«Колумбійський» Iрак

Хаос і насильство в Іраку зміцнили уявлення про те, що бунтівників перемогти не можна, і тому їм треба потурати. Як показує досвід Колумбії, це не так. Комбінація із солдатських заповітів, політичних ініціатив й економічного зростання, вигоду від яких отримують широкі верстви населення, може звести заколоти нанівець.

Попри демократичні традиції, відлік яких починається від 1830 року, Колумбія страждала від кривавого 40 річного заколоту, якийрозпочали наркотерористи так званих Революційних збройних сил Колумбії (FARC) і Національної армії визволення, або ELN. Протягом останніх восьми років було викрадено понад 6000 заручників, включаючи 140 іноземців. Цих ні в чому не винних людей дуже часто утримували в абсолютно надлюдських умовах, і їм не надавали жодної медичної допомоги. За цей час наркотерористи вбили не менше 305 осіб.

Такі кримінальні заколоти підживлювалися не підтримкою широких верств населення, а доходами від торгівлі кокаїном. Але попри те, що деякі сільські райони перебувають під впливом партизанів, і попри багатство, яке їм приносить наркотрафік, FARC і ELN виявилися дуже неефективними та непопулярними, щоб створити значну загрозу повалення колумбійського уряду. Це не революція, це — своєрідний наркотичний нігілізм.

З огляду на смертоносність цих кампаній, немає нічого дивного в тому, що виникають зловісні сили, спрямовані на боротьбу з ними. Озброєні формування, що нараховують близько 13 000 осіб, такі як Об’єднані групи самооборони Колумбії, або AUC, Bloque Central Bolivar, Alianza Oriente і Vencedores de Arauca, в цей час воюють із кокаїновими партизанами- марксистами за політичний контроль над сільськими районами. Оскільки принцип «ви стаєте тим, що ви ненавидите» працює, то ці воєнізовані групи також перехопили частинку прибуткової наркоторгівлі.

Втім, попри незліченні звірства, які здійснюють обидві сторони, уряд Колумбії почав з ними діалог — за посередництва урядів Мексики та Франції, а також ООН, — з усіма цими незаконними формуваннями заради досягнення миру. І справді, починаючи з грудня 2002 року, більшість озброєних формувань погодилися на припинення вогню та почали переговори з урядом за посередництва Католицької церкви, а також за підтримки й моніторингу Організації американських держав (OAS). Була досягнута письмова угода про демобілізацію озброєних формувань до 2006 року та були розроблені плани з реінтеграції членів цих озброєних формувань у мирне життя й у законні озброєні сили Колумбії. При цьому визначено перехідний період, впродовж якого для них діятиме обмежений імунітет на арешти доти, доки дотримуватимуться угоди про припинення вогню.

Частково завдяки такій демобілізації спостерігається 50% зменшення кількості вбивств у Колумбії, а також на 57% знизилася кількість випадків насильства в областях, контрольованих такими озброєними формуваннями. Навіть FARC, яка все ще вороже ставиться до мирних ініціатив й урегулювання, також деяким чином відреагувала на це тим, що 37 її членів нещодавно склали зброю, а старший воєначальник ELN був звільнений з ув’язнення на висунених урядом умовах.

Однак, щоб реінтегрувати повстанців у суспільство, потрібні робочі місця. Тому Колумбія зосередила свої зусилля на зміцненні своєї економіки. Президент Альваро Урібе взяв на себе зобов’язання знизити дефіцит у державному секторі до рівня нижче 2,5% від ВВП, а також поставив собі за мету просувати відновлення, локомотивом якого повинен послугувати експорт, і ці ініціативи радо сприйняла міжнародна громадськість і бізнес-кола. І хоча безробіття залишається на дуже високому рівні, прості колумбійці вже бачать реальні ознаки змін, й у них з’явилася надія на щасливе майбутнє.

Ці нові ознаки економічної потужності сприяли зростанню популярності президента Урібе, і це у свою чергу допомагає йому як боротися з повстанцями, так і вести з ними переговори. Популярність президента Урібе настільки велика, що він уже впритул підійшов до досягнення того, в чому Колумбія мала потребу впродовж тривалого часу: внесенні змін до Конституції, що дозволять президенту залишитися при владі на другий термін. Залишається сподіватися, що Конституційний суд Колумбії побачить практичне значення в цій зміні та затвердить її законність.

Однак, попри всі ці благотворні зміни, політичні групи та неурядові організації лівого спрямування всього світу критикують Урібе за його безпощадне переслідування FARC і ELN, яких деякі з європейських лівих ідеалізують як наступників нібито романтичних заповітів Че Гевари. Ця обмежена ліва романтика, втім, має звернути увагу на те, що президент Урібе мирно співіснує з обраним мером Боготи — комуністом Лучо Гарзоном, який також бореться з FARC і ELN.

Уряд Колумбії зайшов настільки далеко, наскільки може, перед обличчям такої нищівної критики своїх власних прихильників, оскільки він наполягає не на негайному роззброєнні або здачі, а просто на припиненні вогню та наданні цим повстанцям можливості реінтегруватися в громадянське суспільство під міжнародним наглядом. І досі незначна підтримка громадськістю формувань FARC і ELN зараз випаровується просто на очах, і ці групи це розуміють. Поєднуючи жорстке військове протистояння повстанцям із політичною програмою, спрямованою на залучення повстанців назад до нормального життя, уряд Урібе продемонстрував, що сили бунтівників можуть бути значно скорочені.

Франциско САНТОС КАЛДЕРОН — віце-президент Республіки Колумбія; Чарльз ТАННОК — член Європарламенту