Гуманiзм чи варварство?-3

Продовження. Початок читайте «День»  № 135-136, 137-138
    2 травня 1955 р. у Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна у Москві відкрилася масштабна «Виставка картин Дрезденської галереї», на якій було представлено 350 полотен старих майстрів з довоєнних зібрань Дрезденської картинної галереї, що перебували у його фондах. Серед них показали такі шедеври світового мистецтва, як «Сикстинська Мадонна» Рафаеля, «Спляча Венера» Джорджоне, «Портрет хлопчика» Пінтуріккіо, «Дівчина, що читає листа» Яна Вермеєра Делфтського, «Свята Інесса» Хусепе де Рібери та інші. Виставка тривала до 20 серпня 1955 р. 25 серпня відбулася церемонія її урочистого закриття, під час якої було підписано акт першої передачі до НДР творів мистецтва — це був «Портрет молодого чоловіка» А. Дюрера. Пізніше було підготовлено й передано інші твори мистецтва — загалом 1 240 картин. У тому числі тоді з Київського музею західного та східного мистецтва відібрали для повернення до НДР 488 картин з довоєнних збірок Дрезденської картинної галереї. Серед них були роботи А. Дюрера, Ян ван Ейка та Вермеєра. «Київські фонди» першими прибули до Дрездена 3 листопада 1955 р. окремим транспортом із Києва.

21 травня 1955 р. одне з провідних радянських видань — газета «Известия» — опублікувало повідомлення ТАРС «У Раді Міністрів СРСР», де повідомлялося про ухвалення урядом СРСР рішення про передання урядові НДР «матеріалів із німецьких архівів, які знаходяться на зберіганні у архівних фондах СРСР». Зазначалося, що архівні матеріали, що передаються, мають державне значення і становлять велику цінність у вивченні історії Німеччини. Серед них вказувалося на документи Міністерства закордонних справ Німеччини і Пруссії періоду 1837-1945 рр., документи міністерств внутрішніх справ, юстиції, пропаганди, рейхстагу та інших німецьких установ.

У січні 1957 р. у Москві відбулися переговори між урядовими делегаціями СРСР та НДР. У секретних документах ЦК КПРС згодом зазначалося: «Під час переговорів між урядовими делегаціями СРСР та НДР у січні 1957 р. німецька делегація (Л. Больц) поставила питання про повернення НДР культурних цінностей, що були вивезені до Радянського Союзу в період Вітчизняної війни. Радянська сторона дала згоду позитивно розглянути прохання німецьких друзів, що знайшло відображення у спільній заяві урядових делегацій Радянського Союзу та Німецької Демократичної Республіки від 7 січня 1957 р, у якій говорилося, що «сторони заявили про свою готовність розглянути питання, пов’язані з поверненням на взаємних засадах культурних цінностей (творів мистецтва, архівних матеріалів тощо) з тим, щоб завершити почате за ініціативою Радянського уряду врегулювання подібних питань, що виникли під час війни». Повний текст надзвичайно розлогої спільної заяви був опублікований у газеті «Правда» 8 січня 1957 р. Німецька сторона виявила ініціативу й через офіційні ноти посольства НДР у СРСР від 31 травня, 27 червня та 19 жовтня 1957 р. внесла до МЗС України списки культурних цінностей, які, за її даними, перебували у СРСР й належали музеям і бібліотекам НДР.

13 січня 1958 р. до ЦК КПРС було подано секретну «Довідку з питання повернення культурних цінностей НДР». У ній додатково було оцінено ситуацію, яка склалася на цьому напрямі відносин із НДР, й констатувалося: «З вище наведеного видно, що відповідні німецькі організації володіють повними даними про вивезені з НДР до СРСР культурні цінності». Очевидно, малася на увазі відома своїми оперативними можливостями секретна служба НДР «Штазі».У лютому 1958 р. було ухвалено текст «цілком таємної» постанови Секретаріату ЦК КПРС «Про передання уряду Німецької Демократичної Республіки німецьких культурних цінностей, що перебувають на тимчасовому зберіганні у СРСР», проголосованої членами ЦК. Наведемо фрагменти цього документа мовою оригіналу:

• «1. Информировать ЦК СЕПГ о готовности Советского Правительства передать Правительству ГДР на взаимной основе культурные ценности (произведения искусства, архивные материалы), спасенные Советской Армией и вывезенные в СССР в период Великой Отечественной войны с территории ГДР.

