Трамп на роздоріжжі

5 січня, президент США Дональд Трамп вдруге звернувся до Конгресу з щорічною промовою про стан справ у державі (State of the Union). Цього року подію, спочатку заплановану на 29 січня, довелося перенести через найдовший в історії країни «шатдаун» (припинення роботи державних установ через відсутність фінансування), який вдалося призупинити до 15 лютого тільки завдяки ухваленню перехідного бюджету.

«Ми зібралися сьогодні в момент необмеженого потенціалу. У час, коли починає роботу новий Конгрес, я стою тут готовий до роботи з вами, щоб досягти історичного прориву для всіх американців», — такими словами президент розпочав виступ,  наголосивши, що мільйони громадян чекають, що вони управлятимуть не як дві партії, а як одна нація.

Дональд Трамп, як зазвичай, наголосив, що протягом двох минулих років його адміністрація рухалася з «наполегливістю та історичною швидкістю», щоб протистояти проблемам, якими нехтували лідери обох партій протягом багатьох десятиліть. «Ми створили 5,3 млн нових робочих місць, і що важливо, додали 600 тис. нових виробничих робочих місць», — наголосив він, додавши, що економіка країни процвітає, як ніколи раніше. «У Сполучених Штатах відбувається економічне диво, і єдина річ, що може зупинити його, це безглузді війни, політика чи сміховинні однопартійні розслідування», — сказав він, очевидно, маючи на увазі розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера щодо можливого втручання РФ у президентські вибори 2017 року.

«Тим часом як ми говоримо, організовані каравани рухаються до США», — сказав він, підтвердивши намір побудувати стіну на кордоні з Мексикою, що вартуватиме бюджету 5,7 млрд доларів. «Ми маємо моральний обов’язок створити імміграційну систему, що захищає життя і робочі місця наших громадян. Це включає наше зобов’язання перед мільйонами іммігрантів, які живуть тут сьогодні, які дотримуються правил і поважають наші закони», — додав глава Білого дому. 

Що стосується актуальної нині теми призупинення участі США та Росії в Договорі про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (РСМД), він підкреслив, що в той час як Вашингтон дотримувався умов документу, Москва їх постійно порушувала. «Можливо, ми зможемо домовитися про іншу угоду, додавши Китай та інших, або, можливо, ні — у цьому разі ми набагато обійдемо інших по рівню витрат та інновацій», — наголосив він.

Наступна зустріч лідера Північної Кореї Кім Чен Ина з американським президентом відбудеться 27 і 28 лютого у В’єтнамі, оголосив Трамп. Він пояснив, що американські заручники повернулися додому, ядерні випробування припинилися, і запусків ядерних ракет не було вже протягом 15 місяців. «Якщо я не був би обраний президентом США, на мою думку, ми зараз були б у великій війні з Північною Кореєю», — підкреслив він.  

У зв’язку з подіями у Венесуелі президент нагадав, що Вашингтон офіційно визнав тимчасовим президентом країни Хауна Гуайдо і сказав: «ми засуджуємо жорстокість режиму Мадуро, чия соціалістична політика перетворила найбагатшу в Південній Америці націю на державу крайньої бідності та відчаю».

Торкнувся президент і теми анонсованого ним виведення американських військ із Сирії та скорочення контингенту в Афганістані. «Великі нації не ведуть нескінченні війни», — заявив він. За його словами, два роки тому «Ісламська держава» контролювала 20 тис. квадратних миль в Іраку та Сирії, а тепер ці території практично звільнено.

У своїй промові Трамп приділив особливу увагу жінкам. Він відзначив, що вони займають 58% робочих місць, створених минулого року, а цього року кількість жінок у Конгресі є більшою, ніж будь-коли.

РЕАКЦІЇ

The New York Times пише, що промова Трампа була сповнена патріотичної мови та переконуючого тону і коливалася між двома настроями — «бойовим і примирливим», що вказує на те, що президент знаходиться на роздоріжжі перед невизначеним 2019 роком.

Politico називає промову Трампа «каскадом риторичних уривків», які подеколи суперечили один одному.

«Промова була рівною мірою, на диво, двопартійною та глибоко суперечливою — відображала глибокі суперечності, які лежать в основі його президентства... Це був старовинний Трамп — в усій його невідповідності, непередбачуваності, перебільшенні та випадкових моментах несподіваної витонченості», — йдеться в статті на сайті CNN.

«РИТОРИКА СТАЛА БІЛЬШ ПРИМИРЛИВОЮ»

Олександр ЦВЄТКОВ, американіст, професор Київського університету імені Бориса Грінченка:

— Цієї промови з інтересом чекали як всередині країни, так і у всьому світі. Це пояснюється тим, що, по-перше, послання президента США до обох палат Конгресу завжди носять програмний характер — це погляд на рік-два наперед, до кінця каденції адміністрації щодо найбільш вагомих завдань для внутрішньої та зовнішньої політики країни. А по-друге, ситуація зараз зовсім не схожа на ту, коли відбувалося попереднє послання президента, вона пов’язана з результатами проміжних виборів у США, згідно з якими в нижній палаті Конгресу більшість становлять представники Демократичної партії. Тому події напередодні якраз засвідчили принциповий характер протистояння між двома партіями та Адміністрацією щодо низки ініціативних кроків президента та їх фінансування.

