Чи стріляла в Леніна Фаня Каплан?

Я сподіваюсь, що частина наших читачів (особливо — представники старшого покоління) добре пам’ятають відомий у свій час радянський кінофільм «Ленін у 1918 році». Там, зокрема, є епізод замаху на Володимира Ілліча терористки Фані Каплан. Ленін виходить із заводу Міхельсона, підходить до свого автомобіля, і через декілька секунд йому в спину стріляє жінка — бліда, злобна, з палаючими ненавистю карими очима, — стовідсоткове втілення контрреволюційних сил, що взяли в залізне кільце молоду Республіку Рад. Дата замаху на життя голови Раднаркому РРФСР — 30 серпня 1918 року — стала чорним днем більшовицького календаря, а виконавиця терористичного акту — одним iз хрестоматійних образів «гідри контрреволюції». Однак сьогодні історики мають серйозні підстави стверджувати, що насправді Фаня Каплан в Леніна не стріляла...

«АДСЬКА МАШИНА», КАЙДАНИ І ВОЛЯ

Із зрозумілих причин досить довгий час біографію Фані Юхимівни Каплан серйозно ніхто не вивчав. Да і навіщо було в радянські часи копатися в темному житті «підлої контрреволюціонерки»? А отримати інформацію про життєвий шлях Каплан можна, зокрема, з матеріалів царського (1906 р.) та радянського (1918 р.) слідств, а також із мемуарів її бойових соратників та свідчень безпосередніх очевидців замаху на Леніна. Однак, на жаль, життя «вбивці Леніна» можна простежити за ними лише фрагментарно.

Фейга Хаїмівна Ройд (такими були справжнє ім’я, по-батькові й прізвище Каплан) народилася близько 1890 року у Волинській губернії, у родині провінційного єврейського вчителя. Родина Хаїма Ройда була багатодітною: Фейга мала чотирьох братів й трьох сестер. На відміну від своїх братів і сестер, які досить успішно оволоділи різними спеціальностями, Фейга так і не присвятила себе якій- небудь професії, хоча, за деякими даними, вона мала намір стати швачкою. Це пояснюється досить легко: надто вже рано донька Хаїма Ройда ступила на революційну стезю.

Важко сказати, чи вплинув хтось на неї у цьому відношенні, чи до думки про необхідність боротьби з царським ладом вона прийшла сама. Так чи інакше, але незабаром Фейга Ройд переїхала до Києва, де стала членом підпільної анархістської організації й здобула псевдоніми Фаня Каплан і Дора. Революціонери- підпільники доручили юній Дорі організувати замах на життя Київського генерал-губернатора. Однак бомба, приготовлена для теракту, несподівано вибухнула в кімнаті, де мешкала Каплан, ледь не відправивши на той світ замість генерал-губернатора саму терористку. Каплан отримала важке поранення, проте вижила, щоб, однак, незабаром з’явитися перед військово-польовим судом Київського гарнізону, який засудив її до страти через повішання. Але, врахувавши зовсім юний вік Ройд-Каплан, царські судді пом’якшили їй покарання, і тепер вона мала провести на каторзі все життя, що залишилося. Щоправда, тоді ще Фаня Юхимівна не знала, що царизм з його каторжними в’язницями не вічний і що ще зовсім молодою їй судилося вийти на волю...

Терористці, що не відбулася, довелося, буквально, побренькати кайданами цілих десять років — з січня 1907 року по березень 1917 року (більшу частину строку Фаня «відмотала» у далекому Акатуї). Там, у далеких краях, вона перенесла тяжку хворобу на очі, внаслідок якої 9 січня 1909 року повністю втратила зір. Щоправда, через три роки її зір частково відновився, але й після цього каторжанка залишилася напівсліпою...