• 2. Передать Правительству Германской Демократической Республики свыше 1.990.000 предметов искусства из различных музеев и учреждений Берлина, Дрездена, Потсдама, Десау, в том числе свыше 2.100 картин, около 74.000 скульптур и предметов прикладного искусства, свыше 300.000 гравюр, рисунков, миниатюр, свыше 8.000 предметов оружия, около 800.000 предметов нумизматики, свыше 520.000 архивных, археологических и вспомогательных материалов, свыше 280.000 экземпляров книг и 534 ящика необработанного архивного, археологического и этнографического материала, находящихся на временном хранении в Государственном Эрмитаже, Музее изобразительных искусств им. А.С. Пушкина, Музеях Киева и других музеях и учреждениях СССР.

• 3. Согласовать с германскими друзьями порядок передачи указанных культурных ценностей, предложив в качестве основы следующее:

а) опубликовать в печати в феврале 1958 года сообщение: «В Совете Министров СССР» о передаче Правительству ГДР германских художественных и исторических ценностей, находящихся на временном хранении в СССР;

б) передачу культурных ценностей ГДР провести с 1 мая по 20 декабря1958 г. с участием германских специалистов. Отправку ценностей в ГДР провести в эти же сроки».

Початок передавання культурних цінностей до НДР на офіційному рівні було визначено на 7 серпня 1958 р.

Загалом до НДР було відправлено 300 вантажних вагонів з унікальним майном. Протягом вересня 1958 р. — липня 1960 р. відбулося 19 передач та відправок культурних цінностей Станом на середину січня 1959 р. 1 569 176 одиниць «трофейних» предметів та ще 121 ящик із книжками і фотографіями з музейних та інших установ Москви, Ленінграда і Києва повернулися до Німецької Демократичної Республіки. У травні 1960 р. Секретаріат ЦК КПРС ухвалив рішення, згідно з яким питання повернення культурних цінностей, що тимчасово перебували на території Радянського Союзу, є «повністю вирішеним». Радянський посол у НДР М. Первухін був уповноважений підписати підсумковий протокол щодо завершення їх передачі до НДР. Протокол було підписано у Берліні 29 липня 1960 р.

За даними Національного музею мистецтв ім. Б. і В. Ханенків, у 1958 р. з колишнього Київського музею західного та східного мистецтва, який був його попередником, до музеїв НДР було передано 97 788 виробів із тканин та унікальний давньоєгипетський папірус. На жаль, через неможливість безпосереднього опрацювання музейної документації під час підготовки даної публікації, більш детально це питання поки що висвітлити не вдається.

