Йоханнес ЕБЕРТ: «Усі програми Гете-Iнституту ми створюємо з місцевими партнерами»

— Філії Гете-Інституту існують у 76 країнах. Чи розробляються для кожної країни особливі програми діяльності? Чим відрізняються програми Гете-Інституту в Києві від аналогічних програм в інших країнах?

— Основний принцип роботи Гете-Інституту полягає в тому, що програма пристосована до місцевих умов, створюється спільно. Тому абсолютно всі програми ми розробляємо з українськими партнерами. І це дає хороший результат. Ось, скажімо, не так давно проходила конференція, присвячена творчості Бертольда Брехта. Захід, розрахований на фахівців, отримав широкий розголос. А у вересні ми разом із Київським міським управлінням культури проведемо конференцію, де обговорюватиметься дуже серйозна проблема — спонсорство у сфері культури. Адже вона мало фінансується державою — не лише в Україні, але й у Німеччині. Тому такий обмін досвідом двох країн буде дуже цікавим.

— У культурній співпраці України та Німеччини обидві сторони однаково добре розуміють одна одну? Чи не відчуваються відмінності у менталітеті?

— Я вважаю, що спілкування проходить дуже добре. Ми ставимося одна до одної з відвертістю й повагою. Правда, у деяких випадках для партнерів було не ясно, який внесок і в якому обсязі може внести Гете-Інститут у спільну справу. Адже, виходячи із принципів партнерства, українська сторона також не повинна залишатися байдужою — потурбуватися або про часткове фінансування, або про безплатне приміщення для організації якогось проекту. Гете-Інститут у Києві існує вже п’ять років. Крім Києва, інститут також активно працює в Одесі, Чернівцях, Дніпропетровську. Німецькі читальні зали є у Львові та Харкові. На початку нашої діяльності деякі партнери думали, що вантаж фінансування ми повністю візьмемо на себе. Але поступово все прояснюється.

— Як ви вважаєте, у порівнянні з сусідніми країнами популярність німецької мови та культури в Україні вища, нижча чи приблизно на такому ж рівні?

— В європейських країнах колишнього Радянського Союзу існує дуже великий інтерес до вивчення німецької мови та культури. Цьому сприяють й історичні передумови, й географічне положення. Наприклад, я протягом року працював у Ризі — там інтерес до нашої культури, можливо, навіть більший, ніж в Україні, хоча й тут інтерес величезний. У будь-якому випадку Німеччина і пострадянські країни активно співробітничають не лише у галузі культури, але й у політиці, економіці. Ми вітаємо прагнення України до партнерства в Європі, Німеччина є одним із перших ваших партнерів.

— Після об’єднання Німеччини у Центральній та Східній Європі настав справжній бум популярності курсів німецької мови. В Україні вивчають німецьку також активніше. Чи означає це, що через певний період німецька зможе конкурувати в Європі з англійською?

— Я так не думаю. Англійська є міжнародною мовою спілкування, і не варто намагатися це змінити. По-перше, інтерес до мови залежить передусім від того, наскільки багато країна може запропонувати у різних галузях. Я вважаю, що Німеччині є що запропонувати. По-друге, сучасний європеєць прагне оволодіти кількома іноземними мовами, адже Європа все більше об’єднується. Я вважаю, що треба вивчати й англійську, й німецьку.

— Пане Еберт, розкажіть, будь ласка, про співпрацю вашого інституту з німецькою громадою в Україні.

— Ми запрошуємо українських німців на наші культурні заходи. Але основний аспект співпраці — викладання мови. Ми підтримуємо курси німецької мови для цієї цільової групи у багатьох містах України. За сприяння Ради німців України ми проводимо в серпні в Одесі місячний курс мови для молоді німецької громади. Я думаю, що у німців, які мешкають в Україні, є інтерес, потреба ідентифікувати себе із батьківщиною, вивчити рідну мову.

— Хто типовий слухач німецьких курсів у Києві?

— У нас представлено багато верств населення України. Це студенти, фахівці, яким знання мови потрібне для професійної діяльності. Є й такі, хто просто хоче у вільний час вивчити іншу культуру, іншу мову.

Наші курси мають одну велику проблему — досить тривалий термін очікування, який раніше доходив до трьох років. Зараз кількість слухачів зросла й черга скоротилася до одного року.

— На багато культурних заходів Гете-Інституту не треба купувати квитки. Вартість курсів — невисока, вона, напевно, не покриває всіх витрат навчального процесу. Чи можливе для вашого інституту таке існування й надалі, чи його переведуть на комерційну основу?

— Ми прагнемо робити заходи безплатними. Але якщо вони дуже дорого обійшлися нам або нашим партнерам, то якась невелика сума за відвідування була б цілком доречною. Звичайно, за рахунок коштів, що отримуються за навчання на курсах, ми намагаємося частково покрити витрати. Я вважаю, що в наступні роки плата трохи зросте. Але ніколи Гете-Інститут не стане комерційною організацією.

— Який захід Гете-Інституту ви назвали б найбільш значним у цьому році?

— Для широкої публіки найпопулярнішим був, звичайно, показ нових німецьких фільмів, який пройшов у травні в Будинку кіно. Великою популярністю користується виставка німецького художника Макса Ернста «Книги та графіка», що проходить зараз у Музеї російського мистецтва. В принципі, важко визначити, що таке успіх — коли приходить багато людей чи коли виходить дуже цікава дискусія серед фахівців. Успіхом можна назвати й те, що німецькі та українські культурні діячі разом зустрічаються й створюють щось нове.