На захист американського «плану свободи»
Колишній сірійський член парламенту й політичний ув’язнений Мамун аль-Хомсі, курдський активіст Дженгизхан Хассо з виконавчої ради Національної асамблеї Курдистану і я недавно зустрілися з президентом Джорджем В. Бушем у його кабінеті в Білому домі. Радник із національної безпеки Стівен Хедлі, заступник радника з національної безпеки Елліот Ебрамс, радник із національної безпеки віце-президента Джон Ханна і кілька інших чиновників також були присутні на зустрічі, яка тривала годину.
Вслід за конференцією в Аннаполісі, яка звела разом представників усіх арабських держав — включаючи Сірію — і Ізраїль, багато спостерігачів вважали нашу зустріч сигналом про відмову адміністрації Буша нормалізувати двосторонні відносини з Сирією або укладати які-небудь угоди чи операції з її режимом.
Дійсно, ці погляди, можливо, не такі далекі від істини. Оскільки в розмові з нами Буш не намагався приховати свого презирства до правителів Сирії, і він відхилив можливість прямих переговорів або якого-небудь поліпшення у відносинах. По суті, негативна дослівна мова Буша під час нашої зустрічі переважила «позитивну мову тіла», яку, за словами посла Сирії у Сполучених Штатах Імада Мустафи, він помітив під час його короткої зустрічі з держсекретарем Кондоліззою Райс на конференції в Аннаполісі. А всі ми знаємо, де остання інстанція.
Зі свого боку, ми підкреслили становище прав людини в Сирії, що все гіршає. Дійсно, як тільки закінчилася наша зустріч, притому, що весь світ відзначав Міжнародний день захисту прав людини, сірійський режим почав масовану кампанію арештів і залякувань, направлену проти деяких найвідоміших дисидентів країни. Хоч багато хто був звільнений протягом кількох годин, деякі залишаються у в’язниці.
Цей епізод також підкреслює необхідність у тому, щоб продовжувати надавати особливе значення підтримці прав людини й демократії. Дійсно, зростаючий цинізм щодо цього — це небезпечна тенденція, бо це одне питання, яке все ще приваблює народ Близького Сходу і може сильно допомогти в боротьбі західних держав за те, щоб завоювати розуми й душі в нашому регіоні.
«План свободи» Америки не є причиною її сьогоднішніх мук на Близькому Сході. Проблемою була відсутність послідовності в просуванні цього плану, нездатність отримати ширшу міжнародну підтримку для цього плану й поведінку самих США, які представили його швидше як військовий план, а не План Маршалла.
Хоч якою була б причина цих негараздів, урок, який повинні винести високопоставлені політики США та Європи, полягає в тому, що мета — сприяння демократизації й модернізації — залишається в силі, незважаючи на необхідність у зміні тактики.
Відмова від плану свободи знову б підтвердила все ще популярну думку про те, що все, що насправді хвилює США на Близькому Сході — це нафта та ізраїльська безпека за рахунок усього іншого, включаючи регіональний розвиток і добробут арабських і мусульманських народів. Це переконання продовжує полегшувати вербування екстремістськими групами, і йому потрібно ефективно протистояти, щоб запобігти утворенню нових фронтів у війні з терором.
Щоправда, план свободи не змінить ставлення людей в одну мить, але якщо слідувати йому послідовно упродовж довгого часу з двопартійною підтримкою в США — і більш постійною підтримкою в Європі — у нього буде шанс досягнути серйозних успіхів.
Тут багато «якщо», але активісти, які підтримують демократію, можуть лише жити надією або, як висловився покійний сірійський драматург Сааделлах Ваннус, вони приречені сподіватися.
Незважаючи на суперечливу репутацію Буша, він, здається, все ще поділяє цю надію. Чи буде це вірно щодо наступного президента Америки?
Аммар АБДУЛХАМІД — сірійський дисидент, письменник і блоггер, є фундатором і керуючим директором Фонду Tharwa, некомерційної організації в США, яка займається поліпшенням міжобщинної динаміки в мусульманському світі, і співробітником у Центрі близькосхідної політики «Сабан» у Брукингськом інституті.
