Симбіоз вічного і сучасного

Чому ми робимо це, що робимо? Що продукує наші мислеформи і поведінку? Пошук відповідей на ці філософські запитання намагалася розкрити молода, але дуже талановита режисерка, авторка сценарію та виконавиця головної ролі Марія Саулко. Дівчина родом із Шаргорода, що на Вінниччині, але вже п’ять років живе і навчається в Києві. Де, власне, і відбувся прем’єрний показ її новаторської кінострічки «Дисперсія». Фільм має глибокий зміст і сучасну візуалізацію. Він пропонує глядачам зануритися в філософію глибокого світу сутності особистості, що супроводжувалася яскравими пейзажами незрівнянних Карпат, романтичного Поділля, кадрів під водою та суворої урбаністики Києва. 

«ЛИШЕ ПОШУК УЖЕ МАВ ЗНАЧЕННЯ»

«Після того, як закінчила школу в Шаргороді, я почала вивчати режисуру кіно та телебачення в університеті імені Шевченка, — розповідає Марія, — а «Дисперсія» розпочалася з курсового завдання — створити етюд через фразу, яке нам поставили на другому курсі. Це стандартна робота на режисерському курсі. І я почала шукати ту форму і зміст, який би мене справді запалював, бо дала собі слово, що перш за все хочу бути сама задоволена роботою. Але як виявилось, що це не так уже й просто. Тоді я почала писати і шукати. Було кілька ситуацій мого життя, які я виділила як ключові, почала розкручувати їх, шукаючи в них зв’язок, обдумуючи персонажа. Відтоді почалася деяка магія, навколо мене наче весь світ почав тихенько оживати. Я дедалі більше усвідомлювала невипадковість усього, що зі мною відбувається, і того, що оточує. Дедлайни зі здачі робіт стали для мене просто точками, на які треба було якось викрутитися, і відійшли на другий план. Тільки пошук уже мав значення. Так народжувалася «Дисперсія», перетворюючись з курсової на дипломну, з дипломної на дебютну. Розкриваючи всю мене наскрізь, стоншуючи мою шкіру до відчуття світу і випробовуючи на міцність внутрішній залізний стержень».  

«ЦЕ ЖИТТЄВА ІНІЦІАЦІЯ, ВТІЛЕНА В АБСТРАКТНИХ ОБРАЗАХ»

Жоден з наявних жанрів не описував знайдену Марією форму достатньо точно. Сполучення слів «авдіовізуальний перформанс-сповідь» прийшло випадково, і вона зрозуміла, що це — в точку. Жанр найкраще підходив для того, щоб показати актора, який грає свій досвід. Він переведений у образну візуальну форму. А перформанс тому, що це алегоричність, а не буквальність дії. Робота має конкретну драматургічну структуру, тобто має стандартний початок, кульмінацію, фінал. 

Головна героїня, яку зіграла сама Марія, це дівчина. Спочатку вона не бачить людей, але малює їх. Під час малювання вона ніби поринає в спогади, в дитинство, де дорослі, які її оточують, передають їй інструменти для творчості, але разом з тим і свої мотузки — установки, що сковують їх самих, не дають свободи прояву. Мотузки в подальшому сковують внутрішню свободу творчості. І дівчина бореться за власне звільнення, проходить деякі ситуації, інтуїтивно відчуваючи внутрішню правду, істинне «Я». В фільмі показані фрагменти, де вона моментами відчуває сяйво біля себе, але не може його знайти, зловити. Зрештою з розвитком фільму світла стає дедалі більше і виникають кольори, що збираються в цілісне густе сяйво, яке героїня фіксує в образі малюнка. І він, як відзначає Марія, стає образом внутрішнього сяйва, внутрішнього істинного Я».

«Дисперсія» — це розпад світла на кольори і збірка в єдине сяйво. Це життєва ініціація, втілена в абстрактних образах. Вона супроводжувалась отриманням унікального знання, що було направлене на пошук відповіді на питання: «чому ми робимо те, що робимо?». І відповідь є. Вона вражає, наповнює і зцілює, — переконує Марія Саулко. — Робота над проєктом тривала понад два роки. Такий період був потрібен для внутрішньої роботи перенесення підсвідомого відчуття того, що хотілось передати в конкретну свідому картинку. З реальними інструментами для щасливого існування серед людей. Ці інструменти — це мислеформи, до яких я так довго намагалася дістатись». 

ФЕЄРИЧНИЙ ФІНАЛ

Фільм «Дисперсія» було відзнято за підтримки Українського культурного фонду. В період до виграшу гранту вже були проведені підводні зйомки і зйомки в Карпатах. Спершу дівчина працювала сама, але потім почала запалювати та об’єднувати творчих і дедалі більш професійних, зацікавлених людей, що стали фінальним акордом.

«Приїхавши в Карпати, я ходила по етнофестивалю зі звукорежисером Марією Іващенко в пошуках глибоких, прадавніх, змістовних звучань, якими можна було б наповнити другу частину фільму. В результаті вона сказала, що, напевно, я надто ідеалізувала це місце. І я мусила визнати правдивість цього. І хоч ми і натрапили на кемп гурту, все, що я про них тоді знала — це те, що мені подобається, як вони виглядають, як і про що говорять, дехто з них узагалі грав у шахи... були деталі, які мене зачепили, але небагато, — продовжує режисерка. — З матеріалом з «Шипоту» (це назва фестивалю) я провела понад рік, розбираючи і монтуючи його. І коли підійшла потреба дозняти шматочок, наче відтворивши атмосферу фестивалю, я дуже захотіла тих самих людей знайти. Їм ця ідея також відгукнулась. Мені сказали, що, можливо, вони будуть з музичними інструментами. Але я ніяк не очікувала, що це будуть такі глибокі звучання етноінструментів, сакрального характеру, які я так і не знайшла на «Шипоті». Таким чином друга частина фільму наповнилась звучанням етноінструментів, а захід — феєричним, сакральним фіналом».

Марія радіє, що її робота дипломна переросла у щось більше. А робота над картиною звела її з неймовірними людьми. Каже, іноді складалося враження, ніби увесь світ починає допомагати їй. «Я дякую людям, які поруч. Це й Ольга Оборіна, і Марія Іващенко, Роман Краснощок і Іван Власенко, і Павло Літовкін, і Євген Сорока, і Христина Стецюк, і Ольга Дубровська, і Денис Петришин, і Роман Копейко, і Олег Критський, і Юрій Мещеряков, та ще багато приємних мені імен, — резюмує режисерка. — Зараз ми продовжуємо роботу над фільмом, удосконалюємо його графічні і візуальні елементи, поліпшуємо комп’ютерну графіку. Доопрацювання триватиме ще з місяць, а потім проведемо ще кілька показів і будемо подавати заяви на участь у кінофестивалях». 

ДО РЕЧІ

Презентацію кінострічки «Дисперсія» супроводжувала виставка робіт авторки: картини і записи, що виникали в процесі роботи над фільмом. Після перегляду відбулося обговорення фільму, цікавих ситуацій та подій, що супроводжували знімальний процес, а їх за роки вистачало. Потім відбувся психологічний тренінг Христини Стецюк та виступ композитора Дениса Петришина, який писав музику до фільму, в супроводі гурту Mystery Train, що двічі стали учасниками знімального процесу.