Звільнена Лютневою революцією, Каплан деякий час мешкала у Читі, а пізніше переїхала до Москви, оселившись у будинку №6 на вулиці Великій Садовій. Проте загальний стан її здоров’я, включаючи й зір, виявився далеко не ідеальним, і Фаня Юхимівна змушена була серйозно лікуватися — спочатку в Євпаторії, у санаторії для політамністованих, а пізніше — в одній iз лікарень Харкова, де їй зробили складну операцію на очах. Враховуючи рівень тодішньої офтальмології, можна стверджувати: суттєво покращити зір їй не вдалося, Каплан, як і раніше, мала дуже високу ступінь короткозорості.

Після операції Фаня Юхимівна повернулася до Криму з його м’яким і теплим кліматом, де вона влаштувалася на досить скромну посаду інструктора з підготовки працівників волосних адміністрацій. Цікаво, що тоді Каплан познайомилася з рідним братом Леніна Дмитром Іллічем (він був членом радянського уряду Криму), з яким у неї склалися теплі дружні стосунки. Дмитру Іллічу, звичайно, і в страшному сні не могло наснитися, що вже в недалекому майбутньому його хорошу приятельку оголосять терористкою, яка вчинила замах на Володимира Ілліча...

«Я ВИРІШИЛА ВБИТИ ЛЕНІНА»...

До речі, пізніше, вже на допитах в ЧК, Каплан свідчила, що думка вбити Леніна з’явилася у неї лютого 1918 року — через те, що вона вважала керівника радянської держави зрадником соціалізму, який віддаляв соціалістичну перспективу для Росії на «десятки років». Варто підкреслити, що такі політичні настрої були досить типовими для анархістів і есерів з характерною для них боротьбою відразу на два фронти: як проти різних буржуазно-поміщицьких режимів, так і проти більшовицької влади, яка, за твердим переконанням Фані Юхимівни, не несла трудящим масам нічого, крім нового поневолення.

В один з весняних днів 1918 року Каплан опинилась у Москві, де швидко знайшла шлях до невеликої антибільшовицької підпільної групи есерівського толку. Відомо, що підпільники- есери розробили план знищення «вождя світового пролетаріату» за допомогою сильнодіючої отрути, який, однак, виявився практично нездійсненним. Здавалося б, підпільна група приречена на недієздатність. Однак у першій половині серпня 1918 року Фаня Юхимівна та її соратники влилися в бойовий загін партії есерів, на чолі якого стояв досить досвідчений підпільник і терорист Г. Семенов. Загін займався переважно організацією замахів на більшовицьких керівників. І якщо в цій організації й виникали розбіжності, то тільки щодо того, якого з червоних вождів слід знищити. Одні бойовики з жаром доводили необхідність вбивства Троцького, інші не менш наполегливо пропонували «ліквідувати» Леніна. До останніх, як вже знає читач, належала й Фаня Ройд-Каплан. Пізніше Семенов напише у своїх споминах про те, що саме Фаню Юхимівну Каплан він вважав кращим з усіх можливих виконавців цього теракту.

На перший погляд, такому твердженню головного правоесерівського бойовика можна цілком повірити. Однак поставимо далеко не зайве питання: а чим, власне, Фаня Юхимівна заслужила таку явну преференцію з боку Семенова? Такого питання я ніколи не поставив би, якби за плечима в Каплан було хоча б дві-три успішні терористичні акти. Але що конкретно вона мала у своєму бойовому активі? По суті — нічого. Досвіду в здійсненні терактів у Каплан не було ніякого, а подати себе краще, ніж вона була, розповівши кілька байок про свої «успішні замахи», вона не мала можливості — сам Семенов розумівся в таких речах досить добре. До того ж керівник бойовиків не міг не знати про її проблеми із зором, які теж, м’яко кажучи, не підвищували її шанси на те, щоб стати фігурою номер один у такій відповідальній справі, як знищення Леніна. Крім того, з інших джерел відомо, що, як і інші есерівські керівники, Семенов вважав, що виконавцями антибільшовицьких терактів мають бути чоловіки-робітники. І ще одна обставина. Хіба на момент підготовки теракту проти Леніна у Семенова не було інших бойовиків, досвід і здоров’я яких не йшли не в яке порівняння з досвідом і здоров’ям Фані Каплан? Звичайно, були. Сам Семенов пише про те, що для здійснення цієї операції він мав близько 15 бойовиків, серед яких були такі досвідчені особи, як Сергєєв, Усов, Козлов, Лідія Конопльова та інші.

