Назад в майбутнє
Недільний концерт в Колонному залі ім. Лисенка викликав величезний інтерес у публіки. На прославленій сцені після багаторічної перерви відбувся спільний виступ Національної заслуженої капели бандуристів України і солістка київської опери Марії Стеф’юк.
— Це довгожданий концерт для мене, — сказала Марія Юріївна, — адже з капелою я виступала на початку кар’єри. Саме тоді мене почали порівнювати з Діаною Петриненко і Белою Руденко, називаючи продовжувачем традицій української народної пісні, яка я не менше люблю, ніж оперні арії. До цього вечора я включила твори, які давним- давно прописалися в моєму репертуарі: «Ти до мене не ходи» і «Ой, ти місяцю». А також новинки, зроблені спільно з художнім керівником капели бандуристів Миколою Гвоздем, «І не снилося з ночі дівчині» музика і вірші Лепкого, народні пісні «Горіла сосна» і «Мала мати одну дочку».
Сьогодні прима столичної опери мало зайнята в поточному репертуарі рідного театру, а потенціал у співачки великий. Другий рік вона викладає в консерваторії. Нині в її класі чотири учениці. За словами Стеф’юк, вона сама була здивована, наскільки захопилася викладацькою роботою. Ось тільки шкода, що шанувальники її таланту нині рідко можуть почути примадонну. Ініціатива виступити разом iз бандуристами належить саме їй. За лаштунками Марія Юріївна помітно хвилювалася, а на сцені творила чудеса. Голос звучав немов срібний дзвоник і кожен твір ставав міні-спектаклем.
Капела бандуристів показала різноманітну програму — від народної та сучасної пісні до зарубіжної класики. Вони відкрили вечір знаменитими шевченковими «Реве та стогне Дніпр широкий» в обробці Міньківського, рідко виконуваною «Встає хмара з-за лиману» і «Ой, на горі ромен цвіте». Ці твори присвятили великому Кобзареві. У програмі прозвучали два хори з опери «Гайдамаки» і пісня «Сину, качки летять» Олександра Білаша. Цілий блок класики (вони почали виконувати її 12 років тому) показав, як віртуозно володіють інструментом бандуристи. Цього разу до уваги публіки були представлені твори Бортнянського, Веделя, Фібіха, Россіні та Баха. Між іншим капела бандуристів кілька років тому на радіо записала всю божественну літургію Іоанна Златоуста. «Класиці ми приділяємо багато уваги, — підкреслив Микола Гвоздь. — З виховної точки зору, вона дуже важлива для артистів хорового колективу. Ми зростаємо разом з публікою на таких творах». У Миколи Петровича з’явився молодий помічник — Андрій Козачок. Він працює в капелі усього третій місяць, але вже зумів вписатися в колектив, в якому з 66 артистів третина — молодь від 16 до 24 років. Саме вони повинні зберігати традиції української пісні. Для цього у 1964 році створено студію, випускники якої поповнюють склад капели. Щоправда з 25 чоловік, які закінчують студію кожні два роки, в колектив приймають не більше двох- трьох. Отже відбiр дуже скрупульозний.
На жаль, капела, маючи величезний потенціал і репертуар, не може похвастатися частими гастролями. Адже це пов’язано з великими фінансовими витратами, а меценатів, готових підтримати бандуристів, дуже мало. Тим часом колективи рівня Національної заслуженої капели бандуристів України можна перерахувати на пальцях однієї руки. І тому без підтримки і дотацій Міністерства культури вони просто не виживуть. Хоча колектив намагається якось виправити становище. Вони планують провести серію концертів на Західній Україні спільно з Марією Стеф’юк — уродженкою Івано-Франківщини. «Я мрію, що б на моєму місці була людина, яка була б віддана кобзарській справі, фанатично любила українську пісню і продовжувала традиції капели, які існують вже понад 80 років, — зізнався маестро. — Репертуар капели величезний. Крім історичних козацьких, чумацьких і бурлацьких пісень — народні думи, веселі гумористичні пісні, українська і західна класика. Ми єдині виконали кантату Стеценка «У неділеньку святу». Це великий монументальний твір, тривалістю 18 хвилин. У нашому репертуарі є його ж «Молітесь, братія» з поеми «Гайдамаки», понад 500 українських народних пісень. Складність поповнення репертуару полягає в тому, що сучасні композитори для капели практично не пишуть. Адже часто музиканти пропонують, наприклад, фортепіанну версію свого твору, яка не завжди придатна для виконання на бандурі. Аранжування доводиться робити самому. Специфіка звучання бандури не дозволяє виконувати модернову музику, яка побудована на дисонансах, бо при виконанні виходить какофонія».
Подана на суд глядачів програма була тепло прийнята слухачами. Бандуристи і Марія Стеф’юк спростували приказку, що двічі в одну ріку не входять. У них багато спільних планів.
