Шукачі долі
Видавництво «Тампора» презентувало нову книжку з воєнної історії України
Щоб розвиватися, а тим більше — йти вперед, будь-яка наука (історична не є винятком) повинна «харчуватися», живитися новими ідеями, фактами, уявленнями. Це чітко розуміє молодий обдарований історик Олексій Сокирко, чия нова монографія «Лицарі другого сорту», присвячена зародженню й розвитку найманого війська Лівобережної Гетьманщини у 1669—1726 роках, була представлена у Музеї гетьманства (на фото) .
Пан Олексій так пояснює причини свого звернення саме до цієї, здавалося б, вузькоспеціальної теми: «Донедавна вітчизняна історіографія не могла похвалитися великою кількістю праць з воєнної історії, яка лишалася вписаною в контекст традиційної політичної історії, й тим більше — з історії війська, збройної організації держави... Історія збройних сил пізньосередньовічної та ранньомодерної України й до сьогодні опрацьована слабко й поступається вивченістю більш пізнім епохам». Отже, предмет дослідження нової книжки Сокирка — поява й стрімке формування власного професійного війська, організаційно відділеного від козацтва — найманого (або, в тодішній термінології «затяжного», «охотницького», існування якого було відгомоном європейської «мілітарної революції»).
Обговорено праці передував виступ керівника видавництва «Темпора» пані Юлії Олійник. «В державі не вистачає цікавих, сучасних, якісних книг, які могли б гарно представити Україну перед нами самими і перед світом, — зазначила вона. — Не вистачає сучасних молодих авторів, конкуренції думок, різних поглядів, видань». При цьому пані Юлія особливо акцентувала на винятковій важливості плідної співпраці кваліфікованого автора-професіонала та модерного, відповідального видавництва. Чи будуть вони однодумцями, від цього й залежить, якою буде книжка, зазначивши, що Олексій Сокирко є одним з найкращих авторів «Темпори» й видавництво дуже задоволене співпрацею з ним. Своє кредо Юлія Олійник при цьому виклала так: «Авторів треба любити й пестувати, аби їм добре працювалося; але і слід до них бути «безжалісними», щоб вони писали гарно».
Потім виступив сам автор. Олексій Сокирко порівняв появу нової книжки з народженням дитини: «Тепер книжка почала жити власним життям, почалася її «соціалізація». Він зізнався, що не прагнув створити сухе, академічне дослідження, а хотів би, щоб книжка була б водночас доступною, змістовною і цікавою. На жаль, за словами О. Сокирка, в Україні маємо зараз не так багато книжок з національної воєнної історії. А публіка здебільшого читає російську продукцію, і «Лицарі другого сорту» покликані заповнити цю прогалину.
Науковці, що прийшли в цей день до Музею гетьманства, були одностайні в одному: хоч книжка являє собою наукове видання, вона настільки чудово ілюстрована, що читати її — естетична насолода. Доктор історичних наук Віктор Брехуненко звернув увагу на те, що перед нами — праця не тільки з воєнної, а й соціальної історії XVII—XVIII століть, до того ж вона ґрунтується на дуже солідній джерельній базі. Ще один шанований історик, доктор наук Віктор Горобець вважає суттєвим досягненням автора те, що українські сюжети Олексій Сокирко подав із серйозним залученням європейського контексту. А віце- президент НАУКМА професор Володимир Панченко оцінив «Лицарів другого сорту» як книжку-подію, книжку-виклик, твір, який може взяти в руки не лише фахівець-історик, а й людина-інтелектуал, яка хоче знати, що було з нами ще до того, як ми народилися.
Цінність нової книжки Олексія Сокирка ще й в тому, що на її сторінках українська історія, не втрачаючи свого драматизму й високого громадянського звучання, стає до того ж більш багатовимірною, неоднозначною та складною — тобто саме такою, якою була насправді.
