«Це випробування було важким, насамперед, морально...»

Історія жахливої несправедливості і репресій, що розпочалася в квітні 2016 року, сподіваємося, нарешті добігла кінця. Кримський журналіст, до анексії — багаторічний власкор «Дня» в АРК, автор ресурсу «Крим.Реалії» Микола Семена отримав постанову від підконтрольного Росії Залізничного районного суду Сімферополя про дострокове припинення випробувального терміну і зняття з нього судимості. «Клопотання засудженого Семени про скасування звільнення від відбування зняття судимості — задовольнити. Скасувати умовне засудження щодо Семени за вироком від 22 вересня 2017 року і зняти з нього судимість за цим вироком», — ідеться в постанові суду окупантів у Криму.

Нагадаємо, 19 квітня 2016 року в оселі Миколи Михайловича в Сімферополі було проведено обшуки, а його викликано на допит, де висунули звинувачення за «спеціальною» статтею 280.1. Кримінального кодексу Росії «заклики до порушення територіальної цілісності РФ». Приводом для репресій стала опублікована Семеною під псевдонімом стаття в розділі «Думки» на ресурсі «Крим.Реалії» із заголовком «Блокада — перший необхідний крок зі звільнення Криму». Далі було «слідство» в фсбшному стилі, окупанський суд і вирок — два з половиною роки умовно з випробувальним терміном у три роки і забороною займатися публічною діяльністю (більше про перебіг процесу читайте в статті «Заблокувати «інакодумство» в «Дні» № 167 від 21 вересня 2017 року). Звичайно, адвокати Миколи Семени оскаржували це рішення і от нарешті домоглися свого.

Щиро вітаючи Миколу Михайловича, ми запитали його, як минув час вимушеної мовчанки, чи дуже це було важко, і що він планує:

— Це випробування було важким насамперед морально. Двічі на місяць, у 2-й та 4-й понеділок, я мав письмово звітувати в кримінальній інспекції, чим займався у вільний час, чи не вчиняв нових адміністративних та кримінальних злочинів, чи не зловживав алкогольними напоями чи наркотиками, чи не водився з людьми з антисоціальною поведінкою, чи не брав участі в масових заходах і чи не вів публічної діяльності в мережі інтернет, — розповідає Микола Семена.

— Ба більше, постійне негласне стеження відчувалось у соціальних мережах, в електронній пошті, в телефонах та інших засобах зв’язку, навіть у банківських справах, оскільки така організація, як Росфінмоніторинг занесла мене в спеціальний «перелік діючих терористів та екстремістів». І тому, що за всіма цими параметрами виявилось «ні» — суд і прийняв рішення скоротити випробувальний термін та зняти судимість після того, як про це стали клопотати ми з адвокатом Олександром Попковим.

Чи був цей досвід корисним? З філософського погляду так, бо ніщо не буває безслідно, і глибше пізнав облудність російського правосуддя. Але з людського погляду ні, бо я через насилля Росії, змушений до мовчанки під загрозою бути запротореним до в’язниці, втратив практично чотири роки творчої роботи, за які міг би зробити багато корисного для України, для колег і друзів, для суспільства. 

Однак цей час я використав з великою користю — на перечитування давно забутої літератури та читання нових книжок. Хоч я маю велику власну бібліотеку з приблизно 2 тисяч томів, але доводилося також послуговуватися кримською науковою бібліотекою імені І.Франка, благо там мене не сприймали як терориста. Мені вдалося поглибити знання як з історії України та Росії, так і з філософії, юриспруденції, літератури, політики, соціології тощо. Тому до подальшої аналітичної роботи в сфері масової інформації я зараз підготовлений ще більше, ніж раніше.

Крім того, в мене з’явилось кілька нових задумів, зокрема я законтактував з багатьма земляками, ученими, істориками, краєзнавцями і продовжую збирати матеріал для книжки про своє рідне історичне село Вороньки на Чернігівщині, в якому поховані декабристи Сергій та Марія Волконські та їхній друг декабрист Олександр Поджіо. Це дуже цікава і багатозначна історія, яка не відома більшості українців, адже і серед журналістів не всі знають, що ці визначні люди знайшли останній притулок саме в українській землі. Паралельно буде розповідь про багатьох визначних земляків, які зробили великий внесок у розвиток в Україні сільського господарства, промисловості, освіти, науки та культури.

Планую також написати книжку про Крим, я шукаю на цій землі і в тутешніх людях те, що ще не розказане українським читачам. І мені, надіюсь, це вдасться. Звичайно, я повернуся в журналістику і буду працювати, я просто скучив за справжньою професійною роботою.