Французький кінотиждень: від убивць до карамелі
Франція і кінематограф — то практично синоніми. Але кожної весни в Україні відбувається Тиждень франкофонії, котрий доводить, що екранне франкомовне мистецтво дає добротні зразки вельми далеко від Парижа. Не стала винятком і «Франкофонія. Територія кіно» (організатор — «Артхауз Траффік»), що минулими вихідними розпочалася в столичному кінотеатрі «Київ», а також паралельно — в залах Харкова, Львова, Дніпропетровська, Донецька й Одеси.
Відкрився фестиваль бельгійсько-люксембурзькою стрічкою «Порядний комерсант» режисера Філіпа Бласбанда (2002 р.). Цей фільм — зразок рідкісного для європейського кіна жанру трилера. Губерт Веркамен (Бенуа Верерт), якого заарештовано за підозрою у вбивстві цілої родини, доволі переконливо видає себе за чесного комерсанта, хоча слідчим точно відомо, що він насправді могутній і небезпечний наркомафіозі. Допит перетворюється на захопливу психологічну дуель. Веркамен маніпулює поліцейськими з більшим навіть успіхом, аніж вони ним. Паралельно розгортається ретроспективна історія перетворення героя на того, ким він став. До напруженого і добре продуманого сюжету слід додати також чудову роботу головних виконавців. В першу чергу це стосується великого французького актора Філіпа Нуаре, котрий виконує роль Луїса Шевальє — патрона і наставника Веркамена.
«Франкофонії» притаманне розмаїття жанрів. Так, канадська «Велика спокуса» (реж. Жан-Франсуа Пульо, приз глядацьких симпатій на відомому кінофестивалі незалежного кіна в Санденсі) являє собою соціально-психологічну драму. Мешканці охопленого безробіттям приморського містечка намагаються усіма правдами та неправдами залучити до себе на роботу молодого лікаря, адже без цього компанія не почне будівництво заводу, котрий і забезпечить усіх роботою. Змова заради спільного блага народжує все нову й нову святу брехню, в якій зрештою усі заплутуються.
Ще один канадський фільм «Моріс Рішар» (реж. Шарль Бінаме) — то вже драма біографічна, присвячена легендарному хокеїсту Морісові Ришару, котрого канадці й досі вважають своїм героєм. Друга героїчна кінобіографія — «Анрі Дюнан, «Червоне на хресті» (Швейцарія, реж. Домінік Осенін-Жирар) — про першого лауреата Нобелівської премії миру, засновника організації Червоного хреста Анрі Дюнана. Його життя — рідкісний випадок послідовного втілення по-справжньому гуманістичних ідеалів в абсолютно нелюдський час воєн і цинічної політики.
Франко-ліванська «Карамель» (режисер і виконавиця головної ролі — Надін Лабакі) — це такий собі груповий портрет п’яти жінок, мешканок Бейруту; їхнім головним місцем зустрічей, по суті клубом, є салон краси, де, окрім таких важливих речей, як стрижка й епіляція за допомогою карамелі, можна ще зайнятися обговоренням чоловіків і проблем материнства.
Нарешті, метрополія представлена «Маскарадом» (режисер і виконавець головної ролі — Лієс Салем, Франція). Салем — це представник того покоління асимільованих у Франції арабів, яке дало вже кількох цікавих режисерів. Здебільшого вони рефлексують щодо життя своєї етнічної спільноти. Ось і «Макскарад» — це трагікомічна історія про малопристосовану до життя родину, в якій брат на ймення Мунір — бундючний хвалько, а сестра Рім — посміховище всього села. Одного дня Мунір через надмір випивки заявляє, що до Рім засилає сватів заможний іноземець — і це спричиняє цілу низку пригод, як смішних, так і сумних.
Загалом це не є кіном найвищого гатунку. Однак, принаймні, Тиждень франкофонії дає уявлення про середній рівень франкомовного кінематографа як такого — і про такий рівень українській і, ширше, пострадянській кіноіндустрії нам лишається поки що тільки мріяти.
