Старі вороги в одній команді

Коли помаранчева революція тільки-но відгриміла, навряд чи можна було припустити, що коли-небудь прозахідний президент Віктор Ющенко з власної волі — хоч і без особливого до того завзяття — допустить до формування уряду свого промосковського опонента Віктора Януковича. Однак цього тижня саме це й сталося, і загалом ця подія на сьогодні здається найбільш пристойним варіантом виходу із багатомісячного політичного тупика, виниклого після березневих виборів, де жодна з партій не могла претендувати на перемогу. Якщо два Віктори працюватимуть разом, то Україні, можливо, вдасться й у внутрішній, й у зовнішній політиці дотриматися необхідного їй балансу між Сходом і Заходом.

Голосування в парламенті за затвердженням Януковича на посаді прем’єр-міністра було спеціально відкладене, щоб у партії президента, «Нашої України», була можливість завершити переговори про входження в коаліцію з очолюваною В. Януковичем Партією регіонів, якій у березні вдалося набрати найбільше голосів. Недивно, що президент тепер може працювати з нею зі спокійним серцем: на його наполягання, В. Янукович підписався під зобов’язанням не припиняти проведення президентської прозахідної політики.

Це зобов’язання створене у формі спільної декларації Ющенка та Януковича, в якій висловлюється підтримка українській політиці інтеграції з ЄС та співпраці з НАТО. Ющенко сподівався, що Янукович погодиться у явній формі підтримати участь України в реалізації «плану дій зі вступу» до НАТО, що розглядатиметься восени цього року на саміті альянсу в Ризі. Однак на це питання, можливо, і не вартувало так вже й сильно напирати, оскільки відомо, що в самій НАТО існують сумніви в тому, що прискорювати процес вступу в організацію такої політично неоднорідної країни, як Україна, було б не доцільно. В. Янукович, який спирається на російськомовний схід країни, також вибив ще одну поступку: в декларації підтверджується можливість використання в Україні російської мови. Це було зроблене проти бажання деяких прихильників В. Ющенка, які ратували за те, щоб єдиною державною мовою вважалася українська.

Таким чином В. Ющенку вдалося, по суті, запобігти міні-перевороту та переконати своїх колишніх противників підписатися під документом, у якому повторюються багато речей, що становили суть помаранчевої революції. Зокрема, йдеться про боротьбу проти політичної корупції та за незалежність судових і фінансових органів країни. Результат більш ніж вражає, якщо зважити на те, що альтернативний варіант — оголошення позачергових виборів — не обіцяв президенту жодних радісних перспектив, оскільки рейтинг його партії, судячи з результатів опитувань, падає, тоді як показники інших партій, зокрема й партії Юлії Тимошенко, його ж соратниці по помаранчевій революції, — безперервно зростають.

Від спільної роботи двох Вікторів Україна лише виграє. За цих умов із боку і Брюсселя, і Москви найбільш правильним варіантом дій стане надання їм можливості в усьому розібратися самостійно. Адже більшість українців питання про вступ до НАТО або статус російської мови хвилюють зовсім не так сильно, як питання їхнього економічного майбутнього. Український народ, мабуть, взагалі хотів би, щоб Віктори у своїй спільній декларації більше написали про податкові реформи та програми економічного зростання.