Шлях далекий до Алеппо...

Як здається, Туреччина нарешті почала велику операцію в Сирії проти сил Башара Асада. Цьому передував великий наступ асадистів і союзних йому іранських формувань у зоні деескалації Ідліб, останньому оплоті озброєної сирійської опозиції. Цей наступ відверто порушує російсько-турецькі домовленості про недопущення тут широкомасштабних бойових дій. Наступ Асада викликав новий потік сирійських біженців до турецького кордону. Але Ердоган їх приймати не збирається. Він не раз і не два просив Путіна зупинити наступ Асада, але Путін не відреагував. Воно і зрозуміло. Вторгнення асадистів до Ідлібу сталося, принаймні, з відома Росії, або, цілком можливо, за її ініціативою. Москві, звичайно, вже набридло годувати й утримувати Асада та його людей, а також іранських союзників. Ось ті й пішли в наступ, аби захопити останній оплот опозиції, а потім і нафтові та газові родовища на півночі Сирії.

Але більшість їх перебувають у зоні, контрольованій курдами, і охороняються американськими військовиками, які вже не раз виганяли звідти невеликі групи російських військовиків. Загалом, якщо об’єктивно оцінювати ситуацію, наступ урядових сил в Ідлібі, поданий як контрнаступ проти нібито вчиненого бойовиками опозиції наступу на Алеппо, сприймається чистісінькою авантюрою. Адже там перебувають наглядові пости турецьких військових, які рано чи пізно повинні були потрапити під обстріл урядових сил, що наступають, з неминучими жертвами. А після цього реакція турок була передбачувана.

Нинішнє вторгнення до Сирії чисельного турецького контингенту (не менше 200 одиниць бронетехніки) супроводжувалося наступними подіями. 1 лютого в Сирії загинуло четверо офіцерів Центру Спеціального призначення ФСБ Росії — 32-річний лейтенант Всеволод Трофімов із Тамбовської області, його ровесник, майор із Республіки Марій Ел, а також 41-річний Руслан Гімадієв і 34-річний Дмитро Мінов. Принаймні один із них, Булат Ахматьянов, насправді жив у Марій Ел і встиг залишити помітний слід. За найпоширенішою версією, їхній автомобіль підірвався на міні, внаслідок чого  всі четверо отримали поранення та були захоплені бійцями протурецьких формувань і згодом убиті. За версією ж, наданою аналітиком слідчої групи Conflict Intelligence Team Русланом Левієвим, загиблі були двома снайперськими парами. Тоді більш схожим на првду є припущення, що вони були поранені в перестрілці з бійцями протурецьких формувань, а потім узяті в полон. За словами Левієва, «одна пара була із Управління «К», цей підрозділ дислокується та працює в основному на Кавказі. Друга — із Управління «С», це управління спеціальних операцій Центру спеціального призначення ФСБ Росії. Загинули вони 1 лютого, вдень, під час контратаки на заході Алеппо, коли повстанці атакували позиції сирійської армії. Ці позиції прикривали снайперські пари від ФСБ, вони були направлені ним для посилення. Повстанці, бойовики використовували терористів-смертників на замінованих автомобілях (така тактика характерна для ісламізму, а не для тюркських формувань, але ми не можемо сказати, чи брали участь насправді смертники в бою. — Б. С.), після яких вони вже починали спробу прориву, контратаки на позиції сирійської армії.

Зараз багато хто пише, що нібито сирійські солдати після початку такої потужної атаки бойовиків почали розбігатися, що, в принципі, є характерним для сирійської армії, і спецназівці ФСБ залишилися самі та були накриті артилерійським і мінометним вогнем». Не виняток, що наведення на ефесбешників своїм союзникам дала Туреччина, посилаючи таким чином останній сигнал Путіну про те, що треба зупинити наступ Асада. Своєрідною відповіддю був обстріл турецьких сил (чи то гарнізонів наглядових постів, чи то колони бронетехніки) артилерією Асада (або іранців), унаслідок якого та подальших зіткнень загинуло не менше 5 турецьких військовиків і не менше 3 турецьких цивільних осіб. Ще 9 осіб було поранено. Ось після цього Ердоган дав добро мочити армію Асада та їхніх союзників, отримавши на це неофіційний дозвіл США. І відразу ж попередив Росію: «Я хочу сказати російській владі, щоб вони не стояли на нашому шляху». І потім додав: «Ми звернулися до офіційних осіб Росії і сказали їм, що це ні в якому разі не пов’язано з ними. Наша мета — сирійський режим. І не намагайтеся перешкодити нам, тому що у нас є втрати і ми не можемо мовчати». Турецький лідер стверджував, що у відповідь вогнем турецької артилерії й ударами винищувачів-бомбардувальників F-16 було знищено не менше 76 сирійських військовиків і їхніх союзників. За його словами, про пересування турецьких військ було повідомлено Росії, проте, вони потрапили під обстріл асадівської артилерії. Російська сторона слова про попередження спростовує, але тут я схильний більше довіряти турецькому президентові, якому не було сенсу підставляти своїх солдатів під удар. А керівництво НАТО  про всяк випадок попередило Росію, що напад на турецькі війська вважатиметься  нападом на Північноатлантичний союз у цілому.

Якщо Туреччина насправді почала воювати проти Асада серйозно, в останнього немає жодних можливостей встояти. В армії Асада зараз навряд чи налічується більше 50 тисяч боєздатних солдатів і офіцерів. Чисельність його іранських союзників становить 80-100 тисяч осіб за цілковитої відсутності ресурсів для поповнення. В Асада є близько 50 танків Т-72, десяток боєздатних бойових літаків, які, проте, не здатні на рівних боротися з турецькою авіацією. Тому справедливо щодо близько 20 літаків російських Повітряно-космічних сил, що знаходяться в Сирії.

Збройні сили Туреччини налічують 512 тисяч осіб і ще 379 тисяч осіб навченого резерву. Вони мають у своєму розпорядженні приблизно 2400 танків, з них — 1200 танків «Леопард А-2», 314 бойових літаків, серед яких F-4E Phantom 2020, F-16C, F-16D і F-35 Lightning II. За такої переваги турок у людських ресурсах, рівні бойової підготовки й озброєнні Асад і його іранські союзники довго не протримаються. Питання в тому, наскільки зможе захистити Асада російська дипломатія. Проте в умовах, коли Туреччину підтримують США, а бойові можливості російського угрупування в Сирії невеликі, Москва багато  зробити не зможе. За бажання турецькі війська можуть просунутися  щонайменше до колишніх кордонів Ідлібської зони деескалації, порушених армією Асада. А потім можуть піти і далі. Дамаск турки захоплювати не будуть, тут уже не лише Росія, але й Америка втрутиться. А ось Алеппо здобути, щоб створити перед Ідлібом буферну зону, сповна можуть.