Дефiцит кровi

Нещодавно на Київській міській станції переливання крові сталася чергова техногенна аварія. З ладу вийшла сушарка, внаслідок чого тимчасово було припинене виробництво препаратів крові. Обладнання станції переливання крові дає збій уже не вперше: обладнання виробничого відділу 20-річної давності, в той час як максимальний термін експлуатації фракційних столів, низькотемпературних центрифуг, термостатів та іншого устаткування для переробки крові — 8—10 років. Це ще одна причина того, що потреби в крові київських лікарень задовольняються лише на 30— 40%. Йдеться не лише про хірургічні відділення, пологові будинки та травматологію. Основна проблема — це хворі на гемофілію А і В, яких при відсутності препаратів, зокрема вітчизняного кріопрепіцітату (фракція з плазми, отримана за допомогою холоду), фактично поставлено в умови кров’яного голоду. Як розповідає глава благодійного фонду людей, хворих на гемофілію Людмила Черні, в Києві 220 хворих на гемофілію, серед яких — 90 дітей. Ці люди належать до так званої групи ризику, оскільки перебування в громадських закладах і транспорті при відсутності ін’єкції може в будь- який момент закінчитися кровотечею. В Україні, зокрема в Києві, (потреби охорони здоров’я столиці, на відміну від інших міст країни, задовольняються на 60%) практична відсутність препарату призводить до стовідсоткової інвалідності хворих. «У стаціонарах лежать люди, які просто обливаються кров’ю, а лікарі, щоб зняти больовий синдром, колють гемофілікам наркотики», — говорить Людмила Черні. Крім цього, незважаючи на всі перевірки станцією переливання крові до кінця встановити якість продукту неможливо, а значить за умови того, що зростання інфекційних захворювань iз кожним днем прогресує, ризик отримати «в подарунок» до гемофілії ще, наприклад, і гепатит досить високий. Також фахівці не виключають і можливості зараження, таким чином, на СНІД, який має прихований період, котрий триває до трьох місяців, коли інфікування неможливо виявити за допомогою аналізів. Незважаючи на те, що за словами першого заступника начальника Міського управління охорони здоров’я Володимира Завгороднього, офіційна статистика про це нічого не каже, батьки дітей, хворих на гемофілію на вчорашній прес-конференції свідчили про протилежне. Зокрема те, що в квітні 1999 року доставлена у важкому стані дитина в лікарні заразилася через плазму гепатитом В при тому, що пізніше ця родина не отримала жодної компенсації.

Треба сказати, що представники міськздоровввідділу до подібних заяв ставляться вельми критично. «При нинішньому стані охорони здоров’я кризу можна знайти в будь-якій сфері», говорить В. Завгородній. А головний лікар Київської станції переливання крові Людмила Заневська твердить, що запас препаратів є, і при критичних ситуаціях хворий їх отримає. Щоправда тут же виникає питання, що це таке «критична ситуація», якщо діагноз «гемофілія» вже за своїм визначенням у медичній літературі означає залежність хворого від препаратів крові.

Але, все ж, сучасна медицина (в основному це стосується західних країн) вже на шляху до того, щоб знайти альтернативне розв’язання даного питання. Йдеться про так звану кровозаміщувану терапію, яка вимагає будівництва ліній з виробництва кровозаміщуваних препаратів. Над цим Росія вже стала активно працювати. Чи буде незабаром щось таке в Україні, поки що сказати складно. На подібні пропозиції з боку представників благодійного фонду міськздоровввідділ не відреагував.