«День» намагається досліджувати рух української культури
Михайло РЕЗНІКОВИЧ, генеральний директор-художній керівник Національного театру російської драми ім. Лесі Українки
Кінець грудня — традиційно час не тільки різноманітних звітів, а й пора підбивати підсумки прожитого року. 2020-й, як ніколи, був і лишається складним для всього світу. І тому вкрай важливо його проаналізувати та знайти ті, можливо, приховані, «поклади» оптимізму, які неодмінно він нам теж дав.
Тож дорогі друзі, ми вкотре звернулися до вас — своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів з проханням відповісти на запитання новорічної анкети «Дня». Адже й сама інтелектуальна спільнота, згуртована головним редактором та колективом, — це ще один позитив та ресурс, який надбав «День» за свої майже 25 років (цю важливу дату газета відзначить якраз 2021 року). Про цей ресурс для країни не варто забувати і з ним, переконані, неодмінно треба рахуватися. Ваші думки завжди цінні дня нас.
Михайло РЕЗНІКОВИЧ, генеральний директор-художній керівник Національного театру російської драми ім. Лесі Українки
1. 2020-й рік на фоні історії (думка, деталь, штрих, фото).
- За останні сто років це єдина пандемія, що змінила життя цілого світу. Може, цим, 2020-й вирізняється з-поміж інших років і навіть цілих десятиліть. Що ж стосується відчуттів, деталей, - найбільш сумні враження викликають у мене кадри з новин, у яких люди через нестачу кисню задихаються у лікарнях…
2. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?
- Герої для мене, безумовно - лікарі. Антигерої – ті чиновники, що не змогли належним чином економічно підтримати усіх медичних працівників.
3. «День» на фоні року (автори, статті, проєкти, якізацікавили вас найбільше).
- На мою думку, «День» - єдина газета в Україні, яка підіймає серйозні моральніпитання в області культури. Тобто, рухається у напрямку, що визначив колись ще Микола Васильович Гоголь: «Театр – кафедра, з якої можна сказати світові багато добра». Це можна сказати взагалі про культуру. Вона покликана робити людей кращими. Чесно кажучи, я не знаю іншої газети, яка б стільки уваги приділяла усім напрямкам культури.
4. Що надавало вам сил цього року (події, люди, враження)?
- Була одна подія, що одночасно і вразила мене і надихнула... Останнім часом у театрів складаються доволі важкі відносини з драматургами, особливо – закордонними, що жадають отримати якомога більше авторських відсотків з кожної вистави.
Коли йдеться про велику глядацьку залу на 800 місць, їхню жагу іще можна зрозуміти, але коли вистава грається на малій сцені, де усього лише 60 глядачів, це стає величезною проблемою, адже автори вимагають тисячі доларів – це більше, ніж ми взагалі можемо цією виставою заробити.
Для мене став величезним потрясінням вчинок американського письменника Девіда Крістнера – автора п’єси, за якою ми наразі ставимо виставу «Ці милі матусі». Він відмовився від гонорару і попросив перерахувати усі кошти на рахунок будь якого благодійного фонду в нашій країні, що підтримує онкохворих. Виявилося, нещодавно драматург пережив величезну втрату – його син помер через онкологічну хворобу… Я вкотре переконався що недарма у п’єсі пана Крістнера стільки душевної безкорисливості, стільки душевних людських почуттів… Все це продиктовано особистістю автора…
5. Які новісенси, уроки, цінності дав цей рік особисто вам?
- Цей рік підкреслив, до якої міри крихким може бути людське життя. І наскільки дбайливо і уважно ми повинні відноситися до кожного, хто нас оточує. Ми ж нерідко про це забуваємо, концентруємося на своїй дратівливості, депресії, навіть озлобленності… Замислитися про це мене змусили сумні події 2020-го року…
6. У 2021-му «Дню» виповниться 25 років. Чим він за цей час став для вас та України?
- Особисто у мене ваше видання викликає величезну повагу. Адже «День» намагається досліджувати рух української культури – літератури, театру, кіно – у ці доволі непрості часи... Мені здається, саме тому ця газета є такою важливою для нашої країни.
