Без води
Деріен Аронофскі добре відомий нашому масовому глядачу. Він став відомим у 2000 році, після того як на екрани вийшов його «Реквієм за мрією» про життя наркоманів. Ця картина викликала досить бурхливу реакцію. Хоча зараз можна сказати, що молодого глядача вабили не стільки художні якості, скільки тема стрічки. Проте, при всіх медіа-ефектах, за змістом ця картина являла собою взірець лобового дидактизму, таке собі невибагливо змонтоване повчання про шкідливость героїну.
В новому фільмi «Фонтан», на щастя, режисер обійшовся без проповідей. Навпаки, зробив більший акцент на ліриці і різних привабливих складових: головних героїв грають красуня Рейчел Вейс і ефектний Хью Джекмен, сюжетом рухає трагічне кохання, дія переноситься в різні історичні епохи, а картина загалом яскраво-психоделічна.
Джекмен грає світило медицини, доктора Томаса Крео. Його дружина Іззі (Рейчел Вейс) передбачувано вмирає від невиліковної хвороби. Вона не встигає дописати роман, таку собі історичну хроніку. Зрозуміло, що доктор Крео береться випробувати себе в якості письменника. Звідси у фільмі сцени з Середньовіччя. Там Іззі — королева Ізабелла, на владу якої зазіхає зловісний Великий інквізитор, а Томас — закоханий у неї хоробрий рицар, котрий має дістатися далекої Південної Америки, де в таємній місцині індіанців росте магічне дерево, що може дати безсмертя. На жаль, ця казка на екрані виходить дещо по-іншому. Все відбувається надзвичайно повільно, динаміки жодної. Добре, це не бойовик та не екшн; є претензія на серйозну драму. Тож, можливо, присутні напружені пошуки істини, боротьба духу, чи тонка гра почуттів? Нічого подібного, адже панує саме прямолінійний сюжет, рефлексіями навіть не пахне. Могла б стати в нагоді згадана психоделічність зображення; гра з кольором, з різними візуальними і просторовими нюансами може якщо не замінити сенс фільму, то принаймні зачарувати на кшталт калейдоскопу. Проте складається враження, що Аронофскі як розфарбував кадр із самого початку у цій кричущій відеокліповій гаммі, так все і лишив до самого фіналу, який зараз навіть і не згадаєш.
Те ж стосується акторських робіт. Звичайно, Вейс — дуже вродлива жінка, може, й актриса гарна, а Джекмен не менш обдарований виконавець. Однак цей потенціал у переконливі образи не перетворюється. В малюнках їхніх ролей нема ані розвитку, ані змін, котрі якраз і наповнюють заявлені характери необхідною психологічною глибиною. Є лише два гарні обличчя, а ось образів нема.
В цілому, ця всеохопна невинахідливість мимоволі навіює порівняння в дусі якраз самого фільму. Нова картина Аронофскі таки дійсно схожа на фонтан — тобто і побудували мармуровий басейн, і встановили різні скульптури, і кахлі де треба поклали, і кущикі довкола посадили, і стежки гравієм посипали, і труби протягли... Все зробили. Тільки забули пустити воду.
