Перейти до основного вмісту

«Ми самі собі створили умови проживання»

На Чернігівщині понад 300 артилеристів проходять бойові навчання в умовах, максимально наближених до воєнних. Щоб підтримати моральних дух, подарунки військовим приносять кияни та місцеві мешканці
09 квітня, 10:30
БОЙОВУ УСТАНОВКУ «УРАГАН» СОЛДАТИ МАЮТЬ ПІДГОТУВАТИ ДО СТРІЛЬБИ ТА ПОВЕРНУТИ НАЗАД У ВИХІДНЕ ПОЛОЖЕННЯ ЗА ОДНУ ХВИЛИНУ 40 СЕКУНД — ТАКИЙ НОРМАТИВ

Останні тижні селище Гончарівське на Чернігівщині живе в особливому режимі. Ще з післявоєнних часів тут розташовано першу танкову бригаду, яку нині приведено у повну бойову готовність. Це означає, що модернізовані українські танки «Булат», які має лише ця військова частина, готові будь-якої миті дати відсіч ворогові. Ритм життя військового селища змінився і через те, що тут більше тижня тому оселилися понад 300 резервістів та контрактників 1-го реактивного артилерійського дивізіону полку. Сюди, на тимчасове місце розташування, вони прибули із Сум — для проведення бойових навчань. Через кілька днів артилеристи випробовуватимуть потужні бойові установки «Ураган». Хоча у більшості військових все ж лишається надія, що до війни справа не дійде. Та той факт, що від Гончарівського до кордону з Росією — 250 кілометрів, а ситуація залишається нестабільною, не дозволяє воякам розслабитися.

Умови проживання танкістів та артилеристів разюче відрізняються. Якщо перші мешкають у казармах на території військової частини, то новоприбулі — серед поля у наметовому містечку. Побут та нові помешкання довелося облаштовувати фактично з нуля. Місцеве населення допомагало і продуктами, і теплими речами. Підтримати армійців приїжджають небайдужі кияни спільно із автодозорівцями. Минулої суботи вони привезли спальні мішки, предмети особистої гігієни, військові жилети, солодощі. Активісти розповідають, що першими днями воякам не було навіть на чому спати. Зараз солдати на умови не скаржаться, хоча зізнаються, що багато чого ще дійсно бракує, приміром, інструментів для ремонту техніки.

СОЛДАТАМ ДАРУЮТЬ КОВДРИ, КАРЕМАТИ ТА ЦУКЕРКИ

Перед наметовим містечком військових стоять порожні казарми. Проте жити у них неможливо, оскільки останні вісім років будинки стоять порожні, із вікнами без скла, з відпалою де-не-де цеглою. Активісти, які вже не вперше приїхали в гості до армійців, кажуть, що раніше тут розташовувався дивізіон установок С-300, які були найсучаснішим озброєнням протиповітряної оборони сухопутних військ. Тепер же на плацу перед казармами — порожньо. Трибуну, з якої колись виголошували промови високі начальники та давали накази солдатам, напівзруйновано. Вояки кажуть, що це результати скорочення та урізання армійського бюджету.

ОТЕЦЬ ДМИТРО ПЕРЕДАВ ВІЙСЬКОВИМ ПОДАРУНКИ: ОКРІМ СПАЛЬНИХ МІШКІВ, ПРИВІЗ І ДОМАШНІХ СОЛОНИХ ОГІРКІВ — ДО СОЛДАТСЬКОЇ КАШІ, А НАОСТАНОК ПОКРОПИВ ВОЯКІВ СВЯТОЮ ВОДОЮ

Генерал-майор Андрій Калєніков, командувач ракетних військ та артилерії ЗСУ, зустрічаючи журналістів, просить не звертати увагу на закинуту частину, яку не використовують багато років. Мовляв, військові не мають жити у тризірковому готелі, а обличчя армії формується зовсім з інших речей. Слова солдатів свідчать про інше: отримуючи спальні мішки від активістів, вони жартували, що буде їм один спальник на двох.

— Ми вже не вперше приїжджаємо сюди, — розповідає активіст Олексій. — Я привіз 80 військових жилетів, мій друг — сотню спальних мішків. Є люди, які привезли цілий автобус ковдр, карематів, хтось купив чотири кілограми цукерок. Ми підтримуємо зв’язок із колишніми військовими, вони нам і  кажуть, що саме треба підвезти. Але є один нюанс, начальство військових частин не завжди адекватно реагує на нашу допомогу. Та форма, яку ми привозимо, нібито не підходить. Був випадок, що люди на Майдані зібрали для військових 440 ковдр, їх забракували, бо вони були різного кольору. Ми вже підготували колективне звернення від активістів на ім’я віце-прем’єра Віталія Яреми, щоб розібрався із цими питаннями.

ДАЛЬНІСТЬ ДІЇ «УРАГАНУ» — 36 КІЛОМЕТРІВ, ПЛОЩА УРАЖЕННЯ — 26 ГЕКТАРІВ

— Спочатку дійсно було складно, зараз уже все більш-менш упорядковано, є технічна та питна вода, підключено електроенергію. Ми самі собі створили умови проживання, — розповідає головний старшина дивізіону Ігор Назарець. — Умови проживання нам поліпшують з кожним днем. Ми віримо, що війни не буде. Я вчора спілкувався із колишнім колегою по службі із Росії, ми жартуємо, що їли кашу з одного казанка, а тепер що — йтимемо війною один проти одного?