Немає сумніву, що, описуючи своє ставлення до Фані Каплан, Семенов явно кривив душею. Хто-хто, а він не міг не розуміти, що на роль надійного й, тим більше, найкращого ліквідатора колишня акатуйська каторжанка явно не годилася. Це переконливо підтверджується й іншими даними. Якби Семенов дійсно вважав Ройд-Каплан найкращим iз можливих виконавців теракту, то на це відповідальне завдання він відрядив би саме її, а не когось іншого. Але показово, що спочатку Семенов відрядив на це завдання робітника-есера Усова, а пізніше, коли тому не вдалося здійснити теракт, бойовика Козлова (який свій теракт теж «завалив»). Судячи з усього, сама Каплан була в Семенова, що називається, у глибокому резерві, а можливо, він і зовсім не планував використовувати її в якості терориста, доручивши їй виконання якихось другорядних функцій. З різних джерел я маю дані про те, що Фаня Юхимівна займалася слідкуванням за Леніним і одного разу навіть потрапила разом iз ним у випадковий фотокадр на території Кремля...

Кого ж тоді Семенов призначив виконавцем теракту після провалу «місій» Усова і Козлова? Враховуючи різні обставини (і зокрема, чимало свідчень того, що в Леніна стріляла саме жінка), можна з упевненiстю припустити, що ним стала Лідія Василівна Конопльова, у минулому — сільська вчителька, яка підходила на цю роль майже ідеально. Вона була відмінним конспіратором і прекрасним стрільцем, до цього брала участь в організації замахів на двох провідних більшовицьких керівників — Урицького й Володарського... Крім того, саме Конопльова у свій час вперше поставила перед ЦК есерівської партії питання про замах на Леніна й запропонувала себе в якості виконавця. Але теракт, за різними обставинами, що не залежали від неї, не відбувся. А зараз, судячи з усього, Лідія Василівна отримала новий шанс реалізувати задумане...

Проте Семенов, всупереч явним логічним невідповідностям, зазначає у своїх мемуарах, що Каплан не тільки стала головним виконавцем теракту, а й насправді стріляла в Леніна. Чому ж автор споминів так відверто вводив своїх читачів в оману? Пояснити це не так вже й важко. Пізніше, на початку 1920 х, із запеклого противника більшовиків Семенов перетворився на їхнього прибічника й навіть став членом Комуністичної партії. На той час суспільна думка Радянської Росії вже міцно сприйняла думку про Каплан як про жінку-контрреволюціонерку, що зробила постріл «у серце революції», а давати інше тлумачення відомій події колишній провідний есер просто не наважився.

ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ПОТЕНЦІЙНОЇ ТЕРОРИСТКИ

Те, що сталося з Леніним 30 серпня 1918 року, відомо практично всім. Проте відтворимо загальну картину замаху, взявши за основу письмове свідоцтво Гіля — особистого водія Володимира Ілліча. У ньому він стверджував, що привіз Леніна на завод Міхельсона досить пізно — близько 10 години вечора, і голова Раднаркому РРФСР пішов виступати перед робітниками в гранатний корпус заводу. Гіль чекав Леніна близько години. Після закінчення його виступу з заводу вийшло 50 робітників, які відразу ж оточили ленінський автомобіль. Сам Володимир Ілліч затримався біля свого авто на кілька хвилин, бесідуючи з якоюсь жінкою, що критикувала неправильні, з її точки зору, дії продзагонів. Потім пролунали три постріли, і Ленін впав на землю... Миттєво озирнувшись праворуч, Гіль побачив жіночу руку з пістолетом, що висунулась через декілька осіб. Намагаючись затримати жінку, яка стріляла в Леніна, водій побіг за нею, але невідома, кинувши під ноги Гілю свою зброю, зникла в натовпі. Сам же Гіль не став переслідувати терористку, вирішивши надати першу допомогу пораненому Леніну. Як з’ясувалося пізніше, у тіло вождя потрапило дві кулі, а третя, зачепивши його одяг, влучила в ту саму жінку, яка розмовляла з ним про продзагони...

