.

Жінки-селянки могли проявляти ініціативу і при створенні сім’ї. У авторитетній праці «Опис України» Гійома Боплана (1650 р.) примітний розділ «Як дівчата сватали парубків». «Тут, на відміну від традицій інших народів, дівчина першою зверталася до парубка, що сподобався, оскільки була більше впевнена в успіху». Це могло відбуватися серед рівних по статусу. Але навіть якщо полюбили одне одного простий селянин і багата панночка, їм також допомагав звичай — закоханий міг викрасти наречену.

В Запорозькій Січі система законів і звичаїв особливо регламентувала становище жінки. На території Січі жінок не було, але дружини козаків жили неподалік, у зимниках і слободі. Тяжкими злочинами вважалися не тільки зрада, а й «зневага жінки, коли козак образить її як не годиться». За перелюб карали аж до спалення на вогні. Історики зазначають, що відсутністю постійного спілкування з жінками і пояснюється певна ідеалізація жіночого начала в Україні. Такі поняття як Україна-мати, Січ-мати, козацька шабля- мати втілювали в собі ідеальну матір-заступницю. А серед православних святих домінувала жінка — мати-Богородиця. Під її покровом козаки не боялися ні вогню, ні грізної морської бурі.

Підготовано за матеріалами монографії Олександра Кривошея «Роль жінки в суспільному житті України у козацьку добу».