Відкрита репліка на «Відкритий лист»
Прочитав у вашій газеті від 29 січня «Відкритий лист» 72-х київських та харківських інтелектуалів у справі рівноправності двох мов (чомусь тільки їх) в Україні, а власне — на захист утискуваної російської та її безправних носіїв. Сам я вже давно зарікся брати участь у дискусіях на мовні теми, бо щоб говорити про долю української мови в Україні, мало вже того брому, вживати який радив В.Винниченко читачам української історії, — тут треба волячої дози знеболюючих.
Мені особисто вистачить того, що я як невиправний український буржуазний націоналіст усе життя шанував обидві мови й обома непогано (так мені здається) володію — в цьому і є докорінна відмінність націоналіста від радянського й пострадянського інтернаціоналіста.
Але тут я не дотримався свого зароку. Бо дуже припали мені до душі дві високогуманні тези авторів листа, серед яких є не чужі мені люди, я хочу публічно з ними солідаризуватися.
Теза перша. «Рівність можливостей носіїв російської й української мов в Україні ми вважаємо однією з необхідних умов становлення України як цивілізованої демократичної держави».
Дорогі друзі-підписанти! Коли б ви знали, як я з вами згоден! І як я щодня змушений думати про це, шукаючи на 26-ти телеканалах якусь українську програму (крім новин та інтерв'ю з депутатами), шукаючи українську книжку в системі книгарень «Буква», шукаючи оголошень про гастролі якогось українського мистецького колективу чи окремого виконавця — на рясних рекламних щитах iз іншими гастролерами, і т. д. і т. п. У самісіньке «сонячне сплетiння» проблеми — рівність можливостей! — ви вцілили.
І вже зовсім, геть до сліз, розчулила мене друга ваша теза: «На наше переконання, на сьогодні ставлення до проблеми української мови в Україні — своєрідний «лакмусовий папірець», що виявляє наявність чи відсутність живого морального почуття, вірності духовним традиціям справжньої інтелігенції».
Свята правда! Нарешті ми почули те, чого чекали півстоліття! Мій уклін представникам справжньої інтелігенції!
P.S. Ой, леле! Захоплений гуманістичним пафосом «Відкритого листа», я все переплутав. Насправді там написано: «...ставлення до російської мови в Україні — своєрідний «лакмусовий папірець»... Ну то що ж — і це правда. І з цим згоден. Тим більше, що говорив і писав про це задовго до авторів «Відкритого листа» й підписантів. Але чи діждемося ми колись від них чогось подібного про українську мову? Ну хоча б протесту проти бахарєвщини та інших українофобських поглумок?
Дзюба Іван Михайлович — Герой України, академік Національної академії наук України, лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка.
