«Вогнетривкий» Авіценна, або Історія хвороби медицини

ВИТКИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

У першій статті про Нострдамуса («День» за 18 березня) я заперечував розхожу думку про те, що «юні» народи відкидають або знищують досягнення «цивілізованих» попередників. Адже залишилися праці й імена великих! А може, здебільшого імена?

«А в якій мірі ми знаємо першоджерело?» — подумалося мені. Тут моя власна «цивілізованість» забуксувала. Наприклад, праці Авіценни, які лягли в основу сучасної медицини.

Авіценна (повне ім’я — Абу Алі аль-Хуссейн Ібн Абдаллах Іб Сіна) — медик, філософ, поет і політичний діяч. Під «політичним діячем» я розумію те, що він був «багаторазовим» візиром — при різних правителях. Кар’єру починав iз того, що виліковував якого-небудь начальника, але згодом через свої чисельні таланти змушений був рятуватися від інтриг «колег».

Так само досить часто тікав через спроби емірів закабалити остаточно. Але це таке — біографічні деталі.

Він написав 68 книжок iз теології та філософії, 11 з астрономії, 16 з медицині та чотири поетичні збірки. Головна праця — «Канон лікарської науки». Саме він — основа європейської медицини.

Беру «Канон» і з’ясовую цікаві речі.

Виявляється, Авіценна починав визначення діагнозу з визначення НАТУРИ людини.

Природа (тіло людини, ліки й усе інше) поділялася на чотири протилежні елементи: вогонь, вода, повітря, земля.

Чотири елементи визначали й чотири людські натури: гарячу (вогонь), вологу (вода), холодну (повітря), суху (земля).

Авіценна стверджував, що здоров’я — це рівновага цих чотирьох першоелементів.

Теплота врівноважується холодом, сухість — вологістю. За цим принципом поділялися й ліки. І — довкілля (рекомендований клімат).

Гаряча натура: підвищена стомлюваність, надмірна спрага, частий пульс. Видужують від холодного, влітку почуваються гірше.

Холодна натура: мала потреба в рідини, уповільнені обмінні процеси. Зиму не любить.

Волога натура: рихла статура, набряклість, сонливість.

Суха: сухість шкіри, схильність до безсоння.

Натура залежить від статі, віку й темпераменту.

Жінки холодніші за чоловіків. Старі — за молодих. Діти, звісно, більш гарячі, але більш «вологі» і т. д.

Ідеал, гармонійна натура — коли стихії в рівновазі. Але досконалість — величезна рідкість, зазвичай є відхилення в якийсь бік. Завдання лікаря — збалансувати його. Доволi ясне й логічне уявлення.

Крім чотирьох елементів Авіценна зазначав, що тіло людини складається з чотирьох «соків» (рідин). Це кров: джерело — артерії й вени. Це жовта жовч: джерело — печінка. Чорна жовч: джерело — селезінка. Та флегма, джерело — мозок...

Тут мене зачепило слово «флегма». Чи не від нього — флегматик? Адже це позначення одного з психологічних темпераментів. Нібито не дуже давно відкритих. Самій психології — років двісті (Фрейд, Юнг — XX століття).

Дивлюся в словник і роблю для себе невеличке відкриття. Читаємо:

«Флегматик (від грецьк. phlegma — слиз) — за Гіппократом — позначення одного з чотирьох темпераментів, що характеризується повільністю, спокоєм, зовні слабким проявом почуттів».

Ну й решта три:

«Сангвінік (від лат. sanguis — род. в. sanguinis — кров, життєва сила) — позначення одного з чотирьох темпераментів, що характеризується жвавістю, швидкою збудливістю та легкою змінюваністю емоцій.

Холерик (від грецьк. chole — жовч) — позначення одного з чотирьох темпераментів, що характеризується швидкістю дій, сильними, швидкозмінюваними почуттями, що яскраво відбивається в мові, жестах, міміці.

Меланхолік (від грецьк. melanos — чорний, chole — жовч) — характеризується уповільненістю рухів, стриманістю моторики й мови, швидкою стомлюваністю».

Усі назви темпераментів походять від «соків» Авіценни. Та й з його НАТУРАМИ збігаються. Отже, Авіценна (980—1037 рр. н.е.) творче розвивав принципи ще давньогрецького Гіппократа (460—377 рр. до н. е.), про якого ми знаємо лише з клятви для лікарів (сенс: не зашкодь).

Тобто «флегматика» відкрили дві з половиною тисячі років тому. (А може, й раніше, оскільки Гіппократ використовував знання «передових» (до греків) єгиптян. А їхні прізвища зовсім загубилися в часі). І означав він аж ніяк не тільки психотип, бо пов’язаний iз фізіологічними особливостями всього тіла. Виходить, ми відділили психологічну характеристику від його НАТУРИ, тобто організму загалом. Навіщо?

