Губернаторська толока
Можливо, те, як нині змінює своє обличчя Волинський обласний госпіталь для інвалідів війни, і нагадує старі добрі «радянські» часи з їх починами та ініціативами. Проте загальні толоки завжди були нам властиві, тому, певно, й відгукнулися з таким розумінням (і навіть ентузіазмом!) різні структури на заклик облаштувати ветеранам достойні умови життя, завжди такого нелегкого... Цей заклад ніколи не був обділений увагою влади (інакше — не вижив би...). Ось і нині головний лікар Тетяна Масікова з задоволенням показує чотири сучасні холодильники, які буквально днями вручив голова обласної держадміністрації Анатолій Француз. А тоді веде нас у палати, які тут вже називають «губернаторськими». Не тому, що розкішні, а через те, що до їхньої реставрації докладає зусиль і волинський губернатор. Щоб показати рівень грядущих змін, Тетяна Олександрівна відкриває двері у сусідню палату, де тісно від ліжок... У цій же, в якій ще господарюють будівельники, буде і менше пацієнтів, і свій санвузол, що дуже важливо для своєрідного «контингенту» госпіталю... «Перебудова» місцевого масштабу розпочалася навесні, після комісії, котра розглядала питання соціального захисту інвалідів, ветеранів війни і праці. Ознайомившись з ситуацією, голова обласної держадміністрації Анатолій Француз подав ідею (приклад втілення якої був у Клевані сусідньої Рівненщини, де госпіталь для ветеранів «суперовий») взятися до справи всім миром. На ділі ідея означала участь районних адміністрацій у ремонті палат. Нині найближче до «квітки» Ковельська районна держадміністрація. Головний лікар з гордістю демонструє дві палати у хірургічному відділенні (обов’язково з окремим санвузлом!), які незабаром зможуть заселити ветеранами з цього району (втім, і не лише цього). Вона каже, що ремонт у госпіталі міг би мати значно більші масштаби, бо телефонують керівники районів з конкретними пропозиціями приступати до роботи, але госпіталь не в змозі одночасно закрити кілька палат: і так тісно... Хай вже доживуть до літа!
Те, що госпіталь перевантажений пацієнтами, видно неозброєним, як кажуть, оком. Ліжок у коридорах ще не ставлять, та розробити спеціальні путівки для планової госпіталізації вже довелося. Їх розподіляють між районами, але якщо інвалід війни, учасник бойових дій приїде і без направлення (люди цієї категорії свято вірять у свої посвідчення), не пошлеш же його назад?! У госпіталі люди хочуть лікуватися ще й тому, що тут хороше фінансування: на одного хворого на добу виділяється 8 гривень на медикаменти і 7 — на харчування.
Можливо, аура тут і не надто світла — пацієнти через вікові зміни вередливі, мов діти, але які, каже головний лікар, вони вдячні, які слова знаходять для вияву цієї вдячності, як щиро вітають зі святами! Цікаво, що найстарішим пацієнтом госпіталю був 103-річний дідусь, а найповажнішим пацієнтом, якому у листопаді цього року виконали планову операцію з приводу кили, — 91-річний ветеран.
