Привабливі гасла і злочинні справи

Останні три десятиліття вітчизняні історики і журналісти приділяють пильну увагу Українській революції. Російська революція аналізується як така, що відбулася в сусідній країні. Тим не менш, революція в Росії з усіма її закономірностями активно впливала на перебіг українських подій. Тому залишається актуальною деконструкція створеної за радянських часів історії більшовицького перевороту, який здобув тоді урочисту назву — Велика Жовтнева соціалістична революція. Аналізуючи історію державного перевороту більшовиків, можна прийти до цікавих та несподіваних висновків.

***

Після невдалої спроби перевороту в липні 1917-го керівні діячі більшовиків були ув’язнені. В.Леніну вдалося уникнути арешту. Перебуваючи в підпіллі, він наприкінці того ж липня написав статтю «До лозунгів». На думку Леніна, більшовики повинні були брати курс на збройне повстання.

13 вересня ЦК РСДРП(б) в розширеному складі (за участю представників фракції більшовиків у Петроградській раді робітничих і солдатських депутатів) схвалив резолюцію «Про владу». В ній вимагалося усунути від влади кадетську партію і створити уряд із представників партій революційної демократії (про участь самих більшовиків в уряді не йшлося).

Резолюцією «Про владу», в якій висувалися гасла, суголосні охопленим «неусвідомленим соціалізмом» народним низам, керівництво більшовицької партії ставило на меті завдання здобути популярність у радах і позбавити цієї популярності меншовиків та есерів. Існувала ймовірність того, що урядові соціалісти злякаються втрати популярності, відвернуться від кадетів та інших партій цензової демократії і забезпечать мирний перехід влади в руки рад. 14 вересня, коли в Петрограді було прийнято цю резолюцію й тим самим зроблено вирішальний крок у процесі більшовизації рад, В.Ленін написав статтю «Про компроміси», в якій обґрунтовувалися можливості угоди з меншовиками та есерами, які очолювали ВЦВК рад. Як і раніше, він не бажав увійти в радянській уряд. Його цілком задовольнило б, якби з уряду були вигнані міністри цензової демократії, тобто, як їх називали тоді, «міністри-капіталісти». Капітуляція меншовицько-есерівського керівництва перед більшовиками забезпечила би перехід влади на місцях в руки рад, а більшовизація останніх відкрила би шлях до створення радянського уряду виключно із більшовиків.

Варто придивитися, як цей підступний задум втілювався у словесну форму. «Завдання істинно революційної партії, — писав Ленін, — не в тому, щоб проголосити неможливою відмову від всіляких компромісів, а в тому, щоб через усі компроміси, оскільки вони неминучі, вміти провести вірність своїм принципам, своєму класу, своєму революційному завданню, своїй справі підготовки революції та вихованню народних мас до перемоги в революції».

Вождь більшовиків тут говорив не про перемогу всенародної російської революції, яка вже була забезпечена поваленням самодержавства та виборами до Установчих зборів, що мусили відбутися через кілька тижнів. Він мав на увазі власну революцію і не заперечував, щоб революція в Росії плавно, мирним шляхом перейшла в комуністичну. Залякуючи суперників перспективою громадянської війни, Ленін у своїй наступній статті «Завдання революції» відзначав: «Узявши всю владу, ради могли б ще тепер — і, вірогідно, це останній шанс — забезпечити мирний розвиток революції, мирні вибори народом своїх депутатів, мирну боротьбу партії всередині Рад, випробування практикою програми різних партій, мирний перехід влади з рук однієї партії в руки другої».

Мирні вибори народом своїх депутатів? Ми знаємо, що незабаром після приходу більшовиків до влади відбулися цілком демократичні вибори до Установчих зборів. У більшовиків тоді не було можливостей і ресурсів, щоб перешкодити процесу, започаткованому поваленням самодержавства. Вибори показали справжню розстановку політичних сил у країні. Більшовики програли їх. Але вони вже були при владі, і після ретельної підготовки, яка тривала з десяток тижнів, Ленін розігнав Установчі збори, тобто здійснив повторний державний переворот.

Визначений VI з’їздом РСДРП(б) стратегічний курс на збройне повстання Ленін у вересні-жовтні 1917 р. трансформував у завдання негайного, не втрачаючи жодного тижня, збройного повалення Тимчасового уряду. Пізно ввечері 6 листопада в листі членам ЦК вождь з ентузіазмом поставився до повстання, яке починав, і проголосив: «Народ має право і зобов’язаний вирішувати подібні питання не голосуванням, а силою».

Які голосування Ленін мав на увазі? Що саме змусило його виступати від імені народу, відмовляючи населенню Росії в праві здійснювати своїм голосуванням власне волевиявлення? Зрозуміло, що йшлося про вибори в Установчі збори і на ІІ Всеросійський з’їзд рад.