Адже стає зрозуміло, якщо в тебе, наприклад, розумова робота, ти тримаєш у напруженні мозок й він автоматично виробляє багато слизу (флегми). Вона, потрапляючи в кров, робить її «в’язкою» й тіло «розпливається». Звідси ці безформні фігури експертів і вчених на всіляких круглих столах по ТБ. Вони можуть розмірковувати про що завгодно, але не про життєвий тонус. На їхньому тлі, до речі, дуже вигідно виглядають сухорляві бізнесмени (подивіться на першу десятку українських бізнес-монстрів: майже атлети, крім банкірів). Напевно, їхня розумова робота збалансована фізичним навантаженням.

Відповідно, в того ж Авіценни й ліки такого ж призначення: зігріваючі, охолоджуючі, зволожуючі й висушуючі.

(Слов’янські народи під «зігріваючими» більше розуміють «сорокаградусні». Авіценна з алкоголю рекомендував тільки розбавлене вино... Хоча древні підкреслювали, що будь-яку речовину, зокрема й їжу, залежно від впливу можна вважати ліками).

Відповідно, для вчених перший рецепт — спортзал.

О! Як мені самому знайоме це відчуття: коли «флегма» насилу розганяється в тренажерному залі! Буквально після кожного руху хочеться назад — до телевізора... Лінь — це окреме, суворе захворювання наших днів.

Коротше кажучи, Авіценна (і, як я пізніше з’ясував, усі давньогрецькі, давньоіндійські й давньокитайські лікарі) спочатку визначав конституцію, темперамент і, виходячи з цього, міркував, чим врівноважити ваше «відхилення». Оскільки хвороба — його наслідок.

І де все це зараз?

ГУДЗИКИ — ОКРЕМО, РУКАВА — ОКРЕМО

У наш «цивілізований час» лікар лікує саме захворювання. Не вас персонально! Він визначає симптоми, дивиться в довідник і виписує те, що стоїть у графі навпроти. Щось на кшталт «тринітроглюконату кальцію».

Товстий ти чи тонкий, «холодний» чи «гарячий» — йому «по барабану». Він намагається вгадати хворобу ВЗАГАЛІ. А може, для тонкої «хворої» ноги цей «глюконат» — занадто, а для товстої — замало?

Проковтнув «зілля» — й експеримент пішов. Вижити завжди є шанс. Поки, як каже Жванецький, «організм не збере себе сам». А саме на це — на силу зцілення природи — й сподівалися давні лікарі, намагаючись врівноважити «надмірність».

Звідки ж пішов цей підхід — ВЗАГАЛІ? Адже й принципи Гіппократа й «Канон лікарської науки» Авіценни були основами аж до... середніх віків у Європі.

Пристрасть Заходу до аналізу, прагнення все розібрати «на запчастини» (доречна гра слів) призвели до розвитку хімії (через алхімію) та фізики (через метафізику). Вивчили людину непогано (щоб скласти анатомічний атлас людини, багато, звісно, довелося попрацювати), але абсолютно втратили уявлення про людину як ЦІЛІСНУ МОДЕЛЬ. А модель давніх «працювала» (й працює!) тисячі років.

Такий «спеціалізований» напрямок у західній медицині, гадаю, задав швейцарський лікар Парацельс (1493 — 1541 рр.). Він, до речі, послугував прообразом гетевського Фауста.

«Канон» він публічно спалив, вважаючи особисту практику головним критерієм. У хімічний спосіб добував основну діючу речовину («квінтесенцію») трав. Запровадив дієти, відкрив дію мінеральних вод і, звісно, був великим лікарем. Але після нього почала розвиватися «вузька спеціалізація». «Історія хвороби» відокремилася від «історії людини».

Iз розвитком точних наук ця тенденція посилилася. З’явилися десятки «шкіл», що суперечать у методах лікування одна одній. Кожному лікарю дісталося по «ділянці тіла». І кожний лікував свою «територію»: невропатолог, вухо-горло-ніс і т.д. Насправді цю функцію мав виконувати терапевт. Але на цю тему краще помовчати.

У того ж таки Михайла Жванецького описувалося ательє, яке зшило страшний костюм усім колективом. На скарги клієнта один iз кравців зауважив: «Особисто я пришивав гудзики. До них претензії є?» — «До гудзиків немає, — збентежено відповіла жертва спеціалізації. — Пришиті міцно — не відірвеш. От тільки піджак не застібається...»

УСЕ ЄДИНЕ

Нині, коли йде інтеграція Заходу й Сходу, лікарі починають переконуватися, що світоглядні моделі давніх лікарів є ефективними. До того ж, вони всі схожі, що зайвий раз підтверджує їхню точність.

У Стародавній Греції та давній Азії взаємодія чотирьох першоелементів.

У індо-тибетській традиції — трьох: вогонь, вода, повітря.

