Художники об’єднали Харків та Львів

Харківський художній музей і Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові обмінялися картинами двох видатних художників, які представляють гордість образотворчого мистецтва України, і які багато зробили для своїх міст. До Львова прибули 128 творів Сергія Васильківського, харків’яни побачили 83 роботи Івана Труша. Виставка робіт Івана Труша відкрилася 24 травня під гаслом «Художні алеї українського неоромантика», а 31 травня полотна Сергія Васильківського під назвою «Українська доля Дикого Поля» стали доступні для перегляду львівській публіці.

«Це зовсім різні школи, Васильківський навчався у Санкт-Петербурзі, а Труш здобував освіту в Кракові, у Відні й Мюнхені. При цьому символічно, що вони обидва були не тільки художниками, але й громадсько-культурними діячами, — відзначає один з організаторів проекту, директор Харківського художнього музею Валентина МИЗГІНА. — Труш був ініціатором експонування виставок сучасних художників, художнім і навіть музичним критиком у Львові. А Васильківський в Харкові утворив літературно-художній кружок, де фіксували особливості національної архітектури, етнографії, орнаменту, робили виставки старовинної архітектури. У творчості Васильківського ми зустрічаємо багато архітектурних мотивів, зокрема й західної України».

На жаль, багато робіт Васильківського зникли в період Другої світової війни. В колекції Львівського національного музею присутні лише три роботи художника.

«У світовій музейній практиці це давно прийнятне явище. Але внаслідок того, що проект вимагає багато як організаційних вкладень, так і фінансових, такі проекти не часто організовуються в Україні впродовж останніх років», — прокоментувала «Дню» заступник генерального директора з наукової роботи Львівського національного музею ім. А. Шептицького, куратор виставки Івана Труша в Харківському художньому музеї Оксана БІЛА. Валентина Мизгіна підтримує: «Організація таких міжмузейних виставок — складний і витратний захід. Умови транспортування досить складні, виставку везли спеціалізованим транспортом, у фургонах, обладнаних особливими ресорами, де дотримується необхідний режим температурної вологості». Директор харківського музею повідомила, що фінансова допомога для обміну надійшла від приватних осіб. Співпраця Львівського національного музею з Харківським художнім музеєм відбувається вперше. Хоча ідея організації такого заходу й у львівському, і в харківському музеях виникла ще на початку двохтисячних років.

Обидві експозиції триватимуть до кінця серпня. До виставки вийшов спільний альбом-каталог Івана Труша і Сергія Васильківського, який має великий попит у відвідувачів.

Тим часом у керівництві обох музеїв вже думають про продовження програми обміну. Можливо, в майбутньому львів’яни зможуть побачити Харківську пейзажну школу, представлену Левченко, Беркосом і Ткаченко, а також експозицію творів Порфирія Мартиновича.

Олена СОКОЛИНСЬКА, Харків; Олег ТВЕРДЬ, Ярослав НАЗАР, студенти III курсу факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка

КОМЕНТАР

Роман ЯЦІВ, проректор Львівської національної академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства:

— Для Львова і, думаю, для Харкова це дуже значима подія, бо чи не вперше саме в такий спосіб стимулюється зацікавлення різними потужними в історії національної культури мистецькими явищами. Дуже часто ми на певній географічній відстані не можемо налагодити нормальну модель бачення національно-культурної цілісності в різних явищах. Зараз ми, фахівці і художники, повинні особливо дбати не про розмежування, якісь локальні особливості (які, звичайно, були), але й спільні ознаки, які визначали те, що ми називаємо українським модернізмом. Роль Васильківського в цьому процесі була дуже значимою. Він дав імпульс для формування національної школи пейзажу, надзвичайно чуйно зумів перебрати від Тараса Шевченка екзистенційний підхід до трактування ландшафту, історіософське прочитання нашої землі. Він надзвичайно глибоко внутрішньо відчував оцю проблематику навіть у межах пейзажу. Для Львова це дуже резонансна подія, бо нам, дійсно, бракує цих прикладів у ширшому форматі, ми маємо дуже фрагментарне і «відокремлене» уявлення про них. А Труш, я думаю, повинен справити велике враження на харків’ян, тому що він і заклав імпресіоністичну програму, яка дуже добре адаптувалася на галицькому грунті, і водночас був дуже зорієнтований на взаємини з великою Україною. Він засадничо теж є такою постаттю, яка на рівних збалансовує розуміння сутності української традиції в пейзажному малярстві, а крім того, і в якомусь ширшому вимірі.