Оптимістична київська рапсодія Геншера
Його сміливо можна вважати легендою післявоєнного європейського політичного життя. Ганс- Дітріх Геншер, колишній віце-канцлер і міністр закордонних справ ФРН (за федерального канцлера Гельмута Коля), а тепер президент німецького товариства зовнішньої політики, людина, яка внесла чи не найвагоміший внесок у об’єднання двох Німеччин і яка великою мірою уособлювала політику німецько-французького зближення на користь єдиної Європи, від учорашнього дня має серед своїх нагород і орден Ярослава Мудрого другого ступеня.
У німецькому медіа-середовищі завжди вважалося, що Геншер не надто вмів давати прес-конференції. Як виявилося, йому є що сказати. У свої майже 75 він не просто дуже уважно слідкує за світовими подіями, але й непогано обізнаний з українськими реаліями. Він — чи не єдиний із західних гостей останніх днів, хто після зустрічей із Леонідом Кучмою і Анатолієм Зленком, у спілкуванні з пресою і зі студентами намагався не вживати слова «вибори», очевидно, розуміючи, що їх буде ще багато, а зосереджувався зовсім на іншому. На тому, зокрема, що послання канцлера ФРН Шредера щодо потенційної можливості України набути асоціації з Європейським Союзом було надзвичайно чітким, і тепер від самої України залежить, чи підпише вона з ЄС угоду про асоціацію 2004 року, про бажання чого заявив Президент Кучма. Що в Європі немає антиамериканських настроїв і критицизму, але Сполучені Штати мусять прислухатися до європейського голосу. Що, крім заяв представників США щодо української ситуації, потрібно зважати ще й на конкретні справи — Геншер, зокрема, переконаний, що заяви і справи ЄС з цього приводу були більш адекватними. Очевидно, Геншер знає, що каже, коли говорить, що не США, а саме ЄС може запропонувати Україні асоційоване членство (задля цього, як він вважає, все ж таки треба відповідати певним критеріям), і цього, до речі, не пропонується Росії. На його думку, не все ще втрачено і в тому, що стосується співробітництва за проектами транспортної авіації. З другого боку, Геншер упевнений, що й у деяких країнах ЄС ще варто виробити адекватний погляд на Україну. У тому, що стосується відносин між ЄС і Україною, Геншер виглядає оптимістом — хоча й не приховує труднощів. Він, зокрема, каже, що й досі східні землі Німеччини не збудували повністю ринкової економіки. Він відкидає «теорію концентричних кіл» в облаштуванні Європи, таку популярну ще два роки тому, він просто вірить. У тому числі і в Україну. Немає сумніву, що його слово все ще багато важить. Варто, мабуть, і самим вірити в себе.
