Росія може розпочати експорт путінізму
Парламентські вибори, що відбудуться в Росії 2 грудня, стануть першою серйозною перевіркою для так званої керованої демократії, яку просуває Володимир Путін. Судячи з останніх соціологічних даних, усе йде як треба — принаймні, з погляду влади.
Партія президента «Єдина Росія», швидше за все, виграє вибори й набере переважну більшість голосів — близько 60 відсотків. Ліберальну опозицію чекає нищівна поразка, комуністів, які чіпляються за життя, — скромний успіх, який, утім, хіба що додасть результатам виборів показної законності. І Путін, який начебто має в березні, після закінчення свого другого президентського терміну, піти у відставку, отримає цілковиту свободу у виборі свого майбутнього місця роботи.
Як конкретно ця робота називатиметься — прем'єр-міністр, почесний президент, генеральний директор компанії «Росія Інкорпорейтед» чи просто «господар Кремля» на кшталт Івана Грозного, — по суті, не має значення. Понад 80 відсотків населення країни чекає, що Путін залишиться головною дороговказною силою й арбітром майбутнього Росії. Понад 50 відсотків взагалі залишили б його президентом довічно.
Словом, демократія по-путінськи, так само відома як «керована» або «суверенна», настільки, судячи з усього, добре керована, що політичні опоненти вже запитують владу, а навіщо їй взагалі потрібні вибори. Що ж, можливо, це буде наступним кроком. Але поки думські вибори стануть свого роду випробувальним стендом для березневих президентських перегонів, до яких, як очікується, Путін нарешті розкриє карти й представить країні свого кишенькового кандидата.
Успіх путінізму — саме таке визначення вже закріпляється за феноменом «керованої демократії» — залежить від жорсткості контролю центру над основними важелями влади і впливу, в чому путінізм вельми нагадує старі радянські «ізми» різного ступеня респектабельності. Як говорить колишній прем'єр-міністр Михайло Касьянов, з 2004 року, коли Путіна переобрали на другий термін, система зазнає поступового перенастроювання.
«Більш жорстке законодавство щодо політичних партій, громадянського суспільства та НПО, скасування виборів губернаторів і поправки до процедури думських виборів — усе це заходи, яких вживають для просування саме цього цинічного підходу», — вважає Касьянов.
Ще один корисний інструмент у похідному наборі путініста — абсолютний контроль центральної влади над спецслужбами, державними монополіями, а також електронними ЗМІ. Учора, виступаючи перед членами Фонду «Россия» в Лондоні, Касьянов заявив, що в його країні панує всюдисущий «дух КДБ». Якщо російські виборці й решта світу «проковтнуть» парламентські вибори, які просто не можуть бути чистими, і якщо вони так само проковтнуть такі ж брудні президентські вибори, то Росію, за його словами, чекає «темне тоталітарне майбутнє».
Касьянов заявив, що його партія «Народ за демократию и справедливость» веде переговори з іншими опозиційними групами, включаючи партію «Яблоко» та рух Гаррі Каспарова «Другая Россия», стосовно узгодження єдиної платформи та висунення єдиного кандидата на президентські вибори.
«Поки ще є надія, що президентські вибори будуть «нормальними», — сказав він. Щоправда, великого оптимізму в його словах ніхто не помітив.
Колись Росія намагалася експортувати марксистську революцію. Сьогодні вона вже, цілком ймовірно, створює міжнародний ринок путінізму. Незважаючи на те, що західні демократії вже зірвали голос, критикуючи «країну-диверсанта», на яку перетворюється Росія, «керована демократія» здобуває дедалі більше прихильників в інших частинах світу.
За московською модою вже «вдягаються» колишні радянські республіки Азербайджан і Білорусь, а також країни Центральної Азії, що раніше входили до Радянського Союзу. Схиляються до прикладу Росії й деякі країни на шляху розвитку — Венесуела, деякі держави Африки й Азії. І це не дивно: інстинктивно антидемократичні, олігархічні й корумповані національні еліти починають розуміти, що система, яка має демократичний фасад з парламентською ліпниною й оздобленням у стилі плюралізму, набагато привабливіша й більш керована, ніж така сама система, але нічим не прикрита.
Нинішня еволюція путінізму — фундаментальний виклик Америці, яка колись сподівалася, що ХХI ст. стане часом неминучого тріумфу «західних цінностей». У цілковито контрольованому й закритому світі, який створив Путін, ліберальна демократія — це лише видимість, а не можливість для розвитку суспільства. Проте Путін не просто напевне «виграє» битву на грудневих виборах: породжена ним система може перемогти не лише в його країні.
