Інтенсивне літо... в сесійній залі

У цих стінах приймають доленосні рішення для всієї країни. Однак побувати тут щастить далеко не кожному. Одна справа – спостерігати за сесіями Верховної Ради України по телевізору, а зовсім інша – в реальному житті. Тож, на запрошення Голови комітету ВРУ у закордонних справах Ганни Гопко, літньошколярі відвідали законодавчий орган державної влади України.

Ще у вестибюлі приміщення у студентів виникли запитання. Дуже вже «мозолило» око художнє панно «Квітуча соціалістична Україна» із зображенням серпів та молотів, червоних прапорів і п’ятикутних зірок: «Чому ж цю картину, яка містить елементи радянської комуністичної ідеології, досі не переробили на інший, проукраїнський мотив?» Закон про декомунізацію втрачає вплив на те приміщення, де за нього проголосували? Відповіді на це запитання молоді журналісти так і не отримали. Конфлікт поглядів та поколінь.

Натомість, припала до вподоби картина Олексія Кулакова – «Державотворення». На полотні зображено історичний момент – 24 серпня 1991 р. Саме тоді 350 депутатів із 362-ох проголосували за незалежність України. Окрім героїв новітньої історії, на картині зображено провідні постаті українського народу: Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Михайла Грушевського, величних князів часів Київської Русі, а також культурних діячів: Лесю Українку, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколу Гоголя та інших.

Унікальне видовище чекало на літньошколярів у сесійній залі. Велична люстра (вагою близько 4 тонн!) була не на звичному місці під куполом, а внизу – опущена до рівня місць народних депутатів. Лише один раз на рік, під час депутатських канікул, світильник ретельно чистять, змиваючи увесь законодавчий пил, який на ньому накопичився. До речі, під час Другої світової війни у купол приміщення потрапила авіаційна бомба. На щастя, вона не зірвалася, але люстру довелося замінити. Попередня дуже нагадувала українську квітку соняшник, а нинішню називають «Шапкою Мономаха».

ВРАЖЕННЯ

Катерина САДЛОВСЬКА, Львівський національний університет імені Івана Франка:

- Йти в Раду під кінець липня - це як у цей же час завітати у школу: учнів, чи то депутатів, немає, усюди панує спокій. Саме за таких умов у вічі потрапляє багато речей, які непомітні у звичному робочому режимі. Верховна Рада – це будівля, сповнена протиріч. Уявіть тільки, надворі 2015 рік, іде війна, а у головній будівлі країни наче й не чули про те, з ким ми воюємо. У плафоні панно Щербакових із символами Радянського Союзу, а на другому поверсі картина «Державотворення» Кулакова - але ця чомусь збоку. Не сперечатимусь про  естетичні смаки – вони, звичайно, різні. Але чути у цьому ж 2015 році, що, мовляв, панно Щербакових – пам’ятка радянська, навіщо її нищити… Хоча позитив, звичайно, був. Нам доступно розповіли про те, як працює Парламент. Чим оздоблені стіни і стеля – ліпнина у вигляді квітів, покрита сусальним золотом чи сріблом, залежно від локації. Нам показали сесійну залу, де приймаються рішення, за якими живуть українці. І все це пишеться-твориться в атмосфері радянщини. Смак того часу тут скреготить на зубах «екскурсовода».

Ірина СТЕЛЬМАХ, Львівський національний університет імені Івана Франка:

- Сесійний будинок Верховної Ради є не тільки важливим осередком політичного життя країни, а й величною архітектурною пам’яткою столиці.  Особливо вражає картина під назвою «Державотворення». Саме на ній автор О. Кулаков зобразив момент прийняття Акту проголошення незалежності України. Під час екскурсії ми пригадали основні засади діяльності єдиного законодавчого органу України, його структуру, основні завдання та повноваження. Значну увагу було приділено історії будівлі українського парламенту, сесійній залі, кулуарам Верховної Ради, адже це ті місця, де вирішується доля всього українського народу, пишеться історія нашої Батьківщини.

Наталія БЕЗВОЗЮК, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова:

- Депутати Верховної Ради приймають важливі для держави рішення у будівлі, яка вже на вході пробуджує в пам’яті радянське минуле. Звичайно, в 2008 році тут проводилася реконструкція, під час якої з сесійної зали прибрали комуністичну символіку. Однак плафон у головному коридорі не може не викликати негативних емоцій, не може не обурювати. На розписі зображено людей, які прямують до «світлого комуністичного майбутнього», а також п’ятикутні зірки з серпом і молотом. Здавалось би, це заборонено законом про декомунізацію, однак, як нам пояснюють: «Це ж архітектурна пам’ятка!». Утім, похід до Верховної Ради був для мене неочікуваним і, незважаючи на ці нюанси, приємним. Все ж це будівля, в якій приймалися історичні рішення для України. І, сподіваюся, в перспективі вона буде асоціюватися не з соціалістичним минулим, непрофесійним Парламентом та дилетантськими законами, а з ключовими моментами в історії сучасної України, які приведуть її в розряд розвинених країн.

Наталія ПУШКАРУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

- Серед українців пропагується дотримання якогось особливого ставлення до Верховної Ради України. І здається, це роблять самі депутати. Сьогодні ж у нас була зустріч з Ганною Гопко і вона наголосила, що народний депутат відповідальний перед народом. То чому ж прості люди не можуть так просто потрапити до ВР і проконтролювати діяльність своїх обранців? До будівлі Європарламенту можна легко потрапити на екскурсію, ще й відвідати пленарне засідання.  Натомість відвідини Верховної Ради у час, коли там немає жодного народного депутата, дали зрозуміти, що сторонніх тут не чекають, а спокій депутатів – найголовніше. Народні депутати України працюють у надкомфортних для них умовах. Думаю, що більшості українців такі умови праці навряд чи доступні.

Дар'я ТРАПЕЗНІКОВА, Київський національний університет імені Т. Шевченка:

- Побачити на власні очі те, що до цього бачив лише по телевізору, - невимовне відчуття. Сьогодні я вперше зайшла до будівлі українського парламенту. Звісно, усе виглядало рідним і знайомим. У сесійній залі нас очікував сюрприз - депутатські місця були зайняті люстрою, яку спустили для щорічних «водних процедур». Один з робітників усміхнувся і помахав нам рукою. Якби ж то всі, хто працює в Раді, були такими ж щирими та привітними...

Олена ЛИТВИНОВА, Львівський національний університет ім. І. Франка:

- Багато хто, якщо казати відверто, ідеалізує Верховну Раду. Я говорю про приміщення, а не про людей. На мою суб’єктивну думку – це дарма. Під час відвідин цієї будівлі я побачила зовсім іншу реальність. Навіть в коридорах будівлі було помітно фарс як від працівниці, що показувала нам Раду, так і від стелі, яка є «історично-комуністичною» досі. Мені цікаво, чому портрет Сталіна свого часу змінили на портрет Леніна, пізніше – на українську символіку (герб та прапор), а стелю в кулуарах так і лишили зі згадкою про комунізм. А сесійна зала виявилась не такою великою та чимось нагадала мені театр. Тут без сцен ніяк.