Україна подарувала Росії «ЛиНОС»...
Треба відзначити, що українські почуття до Росії стали особливо виразними з наближенням виборів. І якраз напередодні візиту Пустовойтенка Київ спочатку скасував умови перетину кордону російськими кораблями та моряками (які, між тим, базувалися на міжнародних стандартах), а потім — завернув кораблі, що вже вийшли в море на навчання НАТО в Болгарії. І міністр Калюжний вже твердо вимагає від України зниження тарифів на транзит російської нафти як мінімум на 40 відсотків — очевидно, що Київ піде й на це. Все це не стосується виборів — такі подарунки, як і призначення Пустовойтенка головою Ради міністрів СНД, структури, в якій Україна неначе й не бере повноправної участі, звичайно ж, робляться просто з братніх почуттів.
А що вже котрий рік Україна нічого не отримує з давно обіцяних Росією 36 будівель з колишньої радянської власності за кордоном — то це, як каже Пустовойтенко, «сорок п'яте питання, і не головне у наших відносинах».
Обсяги українсько-російського товарообігу тим часом невпинно скорочуються — з $19 млрд. позаминулого року до $15 минулого — і ніяк не бажають зростати до запланових у з величезною помпою підписаній програмі економічної співпраці $30 млрд. «Україна цим занепокоєна», — каже Пустовойтенко. Але ж це, очевидно, прямий доказ — і вміння очолюваного ним уряду щось випускати в країні та продавати поза її межами, і братерської любові до Россії, головним торговельним партнером якої давно вже стала не Україна, а Німеччина.
Здаємо «ЛиНОС», який так і не змогли або не побажали продати стратегічному інвесторові, проект Ан-70, тарифи на транзит нафти, власні відносини з НАТО. Біда не в тому, що Росії — зрештою, якщо вона дійсно зацікавлена не знищувати конкурентів, а співпрацювати, то хоч робочі місця будуть. Здаємо власну гідність в обмін невідомо на що і створюємо прецеденти для посилення тиску з боку Москви, яка з часом вимагатиме більше й більше.