Сама промова мала розважливий характер, звучали заклики до двох партій об’єднатися у виконанні головних завдань, які, на думку президента, постають перед країною. У зверненні президента до одного з головних питань — будівництва стіни на кордоні з Мексикою — було більше заклику, а не ультимативного характеру, як це звучало ще буквально напередодні. Були також зважені підходи та заклики до розбудови інфраструктури всередині країни, вирішення соціальних питань, таких як медичні послуги та забезпечення медичними препаратами. Це не могло не вказувати на бажання президента збалансувати питання, що постають перед Демократичною партією, і  ті, якими орієнтуються республіканці.

Щодо зовнішньополітичних ініціатив, то аудиторія своєю реакцією вказала на те, що паліативні кроки адміністрації з точки зору скорочення та виведення військ з Афганістану та Сирії, сприймаються, якщо це не заважатиме стратегічним цілям США в регіоні. Тобто ця збалансована позиція підтримувалася обома партійними осередками.

Що ж до звернення Трампа до договору про ліквідацію РСМД, то це питання загального інтересу у світі. Якщо відмовлятися від режиму скорочення ракет середньої та меншої дальності, існує загроза посилення гонки озброєнь у всьому світі. Позиція Америки полягала в тому, що вона не може не звертати увагу на  порушення цього режиму з боку Росії та на нові кроки в озброєнні з боку Китаю. Тому Конгрес своїм ставленням підтримав, що Америка не може програвати у змаганнях з Росією та новими акторами на цьому полі, основним з яких є Китай. Те, що він у виступі не акцентував особливо увагу на ролі Росії, пов’язується з тим, що позиція адміністрації полягає в тому, щоб не розгортати це питання через гостру проблему втручання Росії в американські вибори.

Риторика Трампа стала більш примирливою, тому що змінилися умови, адже «шатдаун» протягом рекордних 35 днів засвідчив, що силовими засобами тепер не можна досягти результатів у внутрішньому політичному житті США. Для фінансування всіх кроків уряду, потрібна підтримка обох палат, і особливо двох партій у нижній палаті. А щоб досягти цієї підтримки потрібен більш паліативний тон погодження до компромісів. Скоріше за все, критичною датою буде 15 лютого, коли вирішуватиметься питання фінансування стіни.

«ВІН НЕ ЙДЕ НА КОМПРОМІСИ. ЙОГО ІНСТИНКТ — ЦЕ АТАКУВАТИ»

Пітер ЗАЛМАЄВ, директор «Євразійської демократичної ініціативи»:

— Трамп намагався у своїй промові закликати до єдності всього політикуму й оповістити тези, які б об’єднували і республіканців, і демократів, з огляду на те, що він зазнав беззаперечного фіаско з «шатдауном». Це вилилося йому в ще більше падіння рейтингів. Частина республіканців у Сенаті розлютилася на нього, вже влаштовують йому демарші на зовнішньополітичному фронті, зокрема відмовляючись підтримати його ідею про виведення військ із Сирії. Явно, що Трамп втратив політичні очки. Всі сподівалися, що буде якийсь поворот або спроба примирення. Знаючи Дональд Трампа, у мене такої надії не було, і дійсно, незважаючи на певні заїжджені фрази про єдність, потужність Америки, ми побачили старого доброго Трампа, який намагався залякувати міфічними караванами мігрантів із Латинської Америки, закликав до будівництва стіни і вкотре висунув ультиматум, що так чи інакше стіна буде побудована.

Але ця промова не додала єдності американському політикуму. Дональд Трамп ще раз підтвердив усім відомий про себе факт, що він не йде на компроміси, а якщо йде, то вже після крайньої ситуації. Його інстинкт — це атакувати, воювати тощо.

Також однією з найяскравіших була заява Трампа про те, що ми не можемо видавати закони в країні, коли тривають усілякі політичні розслідування, натякаючи на розслідування Мюллера. Тобто президент продовжує стверджувати, що жодної змови не було і що розслідування Мюллера — не більше, ніж політичне полювання на відьом. Отже, я нічого нового від Дональда Трампа не почув.

Якщо ж згадати про заяву щодо договору про ліквідацію РСМД, то як би прикро це не звучало, цей вихід може бути вигідний для обох сторін. У Дональда Трампа один із найсуттєвіших компонентів підтримки — це Пентагон і військовий сектор. Тобто за будь-якого такого виходу бюджети військової махіни збільшуються, військові завжди таке вітають. А Росія вже давно хоче вийти з договору і це всіляко провокує. І я впевнений, що левова частка відповідальності за розірвання договору лежить на путінській Росії. Зрозуміло, що Путін сам у цьому зацікавлений. Вимушений констатувати, що обидві сторони, принаймні правляча верхівка, зацікавлені в новому витку озброєння.

Щодо його заяви про Північну Корею, то, як Трамп говорить, одна з головних заслуг його президентства полягає в тому, що він натрапив на якісь точки зіткнення з Північною Кореєю. У своїй промові він натякнув, що якби виграла Гілларі Клінтон і при владі залишилися демократи, Америка б уже була втягнена у війну з Північною Кореєю, і саме завдяки йому цього не сталося. Я з цим не згоден. Але Трамп зацікавлений у мусируванні цієї теми, пообіцяв до кінця місяця новий саміт із Ким Чен Ином. Будь-які подібні дипломатичні кроки є, як повітря, важливим для нього механізмом відвернення уваги від Мюллера, низького рейтингу, спроби його підняти тощо. Це відомий прийом не лише Трампа, але й усіх американських президентів, політиків у цілому — підвищувати градус на зовнішньополітичному фронті з тим, щоб відволікати від власних негараздів на внутрішньополітичному. Я цілком упевнений, що за два роки президентства Трампа (якщо він їх дослужить), що залишилися, окрім Північної Кореї, можна чекати й інших подібних демаршів, можливо, навіть коротких переможних війн.