Таким чином, у перші повоєнні роки вище партійне та радянське керівництво СРСР організувало масове вивезення культурних цінностей з території переможеної Німеччини. Визначальна ідея здійснення компенсації втрат Радянського Союзу внаслідок нацистської окупації вже у 1945 р. трансформувалася у ставлення до виявлених не лише німецьких культурних цінностей, але й надбань інших держав як до «трофеїв». Власне, такі культурні цінності далі трактувалися як «трофейні музейні фонди», «трофейна література», «трофейні архіви» тощо. Масштаби переміщення німецьких та інших культурних цінностей були надзвичайно великими — мова йшла про мільйони музейних експонатів, книжок та архівних справ. Серед них були широко відомі шедеври світового мистецтва та унікальні видання й документи. Але таке вивезення культурних цінностей не було у будь-який спосіб офіційно оформлено як компенсація за заподіяні збитки. Воно здійснювалося у таємному режимі. Реального заміщення на втрачені пам’ятки конкретних музеїв, бібліотек та архівів не відбулося. Більшість установ культури і науки СРСР, які постраждали внаслідок війни, так і не отримали рівноцінного заміщення своїх втрачених фондів. Натомість переважна більшість найцінніших музейних експонатів, архівних і бібліотечних фондів, «привезених із Німеччини», була передана до кількох музеїв, інших установ Москви та Ленінграда, які, власне, не зазнали відчутних втрат внаслідок війни. У зв’язку з переданням німецьких культурних цінностей до НДР, зокрема й визначних творів Дрезденської картинної галереї, починаючи з 1955 р. на офіційному рівні у СРСР щодо переміщених культурних цінностей почало вживатися визначення їх як таких, що «тимчасово перебувають на території СРСР». Ті предмети культури, книжки та архіви, які ще залишалися в Радянському Союзі, почали переховуватися у «спеціальних фондах», усі дані про них були засекречені. Тим самим чимало пам’яток світової культури на багато десятиріч були повністю виведені з глобального наукового та культурного простору, вважалися безповоротно втраченими. Невизначеність у встановленні чіткого правового статусу цих культурних цінностей призвела до того, що вони стали своєрідною «міною уповільненої дії» у майбутньому, спричинивши чимало світових дискусій, суперечок та конфліктів між державами. Українська РСР, яка була частиною Радянського Союзу, у повній мірі стала безпосередньою учасницею цих процесів, передавши у спадщину незалежній Україні так і не вирішені проблеми «трофейних фондів», розшуку та повернення втрачених культурних цінностей, компенсації українським музеям, архівам та бібліотекам завданих їм війною колосальних збитків, наслідки яких так і не вдалося подолати впродовж усіх повоєнних років.

Тож поглиблене й об’єктивне вивчення даної проблематики сприятиме незаангажованому висвітленню процесів переміщення культурних цінностей на територію України внаслідок Другої світової війни та матиме вплив на розробку українського законодавства щодо визначення сучасного державного статусу колишніх «трофейних фондів», міжнародних переговорів щодо їх долі між Україною та ФРН.

УКРАЇНА — ФРН: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ ЩОДО ПЕРЕМІЩЕНИХ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ

Співробітництво з Федеративною Республікою Німеччина з питань розшуку та реституції втрачених під час Другої світової війни культурних цінностей має для України надзвичайно важливе значення. Мотивація цього співробітництва об’єктивно ґрунтується на трагічних фактах історії. Перебуваючи у складі СРСР, у роки війни Україна пережила агресію з боку нацистської Німеччини й усі труднощі окупаційного режиму. Причому територія України була повністю окупована військами Німеччини та її союзників. У результаті воєнних дій і в період окупації Україна понесла надзвичайно масштабні втрати культурних надбань. Це був справжній культурний Апокаліпсис, наслідки якого не подолані й досі. Надзвичайно велика кількість безцінних українських музейних, архівних, бібліотечних фондів досі вважаються зниклими безслідно.

За офіційними радянськими даними, внаслідок війни на території України в руїнах лежали 714 міст, 28 тисяч сіл, 2 мільйони будівель. Загалом на території України постраждало 2 млн будинків і споруд. В тому числі лише споруд, пов’язаних із релігійними культами, виявилося зруйновано близько 700, серед них 476 церкви, 53 костьоли, 159 синагог. Серед багатьох втрат воєнного часу — зруйновані й пошкоджені нерухомі пам’ятки архітектури, монументального мистецтва, історії та археології, які неможливо було евакуювати чи заховати. Відповідно до усталеної в джерелах точки зору, на території України було зруйновано і пошкоджено близько 1 тис. пам’яток архітектури, з яких 347 втрачено повністю. Однак, на наш погляд, ці дані є доволі приблизними. Насправді втрати нерухомих пам’яток культури були набагато більшими. І тут важливо розуміти, що чимало населених пунктів внаслідок суцільних руйнувань назавжди втратили свій історично-сформований вигляд через знищення масової історичної забудови. А це зрештою мало суттєвий вплив на формування суспільної свідомості населення, яке тим самим втратило візуальний матеріалізований зв’язок із своїм минулим, з історією рідного краю.

