Поділися заробітком з пенсіонером?

У політиці вчені, мов малі діти — довірливі! Наші вчені мужі щиро вірять, що держава бідна, тому вони отримують маленькі пенсії. Однак пенсія — це грошове утримання, що виплачується відповідними фондами людині, яка за час своєї трудової діяльності вносила до цих фондів відрахування згідно з чинним законодавством і (або) договірними умовами. З цього визначення випливає, що пенсія — один з видів особистого накопичення. Якщо людина працювала і до фонду вносилися відповідні відрахування від її заробітку, то вона має отримувати відповідну пенсію. Але...

Понад два роки тому з’явилася постанова Кабінету Міністрів України № 1826 «Про затвердження Порядку фінансування і виплати різниці між сумою пенсії, призначеною науковим (науково-педагогічним) працівникам державних бюджетних установ і організацій, науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств і організацій згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», і сумою пенсії, розрахованою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право вказані особи», що набрала чинності з 13.12.2000р. Цією постановою збільшили пенсію науковим пенсіонерам. Але для її збільшення необхідно було знайти гроші. А Пенсійний фонд хронічно бідний. Тому було прийнято мудре рішення за формулою «порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Нехай пенсіонерам від науки платять ті, хто ще не пішов на пенсію. Якщо вони — вчені — дуже розумні, нехай знаходять собі роботу, виконують її і діляться заробітком зі своїми старшими колегами, які вийшли на пенсію.

Політики трохи заплуталися. Пробачимо їм! Адже вони не претендують на наукові звання. А тут такий тонкий взаємозв’язок між пенсією і утриманням від професійних організацій.

Згаданою постановою дійсно збільшилися виплати пенсіонерам, але не за рахунок Пенсійного фонду, а за рахунок кишені працюючих нині вчених. При цьому у тих, до кого залізли у кишеню, навіть не спитали дозволу. Більше за те. Оскільки ця постанова має чинність закону, Пенсійний фонд розпочав судову кампанію проти наукових установ. І, дивіться, як хитро все задумано. Оскільки у кожному районі міста живе хоча б один із колишніх співробітників НДІ, то Пенсійний фонд подав позови у всі районні суди (благо у них є районні відділення). В інституту районних відділень немає, і щоб відстоювати права свого НДІ, юрист інституту має кинути виконання своїх обов’язків і бути присутнім на десятках судових засідань з одного і того ж питання (хіба що прізвища колишніх співробітників не однакові). Але коли почнуть відбуватися події, у яких юрист повинен відстоювати права свого інституту, то НДІ потрапляє у неприємну фінансову або юридичну ситуацію з відповідними наслідками. Щоб не допустити такого розвитку подій, дирекція інституту змушена найняти ще одного юриста, який просиджуватиме на цих засіданнях. Науці такі витрати не потрібні. Отже, на засідання ніхто з «відповідачів» ходити не буде. З чого випливає, що позови Пенсійного фонду автоматично задовольнять. Геніально!

У зв’язку з усім цим у мене два запитання до наших законодавців:

1. Чи сприяє такий стан справ у науці залученню молоді до реалізації «інноваційного шляху розвитку України», програму якого затвердив уряд?

2. Ви вірите, що з такими законами Україну приймуть до цивілізованої світової спільноти?

КОМЕНТАР

Лист читача коментує заступник голови ЦК профспілки працівників НАН України, керівник юридичної служби Євген МЕРКУЛОВ:

— Згідно з постановою №1826, різниця між науковою і звичайною пенсіями виплачується або за рахунок держбюджету, або за рахунок наукової організації. Перше — у випадку, якщо весь стаж наукової роботи, що дає право на наукову пенсію, припадає на державну БЮДЖЕТНУ організацію. Якщо ж частина стажу наукової роботи припадає на державну НЕБЮДЖЕТНУ організацію, то і частина згаданої вище різниці, пропорційна цьому стажу, має виплачуватися за рахунок цієї організації. А якщо цю організацію ліквідовано, то — за рахунок правонаступника. Становище, звичайно, спірне. Адже на працівників і бюджетних організацій, і небюджетних пенсійні внески нараховувалися абсолютно однаково. Чому ж тепер бюджетні наукові установи (а саме вони у своїй більшості стали правонаступниками госпрозрахункових наукових організацій, що наказали «довго жити») повинні оплачувати борги, що невідомо звідки взялися? Щоправда, у проекті змін до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачено, що згадані виплати буде знижено вдвічі. Але логічніше було б, якби всі 100% цих виплат йшли з держбюджету. Залишається надіятись на те, що і законодавці, і виконавча влада розуміють це.