Шорстка мова

Після Мережі плакат і листівка були найбільш масовими медіа міських заворушень, робочою площиною суспільного обурення. Опис, систематизація і розбір поліграфії Майдану потребує окремого, і чималого, тексту: тут лише нарис тенденцій.

Одна з найбільш популярних і, з урахуванням подальших подій, зловісних наклейок студентського Майдану: «Ми змерзли й зголодніли. Нагодуй пташечку!»— і поруч емблема спецпідрозділу «Беркут». З того ж ряду стікери «Хлопці з МВС стояти тут за ЄС», серія графіки на ватманах, наклеєних прямо на паркані, який розділяв Майдан, суцільний бешкетний дадаїзм: «Хочу ходити в зелених штанях, а не у ватнику», картинки з риб’ячим хвостом або з жіночими ногами в спідниці, приклеєні точно до того місця загорожі, за якою стоїть міліціонер, рукописний заклик «Панду геть!» і тому подібне. У всьому цьому відчувалася напружена безпечність, переконування самих себе і влади, що й цього разу, як і 2004-го, перемога прийде як гра і свято.

Після 30 листопада пустощі змінилися викликом. Найбільш цитованим відразу після розгону студентів став кадр із нової екранізації роману Стівена Кінга «Кері»: залите кров’ю обличчя героїні фільму з додаванням жовто-синіх смужок на щоках і підпис «Захистімо наших дітей» (до речі, українська прем’єра «Кері» відбулася на другий день Євромайдану, 22 листопада, на пагорбі просто над майданом, у кінотеатрі «Кінопалац», який пізніше припинив роботу через бої); перші виготовлені вручну в «чорну суботу» транспаранти російською— «Они оху» з малюнком ялин після «оху». Над Хрещатиком довгий час висіло полотно з малюнком тої ж ялини і написом «Саджайте рослини, а не людей». Колективний розум реагував швидко й гостро. Коли секретар Ради безпеки Андрій Клюєв спробував запровадити цензуру на основних телеканалах, на найближчому недільному віче підняли заклик: «Допоможіть! Хуліган Клюєв телебачення позбавляє!» Ледве почалися зіткнення на Грушевського, на лайт-боксах на прилеглих вулицях з’явилися листівки з написами «Хлопець у касці, ти мій герой!», «Не був на Грушевського— не мужик!», «Хлопець у касці— потенційний батько моєї майбутньої дитини», з відбитками губної помади. Окремий масив утворювали карикатури на Януковича, Азарова, Путіна, інших ненависних на Майдані правителів— вони роздруковувалися і вивішувалися цілими стендами.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Інший наслідок атаки 30-го— в протест прийшли професіонали. Незалежно від жанру це групи схожої генези і формату: з’явилися вони 30 листопада чи 1-2 грудня, відразу відкрили сторінки в соцмережах, індивідуальне авторство не вказували, готові роботи публікували у вільному доступі: гасло дизайнерського співтовариства «Страйк-плакат»— «Ніколи ще маленький принтер не почувався таким героєм». «Страйкери» прославилися майже відразу, створивши поп-арт-портрет Януковича з кривавою плямою-п’ятачком замість носа, а також досконалу в лаконізмі композицію на основі національного прапора: крапля, яка падає до синьо-жовтого океану, із рядком «Я крапля в океані, який змінить Україну», стала таким же символом протесту, як барикада або палаюча шина. З’явилася безліч варіацій у синьо-жовтій гамі з використанням краплі: від патетичного «Я відповідаю за те, що буде завтра» до прямолінійного «Я йду, щоб ти всрався!» (заклик на недільне «Віче»), а незабаром відбрунькувався окремий інтерактивний проект із власною платформою www.kraplya.com.

Найбільш популярними персонажами плакатів, так само як і на карикатурах, були Янукович і Азаров; а основна відмінність— плакат не так висміював чи принижував владу, як закликав до опору, до відстоювання своїх прав.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Безперечно, плакатна творчість, якою займалися всі майданівці, які хоча б трохи вміли малювати, слугувала не лише мобілізуючим чинником, а й своєрідною арт-терапією, і, в будь-якому разі, анонімний  автор плаката має бути занесений до пантеону революційних фігур, якщо такий коли-небудь буде створено.