Чому не індексуються доходи більшості працюючих?
Нинішня ситуація з індексацією доходів більшості працюючих не є нормальною, і її треба повернути в правове поле. І зробити це, враховуючи задекларовану соціальну спрямованість Програми діяльності уряду, відновивши індексацію відповідно до чинного законодавства.
Ще 1997 року Верховна Рада, щоб захистити незаможні верстви населення від наслідків інфляції, ухвалила Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», який набрав чинності 1998 року і встановлював підстави для проведення індексації та розмір зумовлених нею виплат. Своєю чергою Кабінет Міністрів затвердив «Порядок проведення індексації грошових доходів громадян», який повністю відповідав закону. У жовтні 1998 року індекс споживчих цін вперше перевищив величину порогу індексації (105%), і вже в грудні повинна була відбутися індексація зарплат, пенсій та інших соціальних виплат.
Однак у тому ж місяці Кабмін прийняв нову постанову, якою вніс зміни до встановленого раніше порядку. Вони зумовлювалися «обмеженими можливостями бюджетів усіх рівнів» та «з метою недопущення збільшення заборгованості». Але ці зміни вступили в суперечність з нормами закону.
По-перше, тепер індексуються лише грошові доходи, що не перевищують величину вартості межі малозабезпеченості (на даний час 118,3 гр.), хоча законом встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості.
По-друге, для проведення розрахунків використовується індекс споживчих цін, зменшений на 5%, у той час як закон визначає, що індекс повинен використовуватися без будь-якого зменшення, яким, за законом, повинна проводитись індексація, а для інших сума індексації скорочувалась у декілька разів. І якщо стосовно бюджетної сфери причини фактичного зупинення індексації ще можна було б зрозуміти (але не виправдати!), то яким чином обмеженість бюджетних коштів впливає на індексацію доходів працівників виробничої сфери, не пояснив ніхто.
Становище, що склалося зараз з індексацією доходів, окрім соціального, має ще й юридичний та економічний аспекти. Виходячи із закріпленого в Конституції принципу верховенства права, підзаконний акт не може змінювати норми закону і останній має вищу юридичну силу.
Але всі почали керуватись не законом, постановою, не в останню чергу через роз’яснення, яке надало Мінпраці. Виправити ситуацію спробувала Верховна Рада, яка, не маючи права скасувати постанову Кабміну, прийняла свою постанову, якою доручила йому провести індексацію згідно з законом, а Генпрокуратурі проконтролювати її виконання.
Однак ця постанова ВР виконана не була, а Генпрокуратура у відповідь на подання профспілок щодо порушень закону повідомила, що не вбачає підстав для втручання через те, що, приймаючи бюджет, ВР не передбачила в ньому коштів на індексацію. Хоча відомо, що проект бюджету подавав Кабмін, а отже, коштів не передбачив саме він. Вища наглядова інстанція держави, можливо сама того не підозрюючи, створила небезпечний прецедент, коли недотримання закону і його зміна підзаконним актом виправдовується нестачею коштів. Тож юристам, яких достатньо серед наших законодавців, було над чим поміркувати, але вони чомусь цим питанням особливо не переймалися.
Відновити індексацію згідно з законом намагалися лише профспілки. Але, не маючи правових важелів, домоглися лише включення до Генеральної угоди на 2000 рік зобов’язання Кабміну поновити індексацію доходів для працівників виробничої сфери. А що ж робити бюджетникам, посадові оклади яких не переглядалися з серпня 1996 року, хоча інфляція з того часу становила майже 70%?
Тепер — про економічний аспект. Відомо, що у 1992–1994 роках падіння реальної заробітної платні відбувалося втричі швидше ніж падіння обсягів ВВП. Тоді також індексацію доходів було призупинено, але через певні періоди хоч переглядалися розміри посадових окладів.
Зараз ситуація ще гірша. Відсутність індексації доходів населення призводить до того, що постійно скорочується частка оплати праці у ВВП (з 29,7% до 24% за 1997–1999 роки), що крім зростання ступеня експлуатації робочої сили, посилює диспаритет між цінами та доходами, знижує рівень життя та купівельну спроможність населення, викликаючи падіння обсягів виробництва, і, в кінцевому підсумкові, негативно впливає на економіку. Недарма навіть МВФ включав у попередні меморандуми, що укладалися з нашим урядом, пункт про індексацію доходів громадян з коефіцієнтом 0,8 від індексу інфляції. Тривогу викликає й те, що зупинення індексації провокує подальшу інфляцію, оскільки в уряду немає ніякого стимулу для боротьби з нею, що відкриває шлюзи для необгрунтованого зростання цін.