Катастрофічні наслідки події Другої Світової війни 1939 — 1945 рр. та німецько-радянської війни 1941 — 1945 рр. мали і для рухомих культурних цінностей — архівних, бібліотечних та музейних фондів України.

За офіційними даними Архівного управління при Раді Міністрів УРСР, оприлюдненими у 1961 р., внаслідок війни та іноземної окупації на території України було знищено 18 млн архівних справ, що зберігалися в державних центральних і обласних архівах та їх філіалах (із наявних станом на 1941 р. — 30 млн справ). А разом із фондами відомчих, районних і міських архівів загальні втрати державного архівного фонду в Україні склали 46 млн справ. Серед них — унікальні документи з історії України ХІІ — ХХ ст. Як з’ясувалося, до сьогодні не укладений перевірений і зведений реєстр актів про воєнні збитки зі статистичними даними про кількість втрачених, евакуйованих і збережених архівних фондів із зазначенням хронологічних меж документів, остаточно не зведено перші повоєнні дані про втрати архівних фондів із даними про віднайдення та повернення внаслідок повоєнної реституції архівних документів. Станом на 2007 р. вдалося встановити і зафіксувати (за неповними даними, бо по ряду архівів перевірені відомості ще не введені до наукового обігу), що загалом внаслідок війни та окупації було втрачено щонайменше 25% усього довоєнного державного архівного фонду України.

Згідно з першими повоєнними даними, загальні втрати книжкового фонду України складали 51 млн томів. Цю цифру важко уявити у фізичному вимірі. Постраждали найбільші бібліотеки України — Академії наук у Києві, ім. В. Г. Короленка в Харкові, ім. В. І. Леніна в Одесі, ім. І. Франка у Львові та ін. Лише у Києві було знищено і вивезено 4 млн книжок, в тому числі з зібрань бібліотеки АН України — понад 320 тис. книжок, серед яких 5 ящиків стародруків, 20 рукописів ХV — ХVІІІ ст., рідкісні видання творів Т. Г. Шевченка, А. Міцкевича, І. Франка. Серед викрадених із бібліотек наукових установ Києва — Перше і Друге Горностаєвське євангеліє ХVІ ст. у високохудожніх срібних із позолотою оправах, старовинне Сербське євангеліє, рідкісні рукописи перської, абіссінської і китайської писемності, книги першодрукаря І. Федорова та інші пам’ятки культури. Постраждала бібліотека Київського університету з фондом 1 млн 300 тис. книжок, втрачено більше половини архіву давніх актів, який у ній зберігався.

Згідно з першими повоєнними офіційними радянськими даними, на території України у період війни та окупації було зруйновано та пошкоджено І51 музей різного профілю, вивезено понад 40 тис. унікальних експонатів. Сотні тисяч предметів історії та мистецтва було викрадено, знищено, пошкоджено і загублено в період окупації. Постраждали музеї і картинні галереї Києва, Харкова, Одеси, Львова, Чернігова, Полтави, Сум, Херсона, Донецька, Кам’янця-Подільського, Рівного, Дніпропетровська та багатьох інших міст і районних центрів. Музейному господарству республіки було нанесено шкоди в сумі 1 млрд 350 млн крб. Однак названа цифра навряд чи у повній мірі відображує справжні масштаби втрат.

Відповідно, очікування України від співробітництва з Німеччиною в питаннях реституції культурних цінностей пов’язані перш за все з надіями на розшук і повернення максимально можливої кількості втрачених у роки війни предметів культури, архівних та бібліотечних фондів.

Далі буде