Над вченими, які досліджують історію Російської революції, тяжіє знання того, що сталося потім. Не менше значення має й мавпування переможцями-більшовиками своїх противників із соціалістичного табору, яке лягло в основу радянської історіографії ба навіть істотно позначилося на західній історіографії. Тим часом революційного 1917 року есерів та меншовиків не відокремлювали від більшовиків настільки серйозні розбіжності, які утворилися в історіографічному дискурсі. Частина есерів уже під час більшовицького перевороту тяжіла до більшовиків. Мало того, ліві есери навіть виявилися подільниками більшовиків у справі повалення Тимчасового уряду. Між меншовиками та більшовиками також не існувало глухої стіни. Чисельність більшовиків постійно зростала за рахунок меншовиків, а поодинокі об’єднані організації соціал-демократів існували навіть наприкінці 1917 р. Нарешті, на що варто звернути особливу увагу, то це на те, що переважна більшість більшовиків, якщо не всі вони, не відповідала критеріям соціал-демократів. Вони були прибічниками примітивного «неусвідомленого соціалізму», якому підтакували, змінюючи комуністичні гасла на радянські, й вожді РСДРП(б). Самі вожді, підпорядковуючись харизмі Леніна, не уявляли собі трагічних наслідків силового запровадження нового суспільно-політичного режиму та соціально-економічного ладу, для яких тепер, щоб не говорити про «соціалізм зі звірячим обличчям», доводиться винаходити специфічний термін — комуносоціалізм.

У день утворення Тимчасовий уряд оголосив своїм головним завданням скликання Установчих зборів. 26 березня було утворено Особливу нараду щодо підготовки закону про вибори. Уряд не поспішав, бо розумів, що йому доведеться скласти повноваження, коли Установчі збори розпочнуть роботу. Робота Особливої наради завершилася тільки в серпні. 27 червня вперше було названо строки: вибори — 30 вересня, скликання — 13 жовтня 1917 р. Потім з технічних причин строки були перенесені: виборів — на 25 листопада, скликання — на 11 грудня.

Скликання Установчих зборів було однією з вимог затвердженої ще 1903 р. програми РСДРП. Однак із еміграції Ленін повернувся в Росію з орієнтацією на ради, більшовизація яких дала б йому змогу трансформувати буржуазно-демократичну, як говорили тоді всі соціалісти, революцію в революцію радянську, тобто, за його прихованим від народних мас задумом, комуністичну. Проте всенародне гасло Установчих зборів більшовики не могли відкинути, з ним доводилося рахуватися.

Леніну не можна було покладатися на голосування під час виборів депутатів Установчих зборів. Якщо він був у чомусь переконаний всупереч прилюдним відгукам про Установчі збори, то це в тому, що його партія не стане переможцем. Між своїми, на засіданні ЦК РСДРП(б) 23 жовтня він побіжно зауважив, вважаючи, що будь-які докази зайві: «Чекати до Установчих зборів, які явно будуть не з нами, безглуздо».

Більшовикам доводилося співіснувати з Установчими зборами. Як до такої перспективи ставилися сам Ленін та його цекісти?

Ленін брав курс на державний переворот, зосередження влади в руках більшовицьких рад і проведення неминучих за всіх умов виборів до Установчих зборів уже за радянської влади. Через тиждень після песимістичного зауваження на зазначеному засіданні ЦК він двічі повторив загадкову фразу у стислому за обсягом «Листі до товаришів»: а) «Певне, важко зрозуміти, що при владі в руках Рад Установчі збори забезпечені і їх успіх забезпечений; б) скликання Установчих зборів та їхній успіх залежать від переходу влади до Рад».

Як розуміти цю фразу? Беручи до уваги, що відстань від виборів депутатів ІІ Всеросійського з’їзду рад до виборів до Установчих зборів дорівнювала лише 18 дням, підозрювати Леніна в намірі фальсифікувати виборчий процес не доводиться. Вибори в Установчі збори проводилися за цілком демократичною процедурою, і більшовики здобули прогнозований результат. Але наступні вільні вибори в державі, створеній Леніним, відбулися лише в березні 1989 року, тобто через 72 роки. Не маючи можливості контролювати виборчий процес, Ленін розрубав гордіїв вузол розпуском Установчих зборів.

Есеро-меншовицький ВЦВК, більшість виконкомів губернських рад і фронтових комітетів зустріли висунуту більшовиками ідею скликання Всеросійського з’їзду рад несхвально. 25 листопада очікувалися вибори до Установчих зборів, вони повинні були вирішити всі назріли питання. Чи був сенс у скликанні радянського з’їзду?

Намагаючись зміцнити свою позицію, ВЦВК розіслав запит до виконкомів рад і армійських комітетів про ставлення до ідеї скликання з’їзду. Газета «Известия ВЦИК» опублікувала результати опитування: позитивну відповідь дали лише вісім виконкомів із 63. Тим не менш, під тиском Л.Троцького, який очолив виконком Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, ВЦВК рад погодився зі скликанням з’їзду за умови, що його порядок денний буде обмежений опрацюванням законодавчих пропозицій для розгляду на Установчих зборах. 9 жовтня обидва виконкоми погодили дату скликання з’їзду — 2 листопада.

Добившись від ВЦВК згоди на скликання Всеросійського з’їзду рад, ЦК РСДРП(б) 18 жовтня вирішив скликати в Петрограді з’їзд рад Північної області. Бюро ВЦВК висловило протест із цього приводу: по-перше, політична партія не могла брати на себе повноваження скликати з’їзди рад; по-друге, при скликанні цього з’їзду не дотримувалися формальні процедури. Протест було проігноровано, а ефемерний орган, який займався підготовкою обласного з’їзду, запросив на нього лише ті ради, в яких більшовики мали більшість. З’їзд створив Північний обласний комітет, до якого увійшли 11 більшовиків та 6 лівих есерів. Він мав «забезпечити» скликання ІІ Всеросійського з’їзду рад. 29 жовтня комітет розіслав телеграми радам та армійським комітетам по всій країні, причому армійським комітетам — тільки на рівні полків, дивізій та корпусів.

Початок. Продовження читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»