У китайській — п’яти: вогонь, вода, земля, дерево, метал.

Але принципи взаємодії в усіх системах схожі.

У Китаї й Індії ці моделі як були, так і є. А от «цивілізована» Європа нині повертається до втраченої спадщини Гіппократа та Авіценни.

ЙДІТЬ У ЛАЗНЮ!

Коли читаєш «Канон», доходиш висновку, що основний рецепт Авіценни: «Йдіть у лазню!» У прямому значенні.

Тобто вислів, який на нашій території став лайливим, насправді — добра порада. Якщо ми спересердя посилаємо туди кривдника, ми бажаємо йому здоров’я.

Не всі, щоправда, користуються цією порадою відразу, а треба було б прислухатися до великого араба. Ібн Сіна посилав туди всіх: і худих, і товстих. Щоправда, з різними рекомендаціями. Але це ви можете прочитати в нього й самі.

Насамкінець інтерпретовані мною поради великого лікаря від нещасного кохання. Він успішно лікував і від цього. І, мабуть, так успішно — що сам не одружився.

ПРИСТРАСНЕ КОХАННЯ, ЧИ «ПОПАДАЛОВО»

Iз погляду такого неслабкого мудреця та вченого, як Авіценна, кохання — захворювання. Можна, звісно, посперечатися, але в деяких випадках «напади кохання» схожі на це: очі ввалюються, але при цьому сухі. Зволожуються вони лише коли ти або іржеш, як кінь, або впадаєш у депресняк.

Відчуття, що ти ніби не в собі, бо ти — в комусь. Або хтось — у тобі (в тому й справа, що не в буквальному розумiннi). І жити без цього не можеш. Якщо вчора якась попсова пісенька про кохання тебе просто дратувала (наприклад, стогони Ігоря Ніколаєва на кшталт «Мы не склеили чашку любви»), а тепер уся ця туфта сприймається як шедеври, в яких у короткій, але прийнятній формі викладається твоє «попадалово». Завмираєш біля радіоприймача: ось-ось, знову — ну точно про тебе! Можна так і до ночі заслухатися. Тим паче — заснути не можеш. А вимкнеш радіо — слухаєш свій безладний пульс. А він змінюється залежно від того, що ти подумав про предмет своїх мрій. А якщо в реальності зіткнешся в коридорі або на вулиці — півдня як прибитий.

Авіценна описує випадок, коли один тип схуднув на сорок кілограмів! Iз м’яса на ньому залишилися лише кістки. Щоправда, там цю справу улагодили — вийшло «дорватися». Буквально за тиждень він свою вагу набрав. А якщо у вас не виходить?

Великий лікар дає декілька порад.

По-перше, жертву кохання треба відволікти всіма способами, зайняти різними справами, спорами. Тягти на корт, у басейн, у спортзал. Відволікти, й лише коли пристрасть трохи вщухне — переключити на інший об’єкт — більш придатний.

Якщо закохана людина спокійної вдачі, в принципі, можуть допомогти навіть дружні поради, жарти, розповіді, мовляв, кохання — різновид безумства. У давні часи для цього були спеціальні бабусі. По їхні послуги зверталися, як до служби сервісу. Вони видавали чорний піар iз приводу об’єкта кохання. Під виглядом правди. І хто вона така насправді, і з ким ходить, і що ти в неї не перший.

Нині замість бабусь цілком можуть згодитися друзі й подруги.

Чорних барв не шкодуйте, гатіть на всю котушку. Особливо заспокоюють розповіді про її (його) жорстокість. Можна всіляко чіплятися до зовнішності. Цей хід Авіценни близький до того, який обіграв у «Собаці на сіні» Лопе де Вега. На зразок, «пухкеньку назвемо товстухою, худеньку — зсохлою...» Із зоологічних визначень цілком згодяться «корова» (фігура), «свиня» (вчинки), «змія» (вдача).

Султани, як пише Авіценна, могли невільниць прикупити й, так би мовити, розвіятися. Але якщо ви не султан, можете ефективно користуватися й нашими методами самовідновлення. Загострюйте увагу на сексуальних принадах оточуючих жінок, співробітниць. Штучно, але наполегливо намагайтеся перемикатися на інших.

Якщо в «кохання вляпався» ваш друг або подруга — тягніть їх на курси англійської, на танці, куди завгодно — де ймовірність познайомитися найбільша. Навіть сама можливість вибору відволікає. Підкреслюйте позитивні сторони «розриву» або неможливість подальших стосунків: «Тобі, хлопче, ще пощастило, а якби вона на вечірці — з таким характером — кинула тебе? Прикинь?!»

Чого категорично не радимо — грати в комп’ютерні ігри. Підсядете — затягне. Це більше схоже на «електронний мазохізм». Не сидіть на місці, тягніть за собою своє тіло — й голова швидше повернеться на місце. Їй стане просто не до того.