Можливо, у когось iз читачів виникне цілком резонне питання: а чи не могло бути так, що з Конопльовою щось трапилося (скажімо, її заарештували чекісти), і роль виконавця есерівського вироку все ж таки взяла на себе саме Фаня Каплан? Звичайно, такий перебіг подій виключати не можна. Підкреслимо, що якщо це дійсно було так, то це означає, що Фаня Юхимівна, по суті, зробила в Леніна три вдалих постріли. Та чи могла вона тричі влучити в ціль? Спробуємо з’ясувати це, відповівши на три важливих запитання.

По-перше, як влучно стріляла Каплан з пістолета або револьвера? Можна, на мою думку, стверджувати, що «вбивця Леніна» практично ніколи не тримала в руках такої зброї. У роки першої російської революції вона займалася «адськими машинами», а не пістолетами чи револьверами. На царській каторзі, природно, Каплан їх не тільки не тримала в руках, а й взагалі не бачила. Під час роботи й відпочинку в Криму вона ще не стала на шлях боротьби з більшовиками, і практикуватися в стрільбі з будь-якого виду зброї в неї просто не було потреби. Дані про підпільну роботу Каплан у Москві теж не містять будь-якої інформації про тренування Каплан у стрільбі з вогнепальної зброї (інакше про це Семенов написав би). Отже, дуже імовірно, що на момент пострілів в Леніна «головна виконавиця» взагалі не вміла стріляти з револьвера й пістолета і тричі влучити в ціль практично не могла.

По-друге, який зір мала Фаня Юхимівна, коли пролунали ці три постріли? Ми вже писали про те, що після операції на очах у Харкові зір Каплан суттєво не покращився. А, крім того, люди, які бачили її у районі заводу Міхельсона 30 серпня 1918 року (а такі були) і пізніше описали її зовнішність, нічого не казали про те, що в той день вона користувалася яким-небудь оптичним приладом — окулярами або пенсне, а ця деталь, звичайно, не залишилася би непоміченою або забутою. Отже, виходить, що Каплан «накрила» ціль, будучи напівсліпою...

По-третє, якою була видимість в районі заводу Міхельсона під час здійснення теракту? Можна сказати з упевненістю, що далеко не абсолютною: вже згустилися сутінки, небо було сильно затягнуто хмарами, а сам двір заводу був освітлений надто слабко. Отже, якщо Каплан дійсно стріляла в Леніна, то робила вона це в напівтемряві, коли ціль було видно досить погано...

По-четверте, яку мішень являв собою для стрільця сам Ленін? Відповідь на це досить важливе питання дає унікальний знімок слідчого експерименту, проведеного пізніше. На ньому добре видно, що терористка знаходилася зліва від Володимира Ілліча, на відстані приблизно чотирьох метрів від нього, а сам Ленін стояв впівоберта, майже боком до неї. А це означає, що керівник радянської держави, незважаючи на коротку відстань, являв собою аж ніяк не легку мішень для бойовика. І влучити йому в спину, а не в руку чи в ногу, було непросто навіть для досвідченого терориста...

Враховуючи все це, можна дійти висновку: не володіючи вогнепальною зброєю, вкрай короткозора Фаня Каплан явно не могла при поганій видимості й складному розташуванні цілі тричі влучити в Леніна. За неї це зробив хтось інший — стрілець справді високого класу...

