Очікування руїни
Німецькі вчені дослідили, що песимісти живуть довше за оптимістів. І що всяких недуг та інвалідності на них припадає менше. Десь на десять відсотків менше.
Песимісти, нагадаю, — це ті, які від життя чекають меншого. Оптимісти — більшого. А реалісти... нікого не цікавлять.
Провідний автор опублікованого минулого четверга дослідження професор Фрідер Р. Ланг із Нюрнбернського університету натякає, що люди, які чекають барвистішого майбутнього, можуть його ніколи не дочекатися, бо в наступні десять років по своїх райдужних прогнозах матимуть значно більший ризик каліцтва і смерті. Песимістичні ж прогнози на майбутнє спонукають людей вести обачніший спосіб життя, дбати про власне здоров’я, тілесне та фінансове.
Для вчених було несподіванкою, що добрий, стабільний дохід і таке ж здоров’я пов’язані в людей з очікуванням занепаду.
Чи руїни.
Тому коли політики кажуть нам, що руїну вже подолано, вони нас із вами зовсім не жаліють.
Вони нас своїм оптимізмом можуть порішити.
Коли Укравтодор звітує Азарову про те, що 91 % доріг уже відремонтовано («ліквідовано ямковість»), вони не можуть не знати, що хтось із нас може їм повірити і залетіти необачно в одну з тих випадкових ям, які складають невелику, статистично не дуже значущу решту — 9 %.
Це, якщо не їхати дорогою Житомир — Чернівці, короткий шлях до курортних Карпат з української півночі. Там напевно є більшість тих статистично не дуже значущих ям. Минулого літа я гнав там авто моєї приятельки і думав про те, що я буду казати її батькові, коли принесу йому амортизатор на власній спині.
У тих краях люди завжди їздять обачно. Там живуть перманентні песимісти. Наші, українські, довгожителі. Деякі з них взагалі їдуть до Карпат далекою дорогою довкола, спочатку — до Рівного, а там уже повертають на південь. Так що не питайте більше, чому люди на заході Дніпра живуть довше. Німці вам щойно це пояснили.Там народ знає, що за однією ямою буде друга. А ті, кому оптимізм вкорочує віку, на Сході, за кожною ямою бачать віру в близький їм російськомовний уряд. Навіть коли несуть на плечах зламаний амортизатор.
Український оптиміст думає, як поміняти амортизатор. Песиміст — державний лад: песимістичний гуцул через брак цигарок думає про сільраду.
Через це песимісти — такий симпатичний народ, практичний і доладний. Вони не просто бачать повсюди біду й болячки, але й мають в кишені аспірин.
Після німецького дослідження, мусимо по новому дивитися на воркітливих батьків або тещ і тішитися їхньою скептичною вдачею. Треба дякувати їхнім наріканням і бути чуйним до їхнього шемкотіння й лайки під час перегляду якоїсь політичної передачі на Інтері — в ній може бути велика мудрість. Себто, в лайці, не в передачі. А якою життєдайною тепер виглядає сумна, тужлива, песимістична українська пісня! Чекати на гірше — це велике, достойне, а тепер уже й корисне для здоров’я діло. Особливо тепер, коли з економічних фронтів новини невтішні: багато вже в цій країні боргів, своїм — 1 мільярд гривень зарплат, чужим — скоро буде 80% ВВП, а ще — уповільнення економіки, різке падіння промислового виробництва, і різні інші неприємності. Оптиміст би на це сказав, що проблема серйозна, але не безнадійна, ми ж скажемо, що проблема зовсім несерйозна, але абсолютно безнадійна. Грядуть великі економічні виклики, як казав якийсь із наших попередніх провідників.
Словом, дослідження про переваги песимізму стало тепер дуже на часі. Для песимізму є нині багато підстав, навіть не надуманих. Так що вважаймо на себе. Будьмо обачні. Не чекаймо від життя багато, щоб уникнути розчарувань. І взагалі не чекаймо. Пам’ятаймо, сьорбати з напівпорожньої склянки легше, ніж із напівповної, так само як вірити, що це день відходить у ніч, а не навпаки. А коли вже дуже песимістично на душі, мацніть себе по кишені.
Чи там є ще аспірин.
