«Шлюб за розрахунком»

Ситуація в українсько-російських відносинах змінюється так стрімко, що експертна спільнота не встигає за нею. Напередодні скандалу довкола візиту Тимошенко в Москву до Києва приїжджали російські політологи. Останні події й заяви російського президента, підкріплені проведеною Національним інститутом проблем міжнародної безпеки конференцією «Формування послідовної та прозорої системи відносин Україна — Росія — ЄС» показали, що насправді реальна ситуація в російсько-українських відносинах далека від того, щоб назвати її оптимістичною.

Те, що в роботі конференції брали участь передові аналітики й політологи як Росії, так і України, викликало сподівання почути погляди еліт, які формують думку громадськості. Як виявилося, попри «стратегічне дружнє партнерство» двох країн, російська й українська «розумова» еліта здебільшого розмовляють різними мовами. Не в прямому сенсі, оскільки багато українських політологів після привітання українською з поваги до колег переходили на російську, а деякі росіяни непогано висловлювалися українською. У сенсі символічному — збоку все це більше скидалося на двох попутників, які розмовляють кожен про своє наболіле, тільки іноді вловлюючи уривки фраз співрозмовника, але не особливо прислухаючись до них. Звісно, цього не можна сказати про всіх учасників, але громадська думка все ж таки формується процентною більшістю.

Основна увага конференції мала бути сконцентрована на аналізі основних напрямів зовнішньої політики України, Росії та ЄС, забезпеченні прозорості багатосторонніх відносин. Однак абсолютно нейтральна вступна фраза директора московського Інституту гуманітарно-політичних досліджень В'ячеслава Ігрунова про те, що наші країни «ще не перейшли від емоційного обговорення до раціонального осмислення того, що сталося», маючи на увазі помаранчеву революцію, оголила больову точку й задала тон більшості виступів російських політологів. Починаючи від першого віце-президента фонду «Согласие» Андраніка Міграняна, який висловив думку про те, що помаранчева революція насправді стала не поразкою, а стратегічною перемогою Росії, багато росіян присвятили левові частки своїх виступів обдумуванню феномена й наслідків помаранчевої революції. На що у свою чергу директор міжнародних програм Українського центру економічних політичних досліджень імені О. Разумкова Валерій Чалий небезпідставно зауважив: «Очевидно, що в Москві її (помаранчеву революцію. — Ред.) поки що дуже активно переварюють, але ми до цього набагато спокійніше ставимося, бо перейшли до етапу, коли революція закінчилася й почалася важка щоденна праця».

Справді, в розумах російської еліти нинi триває революція поглядів на Україну, ставлення до неї. Примітно, що у відчутної частини експертів ця революція ще й не починалася, однак у багатьох вона триває і навіть відбулася досить успішно. Так, директор Центру «ЄС — Східна Європа» Віктор Міроненко визнав, що Росія з її політичною неманевреністю — це важкий партнер для України, й віддав належне новій українській владі, яка виявляє величезне терпіння до такого партнера. На його думку, «виявляючи терпіння до неманевреності Росії, Україна може стати з'єднальною ланкою на європейському просторі. Це практично може стати заявкою на регіональне лідерство, оскільки незалежна від Росії політична позиція України цілком може надати їй цю можливість».

Професор Російської академії державної служби при президентові РФ Оксана Гаман-Голутвіна вважає, що ключовим поняттям російсько-українських відносин має стати прагматизм, причому з обох сторін. «У пострадянські часи Росія намагалася отримати від України любов, але життєві спостереження свідчать, що шлюб за розрахунком буває стійкішим, ніж союзи, що грунтуються на почуттях», — зазначила вона, наголосивши, що «Росії й Україні доведеться освоювати технології торгу, який сьогодні більш ніж доречний у сенсі пошуку спільного знаменника національних інтересів обох країн, які багато в чому збігаються». Посилаючись на останні дослідження, вона заявила, що в Росії як на рівні політичних еліт, так і серед населення є готовність до прагматизму.

Однак провідний науковий співробітник Російського інституту стратегічних досліджень Тамара Гузенкова на це заперечила, що «політика прагматизму шкутильгає, оскільки багато в чому залежить від політичних аспектів», тому, на її думку, «в сучасних умовах необхідно звертати увагу не стільки на економічне співробітництво, скільки на налагодження політичних механізмів». «Україна має можливість проводити більш маневрену, вільну зовнішню політику, і Росії доведеться до цього звикати», — підкреслила пані Гузенкова.

Власне кажучи, російських експертів більше турбували російсько-українські відносини, мало хто говорив про третю складову трикутника — Європейський Союз. Частіше, за винятком загальних відомих фраз про ЄС як важливого економічного партнера Росії, можна було почути досить скептичні випади стосовно європейського курсу України. «Сумно, що українська ідеологія не знайшла кращого ідеалу, ніж євроінтеграція як образ земного раю», — зазначив доцент Російської академії державної служби при президентові РФ Андрій Окара.

Однак фокус українських експертів був саме в точці троїстих відносин Україна — Росія — ЄС. Валерій Чалий невдоволений загальними фразами російських чиновників про те, що Росія не має нічого проти вступу України до ЄС і НАТО. «Позиція Росії щодо НАТО, щодо ЄС має прозвучати відкрито, прозоро й менш дипломатично, щоб ми знали початкову точку, з якої рухаємося», — зазначив він, додавши: «Ми не зможемо конструктивно й поглиблено взаємодіяти, якщо на чільне місце в наших відносинах не поставимо цінності Європи, Європейського Союзу». Директор Центру європейських і міжнародних досліджень Григорій Немиря у свою чергу зазначив, що «головне для Росії — побачити за українським деревом європейський ліс». Кажучи про значення європеїзації України для Росії, він зауважив: «Приклад успішної України може мати вплив на якість демократії в Росії більший, ніж приклад успішного ЄС».

Директор Центру конверсії, миру та зовнішньої політики України Олександр Сушко говорив про можливість певних консолідованих підходів України й Росії до питання співробітництва з ЄС, попри те, що сьогодні країни перебувають у діалозі з ЄС автономно. «Якщо Росія бачить свою перспективу у форматі, подібному до Європейського економічного простору, в якому перебуває та сама Норвегія і який не передбачає інституційної інтеграції (без членства), в цьому випадку Україна й Росія можуть знайти дуже багато точок перетину для побудови прагматичної та послідовної політики європейської інтеграції», — заявив пан Сушко. Він також відкинув ідеї альтернативного європейського модернізаційного проекту, запропонованого деякими російськими експертами і свого часу трансльованими на етапі передвиборної кампанії в Україні, зазначивши, що «в Україні вибір уже зроблено, і парадигма часткової європеїзації була відкинута помаранчевою революцією».

Неодноразово довелося почути з російської сторони й архаїчні заклики до спільної слов'янської історії, й закиди з приводу мовної проблеми в Україні, й навіть концепції про те, що головним ворогом України досі, як і у ХVII столітті, є Польща... Однак певна нота конструктивного підходу, що прозвучала під час дискусій, дає надію на те, що принаймні «розумова» революція в Росії щодо російсько- українських відносин рано чи пізно станеться.