Друга аграрна революція?

Розмови про другу аграрну революцію, що полягала, як випливає зі слів голови економічного управління Адміністрації Президента Павла Гайдуцького, у тому, що землю віддадуть колишнім головам колгоспів, викликають деяку стурбованість. З його слів, колишнім головам, які роками обкрадали селян за соціалізму, потрібно дати відчути себе «справжніми власниками», скупивши землю у їхніх безгрошових та безсилих жертв, з яких багато хто з них висмоктував останню краплю крові, щоб будувати собі особняки і купувати діаманти для юних коханок. Навіть скликали конференцію, де говорилося, що це найбільш ефективний вихід. Економічно — можливо, так і є. А як же всі ці колгоспники, чиїх батьків у 1933-му заморили голодом, щоб ця феодальна аристократія могла затвердитися при владі? Як же ці мільйони людей, у яких немає ні міських професій, для яких немає вакансій, які позбавлені почуття власності? Чи спишуть їх просто з рахунку в ім’я економічної ефективності? І чи виявляться ці нові колгоспні «власники» кращими за своїх побратимів-«промисловців» у чому-небудь, крім підрахунку збитків, які спишуть чи проігнорують їхні приятелі у відповідному міністерстві чи районній адміністрації?

Я ніколи не вважав себе прихильником лівих, але існує така річ, як елементарна соціальна справедливість. При ватизація землі означає — зробити щось для тих людей, чиї предки поколіннями працювали на цій землі. Чи стануть їхні нащадки йоменами або фермерами, краще вирішувати їм самим. Можливо, деякі не стануть ні тим, ні іншим, але у перехідний період держава морально зобов’язана допомогти тим, хто хоче обробляти свою землю. Тільки коли вони стануть на ноги, буде можлива концентрація землі. Зрештою, дрібне фермерство довело свою працездатність у багатьох країнах; якщо ж воно не прищепиться тут, люди повинні мати можливість продати свою землю за нормальну ціну, а не за ту, яку їм нав’яже колишній голова колгоспу. Інакше ми повертаємося до парафразу ленінського формулювання «Грабуй награбоване» — «Нехай грабіжники грабують». Реформи не можуть ігнорувати соціальну справедливість, і посткомуністичне повторення руху обгороджування в Англії, коли вівці їли людей (тобто землю забирали у селян, щоб перетворити її на пасовища для овець, чия вовна була потрібна зростаючій текстильній промисловості), цілком недопустиме в умовах двадцять першого століття. Людям повернули те, що їм належало. Тепер просто необхідний комплекс програм, щоб допомогти їм визначитися, що з цим робити. Їм потрібні необхідні кошти, щоб робити те, що вони хочуть, і робота для тих, хто, можливо, не зможе впоратися самостійно. В іншому випадку Україну чекає соціальна катастрофа.