ЖІНКА З ПОРТФЕЛЕМ І ПАРАСОЛЬКОЮ

Хочу підкреслити, що непричетність Фані Каплан до «пострілу в серце революції» випливає із деяких інших деталей, які навів у своїх свідченнях Стефан Батулін — присутній при теракті помічник комісара Московської радянської дивізії. З них виходить, що після трьох пострілів натовп робітників, піддавшись паніці, побіг з заводського двору в напрямку досить недалекої Серпуховської площі. Туди ж, вважаючи, що в натовпі біжить і терористка, побіг і сам Батулін. Вже поза межами території заводу, біля одного з дерев, він побачив підозрілу жінку з портфелем і парасолькою. Інтуїтивно відчуваючи, що бачить перед собою терористку, помічник комісара прямо запитав її, навіщо вона стріляла в Леніна, але на це питання жінка прямо не відповіла. Жінкою виявилася Фаня Каплан, яку через декілька хвилин заарештували.

Виникає природне питання: чи взяла б iз собою Каплан портфель і парасольку, знаючи, що при здійсненні теракту вони їй заважатимуть? Звичайно ж, ні, бо практично неможливо було тримати в руках і ці речі, і зброю. Щоправда, перед тим, як стріляти в Леніна, Каплан могла поставити портфель і парасолю на землю. Але от у чому справа: після пострілів у Каплан фактично не було навіть зайвої секунди на те, щоб знову взяти їх у руки. Звідси виходить, що якби Каплан дійсно виконувала роль терористки, то Батулін знайшов би її без портфеля й парасольки. А так вона була при речах, що свідчить — в Леніна вона не стріляла...

І ще одне. Вчасно добігти до дерева Каплан було аж ніяк не легко й навіть майже неможливо. По-перше, як з’ясувалося в ході слідства, у той вечір вона мала на собі неякісне взуття — черевики з оголеними на підошві цвяхами, які взагалі не дали їй можливості кудись бігти. По-друге, явно ускладнювали пробіжку її портфель та парасолька. По-третє, явно перешкодою в швидкому марафоні Каплан був і її поганий зір... Тобто, якби вона дійсно здійснила замах, то не зуміла б добігти до Серпухівської площі до того, як там з’явився Батулін. А якщо її знайшли й заарештували в тому місці, то це означає, що під час теракту її на заводі Міхельсона не було...

Що ж стосується істинної терористки — Лідії Конопльової, то, судячи з усього, вона, користуючись загальною панікою, без особливих зусиль залишила місце теракту...

СЛІДСТВО, СТРАТА І ТАЄМНИЦЯ

У ВЧК заарештовану Ройд- Каплан допитували цілих шість разів. Фаня Юхимівна взяла всю вину за замах на Леніна на себе, заперечивши, що діяла від імені якоїсь певної політичної сили. На питання про те, яку зброю вона використала, вона не дала відповіді, а на питання про те, скільки разів стріляла в Леніна, сказала, що... не пам’ятає. І це, до речі, виглядає цілком логічно. Не будучи присутньою там, де стріляли в Леніна, вона й не могла сказати щось певне й про використану зброю, і про кількість пострілів. Зрозуміло й те, чому Каплан захотіла предстати перед чекістами в ролі терористки-одиночки. І для Фані Юхимівни, і для її соратників- есерів було дуже важливо, щоб більшовицька влада не кинула на них масові репресії...

Фаня Юхимівна Ройд-Каплан отримала смертний вирок і була розстріляна 3 вересня 1918 року. Але, на думку деяких істориків, вона закінчила свій земний шлях набагато пізніше, провівши досить довгий час у радянських тюрмах. Знайшлися особи, які свідчили, що бачили Каплан у 20-ті, 30-ті і навіть 40-ві роки минулого століття. Але це вже тема для іншого й досить ґрунтовного дослідження.