Ніна ВОЛОШИНА: «Мені довелося влаштовувати до будинку людей похилого віку жінку, у якої було 10 дітей»

14 мільйонів громадян України — люди пенсійного віку, серед них ті, які внаслідок хвороб, віку не здатні обслуговувати себе. Частіше за все це самотні старі люди, які не можуть сходити за ліками, змінити постіль, випрати білизну, висушити матраци, а перевернутися на інший бік через пролежні — проблема. Догляд за цією категорією людей складний і трудомісткий. Саме цим займаються патронажні сестри Червоного Хреста. В Україні їх, до речі, не так і багато: приблизно — 3200, у Києві — 157.

Ніна Волошина — корифей патронажної служби, пропрацювала в Червоному Хресті 42 роки. Єдина з патронажних сестер має звання заслуженого медичного працівника. За 42 роки бачила стільки горя, що, здається, вистачило б на 10 життів, але при цьому залишилася оптимісткою.

Прокидається Ніна Михайлівна дуже рано, о 5-ій ранку. О 7-ій ранку вже перше відвідування. Двері відкриває маленька сухенька бабуся.

— Це Віра Федорівна, — знайомить Ніна Михайлівна. — Я ще до її чоловіка ходила, він взагалі лежачий був, я їм допомогла інвалідність оформити.

Ніна Михайлівна робить укол, вимірює тиск.

— Зазвичай у нас найважчі хворі: ті, від яких соцзабез відмовляється, бувають навіть психічні. Але вони всі мене дуже чекають, просто щоб словом перемовитися. Одна жінка, коли видужала, навіть намагалася продовжити собі курс лікування, щоб я до неї приходила.

— А чим патронажна сестра Червоного Хреста відрізняється від звичайної медсестри?

— Звичайна сестра виконує лише розпорядження лікаря, а я й гуманітарну допомогу принесу, чай, мед, і газету почитаю. Якщо я бачу, що людина голодна, — як я можу її не нагодувати.

За день Ніна Михайлівна обходить 12—16 чоловік, потім іде до лікаря, виписує ліки.

— За 42 роки, що я тут працюю, стільки всього побачила, що можу книгу написати. Були зовсім страшні речі. Наприклад, одну жінку ніхто не хотів ховати, вона була дуже брудна. Вся квартира пропахла аміаком, — виявляється, вона ноги парила в сечі. А я тоді зовсім молода була, мені було 26 років, вдягла рукавиці…, і зробила все, що треба.

— А молоді люди серед ваших підопічних бувають?

— Бувають, хоч і рідко. І це особливо важко. У 19-річної дівчини виявили лейкемію. Повели її до знахаря, він їй тільки гірше зробив, вона за два місяці вся висохла. Потім дивилася на мене такими очима: «Ніно Михайлівно, адже я вилікуюся?». Я говорю: «Так, звичайно». А сама знаю, що вона смертниця. Дуже важко.

— Ніно Михайлівно, у старих людей, яких ви доглядаєте, напевно, є якісь родичі. Чи вони всі самотні?

— Я вам так скажу: в нас самотніх практично немає. У всіх є діти. Мені навіть довелося влаштовувати до будинку людей похилого віку жінку, у якої було десятеро дітей. Вони її голодом морили, забирали пенсію. Вона виглядала у вікно (вона на першому поверсі жила) і кричала: «Люди, дайте хлібчика!» Коли я влаштовувала її до будинку пенсіонерів, вони мені погрожували.

— Як ви це все витримуєте? Де берете сили?

— Я дуже люблю людей. У нас не кожен може працювати: щоб у нас працювати, треба мати велике серце. До того ж, зарплата маленька. У мене як заслуженого працівника охорони здоров’я зарплата 332 гривні. А так у дівчат — 230— 270 гривень. А вони ж молоді: їм треба одягтися, взутися... Вони два місяці попрацюють — і йдуть.

— А вдячність від пацієнтів?

— Я своїх дівчат навчаю: „Ти завжди маєш бути чесною». Я ніколи нічого не брала. У мене навіть випадок цікавий був. Я ходила до 99-річного дідуся. Одного разу він мені говорить: «Ніно, я завтра помру. Ось візьми скрипку, вона дуже цінна». Я, звичайно, віджартувалася, говорю; «Ви ще нас усіх переживете», і нічого не взяла, але він таки на наступний день помер, і скрипка, звичайно, дісталася доньці. Потім я дізналася, що ця скрипка справді дуже цінна, старовинна.

— Ніно Михайлівно, а якщо ви захворієте, хто вас доглядатиме?

— Ой, у мене дуже хворий син, у нього розсіяний склероз. Я взагалі хочу померти на ходу.

P.S. Вартість одного дня роботи сиділки доходить до 80 гривень. Український Червоний Хрест послуги надає безкоштовно за рахунок бюджетних коштів. Однак грошей не вистачає. Потреба в 10—12 разів більша. Необхідні інвалідні коляски, імпортні препарати та ліки, дієтичні продукти, білизна, в тому числі постільна, матраци, подушки, ковдри, ліжка, кухонне начиння, посуд тощо. Ви хочете допомогти старим людям? Зателефонуйте до вашої районної організації Червоного Хреста.