Ігоря Назарця вдома чекають дружина, двоє доньок, та й сам чоловік уже б з радістю поїхав додому, каже, що російські війська від кордону відійшли, а їх все ще тримають тут. Хвилюється чоловік, що тепер буде з роботою, яку полишив через призов на службу. Його начальник, заступник командира 27-го сумського реактивного артилерійського полку по роботі з особовим складом майор Дмитро Горб пояснює, що зараз це питання  вирішується.

— Ми підготували накази про збереження за резервістами робочих місць, бо за законом ці місця та соціальні гарантії мають зберігатися, — пояснює майор Дмитро Горб. — Проблем із фінансуванням теж немає, новоприбулі отримуватимуть заробітну плату таку ж, як і кадрові військовослужбовці, що служать за контрактом.

МАМА ПРИВЕЗЛА З КИЄВА МАЛЕНЬКОГО ЖЕНЮ НА ПОБАЧЕННЯ З ТАТКОМ, ЯКИЙ ЗАРАЗ СЛУЖИТЬ У ПЕРШІЙ ТАНКОВІЙ БРИГАДІ: ЦЕ ПОКИ ЩО ЄДИНИЙ ШАНС ДЛЯ РОДИНИ ПОБУТИ РАЗОМ

Середня зарплата контрактників — від двох до чотирьох тисяч гривень, залежно від рангу та кваліфікації. Та поки що грошей ніхто із резервістів не отримував, бо служать хто місяць, а хто менше. За тиждень перебування тут, на відкритому просторі, обличчя їхні обвітрилися, стали червоно-сірі від сонця та піску, який вітер постійно піднімає вгору. Змінилися солдати і в душі. Після теорії вони готові до справжніх бойових випробувань.

— Ми тут тільки тиждень, спочатку розбили польовий табір, наші підрозділи почали одиночну підготовку, а наступної середи ми плануємо бойову стрільбу реактивними системами залпового вогню «Ураган», — розповідає майор Горб. — Наша бойова частина — одна з небагатьох, яка проводить тренування у польових умовах, тобто максимально наближених до воєнних. Різниця між резервістами та давніми військовослужбовцями, звісно, є. Та загалом люди патріотично налаштовані, тому з нормативами впораються. 

На полігоні, де будуть бойові навчання, робота вже кипить. Частина військових тренується управляти установками «Ураган» — розгортають їх із похідного положення у бойове і навпаки (норматив становить одну хвилину 40 секунд). Поки що не стріляють. Командир батареї Ігор Остапенко каже, що багато хто боїться самої стрільби, але після першої спроби цей страх мине. Комбат пояснює, що ці установки використовують для ураження живої сили супротивника та бойової техніки. Дальність стрільби установки — до 36 кілометрів, а площа ураження, яку охоплює один «Ураган», — до 26 гектарів.

КОНЦЕРТ ВІД «НАРОДНОЇ ФІЛАРМОНІЇ»

Щоб підтримати бойовий дух, до солдатів разом з автодозорівцями приїхали народні та заслужені артисти України — Леся Горова, Раїса Недашківська, Тарас Компаніченко, гурт «Горлиця». Організаторка цієї акції, яку назвали «Народною філармонією», Руслана Лоцман, розповіла, що організувати міні-концерт у військовій частині вдалося усього за два дні.

— Ми не можемо підтримати їх зброєю, але можемо зробити це духовно: словом, піснею. Нас підтримало Міністерство культури, за його сприяння було надіслано листа Міністерству оборони, щоб до нашого приїзду підготували сцену і дали дозвіл виступити. Із собою ми привезли листи від студентів Київщини, солдати радо їх сприйняли. Далі поїдемо на Сумщину, Харківщину, Миколаївщину, Одещину, — ділиться планами Руслана Лоцман.

Військові зізнаються, що це справді розрядило обстановку та підняло їхній моральний дух.

— Нині саме той час, щоб підтримати військових морально, — каже народна артистка України Раїса Недашківська. — Важливо, щоб вони відчули присутність та підтримку народу. Взагалі таким людям, як актори важливо підтримувати військових. Є плани побувати у військових частинах на півдні та сході України. Бо те, що нині відбувається, — за межею розуміння. Гадаю, що брати наші та сестри з Росії схаменуться, зрозуміють, що не можуть піти на нас війною. Але та пропаганда, яка ведеться з Москви, зробила свою справу.

Місцеве населення теж швидко зорієнтувалося у ситуації, і при вході у військове містечко облаштували міні-базар — продають воякам металеві відра, сигарети, пластиковий посуд тощо. Є й такі, що допомагають насправді. Один із солдатів розповів, що місцеві люди принесли м’ясо та сало, його розділять на всіх як додатковий пайок.

Скільки часу будуть військові у Гончарівському — невідомо. Командири пояснюють, що повернутися додому резервісти зможуть після указу про демобілізацію, а коли він буде, ніхто не береться прогнозувати. Тому навіть якщо завершиться 45-денний термін перебування резервістів на службі (це той час, на який держава їх викликала на збори), не факт, що їх відпустять по домівках.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати