Маски демократії

Щорічне послання президента Росії Володимира Путіна, з яким він виступив перед Федеральними зборами, викликало багато коментарів та інтерпретацій. Здивувавши аналітиків висловлюванням про те, що «крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття», Володимир Путін далі зовсім їх спантеличив. У своєму виступі він раз у раз озвучував опозиційні ідеї. Кажучи про «непорушність права приватної власності», він закликав податкові органи «не тероризувати бізнес», озвучив ідею амністії капіталів, зробив жорсткий випад убік «неефективної корумпованої бюрократії», а також закликав до створення наглядових рад на телебаченні, які «забезпечуватимуть незалежність мовленнєвої політики». Незмінним, звісно, залишився і курс на свободу й демократію. Усе це дало підстави для іронічних розмов про те, що Володимир Путін пішов у опозицію. Із запитанням про причини такого «опозиційного» повороту в риториці російського президента «День» звернувся до російського експерта, головного редактора журналу «Pro et Contra» Марії ЛІПМАН.

— Виступ не був опозиційним, однак у промові президента справді прозвучала низка заяв, які можна було розцінити як критику власного курсу. Причому ті проблеми, які президент порушив у зверненні, виникли внаслідок його власної політики. І проблема свавілля податкових органів, і проблема з демократією, із засобами масової інформації — все це не вади, а прямий результат тієї політики, яку проводить президент Путін відтоді, як він прийшов до влади. І хронологічно насамперед це стосується проблем зі ЗМІ — це не якісь побічні ефекти, а чітко взятий курс на контролювання Кремлем практично всіх вагомих засобів масової інформації, і контроль цей лише посилюється. Говорити тепер про те, що існує певна проблема, яку треба якось вирішувати — це чисте лицемірство. Щоб її вирішити, не треба створювати якихось спеціальних наглядових органів, треба просто зняти цензуру. Решта заяв, інтерпретованих прихильниками президента як нова ліберальна лінія, — те саме політичне лицемірство.

— Навіщо Володимиру Путіну публічно лицемірити, якщо це легко проглядається?

— Це проглядають далеко не всі, оскільки не всі в цьому зацікавлені. Існує проблема з іміджем Росії як за кордоном, так і всередині країни серед найбільш просунутої частини населення — у бізнес-колах, ліберальній еліті. Однак якщо подивитися на останні заяви американської адміністрації, то виступ Путіна, насамперед, — відповідь США. Навіть якщо внутрішня політика не відповідає задекларованим тезам, принаймні «хороші» слова були сказані. У політиці слова часто дуже значущі, однак у ситуації з Росією, боюся, вони значення не матимуть. Так, можна процитувати президента, щоб сказати, що він демонструє прихильність до демократії. Однак Володимир Путін робить це аж ніяк не вперше. Теза про те, що Росія має бути вільною країною вільних людей — просто з торішнього звернення, а за цей рік вільні російські люди були позбавлені свого права обирати своїх власних губернаторів, що є прямим посяганням на громадянські права.

— Чому Володимир Путін у своєму виступі повернувся до проблем минулих років, однак оминув увагою головні проблемні питання цього року, наприклад — ситуацію з монетизацією пільг?

— Висловлювання президента Путіна умовно можна поділити на три частини. Одна з них — це саме те, що було геть відсутнє у його промові. Причому залишилися без уваги речі конкретні, що були присутні минулого року. Тоді було оголошено три пріоритети — подвоєння ВВП, модернізація армії й подолання бідності, у виступі президента були присутні цифри. Усе це блискуче зникло сьогодні, звернення мало вкрай розпливчастий характер. Монетизація пільг стала однією з найзначніших подій у Росії цього року, яка спонукала маси людей вийти на вулиці. А президент нічого не сказав, не пояснив, не вибачився. Я не кажу вже про Беслан — були сказані загальні слова про тероризм і жодного слова про жахливу трагедію, що сталася минулого року. Так, це певною мірою створення ілюзії. Закони жанру щорічного послання апріорі передбачають тон оптимістичний, але питання — у мірі цього політичного лицемірства. Саме допустимий рівень лицемірства сьогодні був перевищений через замовчування всіх головних проблем у внутрішній та зовнішній політиці Росії.

Є, звісно, і позитивні заяви, які можна зарахувати до іншої категорії. Попри їхній оптимістичний характер, виникає проблема довіри до президента. Звісно, хотілося б вірити, що Володимир Путін раптом вирішив усе змінити і замість курсу посилення авторитаризму взяти курс на його послаблення й посилення демократії. Однак у це важко повірити. Те ж саме стосується практично всіх заяв позитивного характеру — щодо демократії, клімату для бізнесу, довіри, свободи ЗМІ... Це добре звучить, якщо відвернутися від подій, що відбувалися в Росії протягом останніх років. Усі вищеназвані проблеми насправді були створені політикою самого Володимира Путіна.

— Показово, що слова Володимира Путіна про демократію та свободу дещо суперечать ностальгічним пасажам про Радянський Союз...

— Це саме висловлювання третьої негативної категорії, що йдуть врозріз із ліберальною лінією. Насамперед — це оцінка президентом того історичного шляху, який пройшла Росія — заява про те, що розпад Радянського Союзу є «найбільшою геополітичною катастрофою століття». Причому Путін мав на увазі, що це катастрофа для всього світу. Я вважаю, що значна кількість громадян різних країн, які розглядають крах системи комунізму як момент звільнення, з ним би не погодилися. Постає питання, як власне Володимир Путін, не бачачи у Радянському Союзі нічого поганого, розглядає подальший розвиток Росії. Крах комунізму — це катастрофа для Росії чи благо для неї, як для країни, котра йде демократичним шляхом? Президент Путін сьогодні пропонує нове, зовсім інше бачення проблеми, і це не може не насторожувати.

— Чому Володимир Путін практично не приділив уваги питанням зовнішньої політики?

— Відсутність хоч якихось значущих слів про зовнішньополітичні проблеми і, зокрема, про СНД певною мірою можна інтерпретувати як своєрідний сигнал Росії про те, що в неї вже немає імперських амбіцій, що вона визнає той факт, що СНД уже практично не існує. Тому, можливо, у виступі була відсутня й оцінка подій в Україні, Киргизстані, Молдові. Це схоже на бажання уникнути згадування справді серйозних проблем і втопити їх у величезній кількості загальних слів і добрих намірів. Саме це вирізняє сьогоднішнє послання Володимира Путіна.

— Чи не є неодноразове повторення Володимиром Путіним слів «демократія», «свобода» наслідком останніх подій в Україні та Киргизстані? Адже донедавна президент Росії видавався взірцем демократичного політика на пострадянському просторі...

— Українські події певною мірою посилили увагу до недемократичності російської політичної системи. Але демократичні гасла більшою мірою є реакцією на критику Заходу, зокрема на заяви держсекретаря США Кондоліззи Райс і президента Буша. Тут більше зіграли невдачі в здійсненні російської політики. І це не лише Україна, як невдача зовнішньої політики, це Беслан і неадекватна реакція на нього у вигляді невдалої адміністративної реформи, це проколи в соціальній сфері. усе це — наслідки авторитарної політики Путіна, спрямованої на збільшення рівня централізації влади у Кремлі, звідси і слова про демократизацію.