Хворий мусить одужати сам

«Чи Росія заслуговує й потребує нового траншу від МВФ?» — запитує автор. І дає категоричну відповідь «ні» на першу частину цього питання. Адже в недавньому минулому не лише російський уряд безсоромно повівся по відношенню до внутрішніх і закордонних кредиторів, але й центральний банк брехав МВФ.

Також важко повірити, що Росія має потребу в цих коштах. Головна мета цієї операції (наданні чергового траншу Москві) полягає в тому, аби дозволити Росії уникнути заборгованості перед МВФ. Однак не зовсім зрозуміло, чому Росії треба допомагати саме в такий спосіб. Адже, згідно з липневим випуском вісника «Російські економічні тенденції», Росія мала поточне сальдо у $6,6 млрд. в останньому кварталі 1998 і $5,1 млрд. в першому кварталі цього року. Однак це ніяк не вплинуло на валютні резерви, які фактично не перевищують рівня серпня минулого року.

Така розбіжність пояснюється лише масштабами витоку капіталів. Причому торік 40 відсотків експортних доходів Росії дали енергопродукти, а 16 — метали. Уряд знає, хто продає ці товари, в яких кількостях і за якою ціною. І якби він мав мужність, волю і бажання змусити ці підприємства повернути валютну виручку, вивезену за кордон і платити податки, то Росії не були б потрібні позики.

Відтак провідні кредитори мають рацію, наполягаючи на тому, що Росія не заслуговує і не потребує списання боргів. Адже ця країна є дуже багатою. Її доля у світовому видобутку — 17 відсотків нафти, 25—30 відсотків газу, 10—20 відсотків рідкісних і благородних металів. Отож, дуже важко повірити, що така країна не може сплатити $150 млрд. боргу. Отже, позика МВФ зашкодить Росії, МВФ і решті світу. Адже вона дасть привiд глузувати російській еліті над міжнародними стандартами. Черговий транш також підірве довіру до МВФ, як до неупередженого арбітра. Більше того, інші країни вважатимуть за смішне підкорятися принципам розумного менеджменту і чесного управління.

Отож, автор пропонує сторонньому світові сказати російському народу, що у його власних інтересах, аби уряд дотримувався стандартів, які застосовують інші провідні країни. Разом із тим світ має сказати російській правлячій еліті, що чесна поведінка є платою за вплив, якого вони прагнують. Згадане вище повною мірою стосується й України. Хіба за винятком того, що наша країна бідніша за Росію, але завдяки «нульовому» варіанту, підписаному з північним сусідою, вона не має боргів радянської доби.

КОМЕНТАР

Доктор економічних наук Олексій ПЛОТНИКОВ вважає, що співпраця України з міжнародними інституціями необхідна, оскільки становище України докорінно відрізняється від Росії: «По-перше, гроші міжнародних фінансових інституцій, до яких належать МВФ і СБ — це дуже вигідні гроші, вони дешевші за комерційні позики. Ніде не можна знайти гроші на вигідніших умовах, аніж у МВФ чи Світовому банку.

По-друге, співпраця з цими інституціями повинна грунтуватися на врахуванні національних інтересів. Ми не можемо повністю віддати свою національну політику на вiдкуп цим організаціям. Тут має бути певний баланс — і як користуватися грошима цих організацій, і як проводити незалежну економічну політику. Цi установи не повиннi замiняти те, що колись робила Москва. По-третє, відсутність дієвих результатів макроекономічних реформ в Україні призвела до ускладнення обслуговування зовнішнього боргу (який становить $12,4 млрд.). Існує ймовірність, що Україна просто не зможе ані отримувати нові кошти з іноземних джерел, ані обслуговувати те, що накопичено зараз».