«Оргія» по-львівськи
У неділю, в рамках святкування 60-річчя Спілки театральних діячів України, на франківській сцені пройшли гастролі Театру ім. М. Заньковецької.
Гості зі Львова презентували киянам виставу «Оргія», поставлену по однойменній п’єсі Лесі Українки художнім керівником колективу Федором Стригуном. Сценографія Валерія Бортякова, музику написав композитор Іван Небесний. В цій виставі грають представники різних акторських поколінь. Богдан Козак (Меценат), Степан Глова (Антей), Петро Бенюк (Префект), Альбіна Сотникова (Неріса) та інші.
— Федоре Миколайовичу, чому сьогодні театр звернувся саме до «Оргії»?
— В цій п’єсі Леся Українка підняла важливу проблему: про місце митця в суспільстві і кому він повинен служити, — розказав Федір Стригун. — Я можу пробачити зраду військовим, політикам, але не митцям. І Леся Українка не може. Я не можу простити Прокоповича, Гоголя, Щепкіна, бо якби вони працювали на українську культуру, то яка б у нас була висока українська культура! Коли мені говорять, що тоді української нації не було, а я запитую: а Іван Котляревський, Тарас Шевченко чи Леся Українка, що, коли вони творили, у нас була українська держава? Наприклад, Ольга Кобилянська могла б стати видатною німецькою письменницею, а Іван Франко — великим польським письменником. Але вони служили рідній культурі. І зараз у нас чимало перебіжчиків. Вони думають, що десь хліб солодший... Колись у нас було модне гасло «інтернаціоналізм», зараз усі говорять про глобалізацію. Як би не називали, але художник ціниться коли служить рідній культурі. Тільки через національне можна вийти у світ.
В «Оргії» піднята тема: митець і час. Ще з античності тягнеться ця проблема. Антей (грецький співець) — максималіст. Такі люди є у всі віки. Він мені близький своєю любов’ю до рідної землі. Його дії поетеса чітко обґрунтовує. І зараз це питання дуже болюче. У нас не буде свого кіно, театру, музики, якщо ми всі підемо служити іншим культурам. Я ніколи не відчував меншовартості. Я завжди був самодостатній. Моя країна бідна і я — бідний. Мій народ щасливий і я — щасливий. Тому і поставив «Оргію».
До нашої розмови приєднується прем’єр занківчан, виконавець ролі Мецената, Богдан Козак:
— Є вічні проблеми, описані у світовій драматургії, і тому вони невмирущі. Завжди кожне покоління знаходить щось своє у класичних творах. Бо історія іде по спіралі і десь її точки перетину обов’язково можна знайти: щось повторюється в житті людства, варіантах подій, історичних постатях...
Так сталося, що твори Л. Українки давно не йшли на сцені Театру ім. М. Заньковецької. У нас в репертуарі був «Кам’яний господар», «Лісова пісня», «Адвокат Мартіан», «Блакитна троянда», йшла вистава про Лесю Українку, в якій були фрагменти з творів поетеси. Час минав, і постановки зникали з афіші. Але потреба у високій класиці у нас в театрі завжди є. Особливо — українських творах. Лесині вірші — це висока поетична драматургія. Вона вимагає високої техніки виконання і є школою для акторів. Федір Стригун зважував усі ці моменти. Зараз у нас в трупу прийшло працювати нове покоління занківчан. Наш художній керівник правий в тому, що молодь повинна пройти етап свого акторського росту Лесиною драматургією.
— Небагато є режисерів, які беруться за драматургію Лесі Українки. Бо її надзвичайно важко ставити. Може, тому так мало творчих перемог?
— Без сумніву, бо Лесині твори є філософською драматургією. Всі п’єси Українки мають певну ідеологічну спрямованість і вона дуже акцентована. Актори не просто читають вірші. У монологах є позиція. Текст треба покласти на дійову основу, щоб на сцені відбувалась дія, а не була лише дидактика. Власне в цьому і є складність. Потім, перед кожним режисером постає питання: як наблизити твори Л. Українки до сучасного глядача. Чи відтворювати епоху, про яку говорить поетеса у своєму творі? Чи зрозуміє глядач, про що йде мова? Чи шукати нові сценічні форми, ближчі до нашого сьогодення? Треба вміти прочитати відповіді у закодованому тексті п’єси. Поміж рядків віршів є багато дії. Мені здається, що в нашій виставі не тільки коди розкриті, а й ми зуміли вірно прочитати кожне слово поетеси.
— Богдане Миколайовичу, ви виконуєте невелику роль Мецената (багатого римлянина)...
— Іноді вага ролі не залежить від кількості тексту. Вона залежить від її заангажованності в сюжеті самої вистави. В «Оргії» роль Мецената дуже важлива, бо мій герой є антипод Антея. Меценат — людина розумна і хитра. Він розуміє проблеми, які існують у місті і грецькому суспільстві, але абсолютно переконаний, що мусить бути єдиний народ — римляни і греки. Меценат переконаний, що робить добро для греків. Шукає шляхи як приручити цей народ, який чомусь впирається. Власне в цьому прихований конфлікт вистави. Мій герой плете своє павутиння, приховуючи свої плани підкори хитрістю і м’якістю. Заради мети він готовий на жорсткість. В першій дії п’єси Мецената немає, але про нього постійно говорять. Він з’являється лише в другій дії. Це класичний зразок експозиції персонажів світової драматургії. У виставі Стригун зробив дуже цікавий режисерський хід. Він вивів у експозицію вистави її пролог — появу Мецената зі своїми друзями, коли вони приїхали у Грецію. Постановник відразу заявляє глядачам: хто такий Меценат і чого він хоче, а потім вже розгортається дія... Глядачі напружено слідкують за сюжетом. По тому, як реагувала публіка в залі на виставу, я зрозумів, що нашу роботу глядачі схвально прийняли.
