Чому історію потрібно переписувати і переосмислювати?

«День» продовжує публікувати враження щодо своєї книжкової новинки — «Детокс». Сьогодні своїми міркуваннями ділиться Микола СЕМЕНА — авторитетний журналіст, багаторічний власкор «Дня» в Криму, потім політичний в’язень Кремля, а нині — наш постійний автор. До слова, його ґрунтовні статті також виходили друком у книгах нашої Бібліотеки, як-от в «Україна Incognita.TOP-25» «Севастополь — місто чиєї слави?».

Коли з-за «поребрика» чуєш безапеляційне і категоричне: «Историю нельзя переписывать!» — хочеться запитати: а чому ж? Невже немає нових, прихованих раніше фактів і документів, не з’являються нові свідчення людей, котрі пережили трагедію, зрештою — хіба люди не здатні переосмислювати прожите життя? Та й взагалі — у світі немає історії, яку було б написано раз назавжди. Кожне покоління копає свою історію дедалі глибше. Життя засвідчує, що будь-яка історія — це рухлива матерія, яка в процесі осмислення поглиблюється і збагачується новими висновками, більш ґрунтовними й більш повчальними. У Кремлі впевнені, що вони написали і свою, і нашу історію раз назавжди, і переосмислення її для них загрожує викриттям брехні та фальсифікацій. Тому — це їм не можна, а нам — необхідно, і негайно.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Історики вже довели, що фальсифікація російської історії в повномасштабному вигляді відбулася за часів правління Катерини II наприкінці XVIII століття. Імператриця особисто редагувала складену нею «Історію Росії». Так, 4 грудня 1783 року Катерина II своїм Указом повеліла створити «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно России» под начальством и наблюдением графа А. П. Шувалова». 1792 року «Катерининська історія» побачила світ. При цьому було наказано зібрати всі історичні документи, стародруки, літописи. Практично всі вони були знищені, а на світ з’явилися лише їхні пізніші переробки і начебто «копії». Таким чином саме імператриця створила міф про те, що Київська Русь раптом починає вважати Руссю країну Моксель, населену фінськими племенами. Вона створила міф про існування «Суздальської Русі», хоча про існування такої ніхто до Катерини II не знав; створила міф про те, що Москва була заснована за участю київських князів, хоча до Катерини II всі історики дружно вважали, що її було засновано за велінням ординського хана після 1257 року; що Московія — це Русь, що московити — не фіни, а слов’яни. Саме тоді виник міф на татаро-монгольську тематику тощо. Катерина мобілізувала цілу плеяду істориків, як, до прикладу, Микола Карамзін, які за її лекалами витворювали ніким не знану до того історію Росії. Про все це сьогодні можна було б не згадувати, якби російська історія відтоді хоч якось просунулася вперед. Проте — ні. Бо зараз такі визначні «історики», як Володимир Путін або Дмитро Медвєдєв, не говорячи про численних підспівувачів, уже вкотре висувають концепції про «єдіний народ», які своїми коріннями сягають фантазій все тієї ж Катерини II.

Є давнє твердження: «Горе переможеним, бо їхню історію писатимуть переможці, їхні вороги». Свого часу президент Віктор Ющенко стверджував, що ми пережили 28 російсько-українських воєн. І навіть добре вивірена Вікіпедія, в якій представлено хронологію російсько-українських воєн після 1658 року, налічує їх приблизно двадцять. І після кожної із них, особливо після Полтави, наслідком якої для нас стала Велика Руїна; після ліквідації УНР, як і після Другої світової війни, у світі поширювались тонни фальсифікацій нашої історії. Отже, сьогодні історію слід переписувати і переосмислювати тому, що писали її наші вороги, які хочуть і надалі перемагати, — тож лише усвідомлення нами нашої справжньої як давньої, так і новітньої історії не дасть їм цього зробити.

Відомий український аналітик Володимир ГОРБУЛІН у книзі «Як перемогти Росію у війні майбутнього» відносить ідейну переконаність українців, яка повинна базуватися на глибокому знанні власної історії, до видів зброї, яка, крім іншого, може гарантувати перемогу в гібридній війні, що її веде нині Росія проти України.

