Сергій ВАСИЛЬЄВ: «Ми потрапили в «десятку»

— Як ви сприйняли зникнення «вашого» вагона?

— Як належне. Було б наївним вважати, що цей проект сподобається всім. Зникнення вагона, наїзд на «1+1», нескінченне незадоволення ЗМІ, які не так висвітлили ту чи іншу подію, спроби зіграти в ручного суддю — нічого несподіваного в цій ситуації не було. Ми не передбачали, що одна фізична особа може настільки «зарватися» в своїй самовпевненості. Для мене не дивно, що на місці, де стояв вагон, відразу ж почали ремонт плитки — кращого сатиричного сюжету просто не вигадаєш. У принципі, ми чекали, що з проектом щось може статися, але не чекали, що це станеться так швидко — очевидно, ми потрапили в «десятку».

— У вагоні було сім купе, і це обмежило кількість партій, про які можна було висловитися. Чому вибрали саме ці партії?

— Представлені нами партії — це вища ліга, яка має сьогодні найвищий рейтинг і реально являє собою політичні сили, популярні серед виборців. Люди їх знають — і на екрані ви могли бачити підтвердження тому. Не було ніякої натяжки. Цей проект цікавий тим, що це «жива соціологія», яка часом спростовує всі соціологічні дослідження авторитетних інститутів. Коли починаєш слухати, хто про що говорить, хто буде голосувати за ту чи іншу політичну силу, то картина для багатьох політологів перекидається з ніг на голову. В цьому хаотичному, на перший погляд, дослідженні — реальний соціологічний матеріал.

— Вам можуть зробити докiр за те, що ви не представили опозицію.

— Але ми ж тільки почали. Це був перший ешелон. Для цього є абсолютно конкретні соціологічні дані. Якби, наприклад, в процесі запису ми зібрали думки людей, кількість симпатій яких належать партіям, не представленим в цьому вагоні, то вмить замінили б вивіску на непопулярному купе. Об’єктивність програми стовідсоткова. Будь-який перехожий може перевірити всю «кухню» цього процесу — куди більш цікавого ніж «За склом».

— Чому виникла ідея саме вагона?

— Вона з’явилася після перегляду перебудовної «Будки гласності». Потім екстраполювалася на «живу» передачу, що виходила шість років тому на УТ-1, «Альтернатива». Точно на тому місці, де стояв вагон, було розгорнуто майданчик з двома мікрофонами. Оголошувалася тема, і люди висловлювали свою точку зору. Після цього мені спало на думку експлуатувати ідеї вокзалу. Наприклад, запропонувати робити виїзні засідання Кабміну, Верховної ради, Адміністрації Президента на вокзалі в спеціальному залі. Вокзал — «лобне місце», яке абсолютно об’єктивне і непередбачуване.

Для нас важливо було представити інтереси суб’єкта виборчої кампанії — українського народу. Таким чином, вималювався образ народної платформи, на ній відбувається перевірка того, що істотно в ідеології певної політичної сили. Я думаю, що саме така форма відвертості та плюралізму є виявом демократії.

— Чи виправдалися ваші очікування за цей короткий період існування програми?

— «Народна платформа» не зникне. Вагон забрали — ми зробимо інші вагони. Справа не у вагоні. Люди абсолютно конкретно й об’єктивно оцінили нашу пропозицію. Забери вагон, але «Народна платформа» вже не зникне зі свідомості. В людини є необхідність висловити свою думку. Тому наші очікування повністю виправдалися — ми пересвідчилися (і, сподіваюся, переконали інших) в громадянській активності наших людей. Їм не байдуже те, що відбувається. Якщо старенька перед тим, як зайти до нашого вагону, зав’язує вузлики на пам’ять і, формулюючи свої думки перед камерою, розв’язує їх, то це важливо. Якщо телебачення, яке має сприяти висловленню громадської думки, робитиме це регулярно і відкрито, то громадськість ухвалить потрібне рішення. Наші очікування, по-моєму, виправдалися першого ж дня. Ідея залишиться незалежно від місця проведення проекту — буде це вагон, тролейбус чи метрополітен.