Нова влада і старі страхи
Відкритий лист до співвітчизників, політиків і журналістів у зв’язку з негативним впливом інформаційних воєн на процес формування нової влади став однією з найрезонансніших заяв топ-менеджерів української держави (нагадаємо, що це звернення, ініційоване лідером Соцпартії Олександром Морозом, підписали прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, голова Верховної Ради Володимир Литвин, віце-прем’єри Роман Безсмертний і Микола Томенко, міністр юстиції Роман Зварич). Уже в п’ятницю, через два дні після появи листа, Володимир Литвин заявив журналістам, що, можливо, «зробив помилку», піддавшись на вмовляння (Олександра Мороза. — Ред. ) підписати його. І недаремно. Адже відправивши «месидж» соратникам по політичній коаліції, окремі представники якої, «вважаючи себе, напевно, головними авторами перемоги в президентських перегонах, знову намагаються ввести в політичний обіг інтриги, «наїзди» й інформаційне кілерство», автори листа одночасно спробували «поставити на місце» журналістів, відзначивши, що ЗМІ приєднується «до підкилимових розбірок», а «журналіст не повинен бути знаряддям при вирішенні дрібних суперечок, що дискредитують нову владу».
Звісно, якщо в команді нової влади дійсно відсутня єдність, а деякі колишні союзники у процесі переділу владних повноважень не особливо розбірливі в методах і не проти використати для з’ясування відносин ЗМІ, які перебувають у їхній сфері впливу, можна й нагадати колегам, як багато значить «збереження двох понять «товариш» і «команда». (До речі, спостерігачі одразу ж відзначили відсутність серед підписантів секретаря РНБО України Петра Порошенка). Але з огляду на те, що незалежність ЗМІ була одним із головних передвиборних лозунгів команди «оранжевих», окреме звернення до журналістів мало, м’яко кажучи, дивний вигляд. Особливо в світлі того, що протягом останнього часу багато політиків (у тому числі й iз числа тих, хто підписав відкритого листа) зробили чимало недостатньо обдуманих заяв, від частини яких потім самі ж і відмовилися. І не зовсім зрозуміло, згідно з якими критеріями журналісту треба приймати рішення про те, щоб ту чи іншу заяву того чи іншого високопоставленого чиновника або політика ігнорувати. Ніхто не сперечається, журналісти справді не повинні бути «знаряддям при вирішенні дрібних суперечок». Але, можливо, для початку політикам було б варто зрозумiліше висловлюватися та відповідати за свої слова?
Цікаво, що відсутністю однодумності серед колишніх союзників по демократичній коаліції одразу ж спробували скористатися відомі «прихильники» політичного плюралізму комуністи, точніше прес-служба КПУ, яка пропонувала колегам-журналістам «на знак протесту проти спроб втручання в нашу професійну діяльність із боку посадових і владних політиків провести в понеділок, 28 лютого 2005 року, попереджувальну акцію «Мовчання в ефірі» та протягом інформаційного дня не висвітлювати діяльність Президента України, Кабінету Міністрів, інших органів державної влади й управління.
А ось призначений на посаду заступника державного секретаря України Маркіян Лубківський заявив: «влада, яка воює із засобами масової інформації, приречена на невдачу та приречена на провал. Жодної війни зі ЗМІ тут бути не може». Можливо, в Секретаріаті Президента просто зробили відповідні висновки?..
КОМЕНТАРІ
Андрій КУРКОВ , письменник:
— Будь-які проблеми нової влади й у новому уряді так чи інакше випліскуватимуться через ЗМІ назовні, тому що будь-яка людина, яка вважає себе скривдженою, знайде спосіб оприлюднити інформацію. І, звісно, подібні звернення погіршують імідж влади. Минулого тижня я саме літав на один день до Відня, щоб взяти участь у великому ток-шоу, присвяченому Україні (це було на австрійському ТБ «ORF»). І вже мовби з радістю одна з його учасниць, професор із Лейпцига угорського походження, доводила, що, в принципі, вся ця революція оплачена Америкою, і саме тому єдиної команди немає: просто всі приєдналися до проплаченої акції, і тепер, так би мовити, видно, як кожен із них захищатиме свої інтереси, в тому числі бізнес-інтереси... Представники влади просто повинні зрозуміти, що закликами та зверненнями інформаційні війни не зупинити, зупинити їх влада може лише своєю поведінкою, а також відповідальністю за свої вчинки.
Кирило ВИШИНСЬКИЙ , шеф-редактор служби інформації телеканалу ICTV:
— У будь-якому суспільстві з глибшими демократичними традиціями це було б взагалі сприйняте як виклик незалежній пресі. Я думаю, що багато чиновників, припустімо, в Англії, якби підписали такого листа, поплатилися б за це своєю політичною кар’єрою. Оскільки це, по суті, безадресне звернення до всіх журналістів і обвинувачення їх в упередженості стосовно влади. А як ще можуть журналісти ставитися до влади? За класичною демократичною моделлю, влада — це найняті виборцями менеджери, які повинні функціонувати в їхніх інтересах, а преса повинна стояти на варті суспільних інтересів, стежити за менеджерами та вимагати від них ефективності. Тому коли влада заявляє про те, що не треба розгойдувати човен і «не бути знаряддям при вирішенні дрібних суперечок», то я хочу зрозуміти, що таке не «дрібниці», і хто це оцінюватиме? Чесно скажу, це схоже на жорсткий темник за підписом найвищих чиновників. І тут, м’яко кажучи, — невідповідність очікуванням. А насправді, якщо ми до Європи рухаємось, то це явно не європейський підхід стосовно преси.