Росіяни вважали, що їхні фальсифікації історії — вічні. Але це не так. Завдання «Детоксу» — знезаразити нашу історію від тих фальсифікацій, які занесені в неї ще Катериною та пізнішими спотворювачами дійсності. У передмові до книги головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА робить висновок, що «насправді поведінка Росії говорить про найглибшу кризу, з якою стикається також суспільство, а найбільше — кремлівське керівництво. Це задавнена криза ідентичності. Росія досі не має відповіді на питання — «хто вони». І привласнена, вкрадена давно українська історія уже перестає працювати в тому звичному режимі, як вони це використовували назовні для Росії, пострадянського простору». Для українців стало очевидним не лише те, що Україна — не Росія, а й те, що Росія — не Русь.

Книга «Дня» «Детокс» — одна із тих великих книг, як свого часу й «Сила м’якого знака», які охоплюють зазначене коло питань комплексно і пропонують вичерпні відповіді на запитання, поставлені життям. У статтях знаних істориків та дослідників, як Петро Кралюк, Ігор Сюндюков, Юрій Терещенко, Володимир Панченко, Оксана Пахльовська, Євген Головаха, Юрій Шаповал, Сергій Кот та ін., розглянуто всі етапи українського націєтворення і розбудови держави. Це дуже складні питання, які охоплюють історичні процеси від Київської Русі, через періоди Козаччини та Руїни й до нинішньої війни за незалежність під різними кутами зору.

У книзі багато нових смислів, нових акцентів, які збагачують нашу історію. Серед них — нові аспекти взаємовідносин Візантії та Київської Русі, порівняння політики Данила Галицького та Олександра Невського, зіставлення й порівняння Першого і Другого гетьманату в Україні та багато інших. Кожна стаття — це певне відкриття. Скажімо, досі історію декабристського руху розглядають як суто російське явище, яке немовби свідчить про волелюбність росіян, тим часом як більша його частина має українські корені, причому вони більш радикальні й системні, аніж у Росії, попри всю трагічність цього історичного феномену.

У книзі багато інформації, яка є важливою для переосмислення історії, зокрема про персоналій, які у своїх епохах були лідерами суспільної думки: Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, рід Розумовських, Іван Котляревський, Федір Достоєвський, Адам Міцкевич, Петро Григоренко, Микола Скрипник, Михайло Горбачов, — усе це потрібно читати і переосмислювати, формувати на цій основі фактично новий світогляд, нове уявлення про Україну та її місце у світі.

Оглядаючи історію Росії та України, можна сміливо стверджувати, що українці добряче долучилися до творення імперської Росії. Настільки широко і глибоко, що без українців та України — починаючи від Києво-Могилянської академії! — навряд чи ця імперія могла б існувати в такому вигляді, в якому вона є. Отже, настав час поставити все на свої місця, забрати додому своє і сказати: далі Росія без нас. Серед тем, висвітлюваних «Днем», можна назвати матеріали про участь українців у становленні Російської імперії. Це матеріали про український генералітет у Російській імперії, про внесок українців у радянсько-німецьку війну під час Другої світової й нарешті — про те, «ким були наші в Політбюро», та інші статті.

Одним словом, «Детокс» — нове, доволі продумане й осмислене слово про історію російсько-українських відносин, і, не засвоївши його, не можна пізнати достовірно увесь історичний поступ нашого народу і нашої Батьківщини.

***

«Детокс» або ексклюзивний лімітований набір (книжка й вишуканий арт-супровід) можна замовити на сайті чи придбати в редакції за адресою: м. Київ, вулиця Івана Франка, 42Б (деталі, як це здійснити, за телефонами: 067 242 54 00; (044) 303-96-23).

ВІД РЕДАКЦІЇ:

Усі, хто придбав, читає «Детокс» і має бажання поділитися враженнями, — надсилайте свої думки на e-mail: m.chadiuk@ukma.edu.ua, долучайтесь до обговорення.