Байрон forever…

Великі люди, що створили своїми творами світи, які ми зараз називаємо віртуальними, нікуди не зникають. Разом зі своїми героями вони існують поза межами літературних творів, національних літератур, словесності взагалі, часу і простору...

225 років тому, 22 січня 1788 року, в Лондоні народився хлопчик, чия присутність з того часу буде фіксуватися у світовій літературі, культурі і просто нашого з вами життя завжди. Воно пройде через XIX століття, заповнить XX століття і виплеснеться у XXI. Важко уявити собі людину, яка б не знала його імені – Джордж Гордон Ноел Байрон... Він, безсумнівно, виокремлюєтся з низки класиків і є прикладом абсолютно унікальної особистості, що поєднала в собі Людину, Поета, Політика, Аристократа, Критика і Воїна.

Яскрава, суперечлива, бентежна в пошуках сенсу й насолод особистість великого англійського поета лорда Байрона стала образом цілої епохи і породила явище, назване його іменем – байронізм. Це явище унікальне, йому немає аналогів і паралелей. Великий Шекспір, але немає явища, названого його ім'ям. Великі Скотт, Гете, Стендаль, і цю низку імен можна продовжувати, але результат буде один. Тільки «байронізм» як комплекс ідей, що включає і «світову скорботу», і бунтарство, і культ індивідуалізму як особливе сприйняття світу, в якому є і безмежна свобода, і безмежну самотність, дав світові «байронічного героя». Можливо, самим фактом існування художнього світу Пушкіна і Лермонтова ми теж зобов'язані Байрону. Як, імовірно, і фактом існування донині явища на ім'я Наполеон?

Сам Байрон належав до покоління молодих людей постнаполеонівської епохи, що передчасно «постаріли душею». Але ця «старість душі» не завадила йому, нащадку шотландських королів, лорду і перу Англії – країни, що перебувала у той час на вершині світового політичного Олімпу, стати захисником робітників, які ламали верстати, щоб не бути викинутими на вулицю, другом італійських карбонаріїв, прихильником революцій у Неаполі, Іспанії, Південній Америці та Греції. У цьому весь Байрон, в якому все надмірно, все занадто. І це не було самоціллю, не було епатажем (у чому часто його звинувачували). Це було щирою готовністю пожертвувати собою (що він, як відомо, і зробив!) в ім'я чужої волі і чужого щастя, підкріпленою упевненістю, що соромно бути благополучним, коли поруч страждають люди.

Байрон фактично передбачив власну смерть у своєму останньому вірші «В день, коли мені виповнилося 36 років»:

Найти легко тебе средь боя

Солдата гроб: взгляни кругом,

И место выбери любое,

И ляг на нем.

                     (Пер. К. Павловой)

Місце і час уже було обрано. У грецькому містечку Міссолонгі 19 квітня 1824 року Байрона не стало. І хоча він помер, майже нічого не виборовши для греків, його смерть настільки вразила громадську думку, що вона вплинула на рішення Англії, Франції та Росії підтримати Грецію в її боротьбі за незалежність. Це був початок процесу формування сучасної «європейської ідеї», і біля її витоків знову ж стояв лорд Байрон. А Греція XXI століття, до речі, знову поставила Європу перед необхідністю негайно прийняти рішення про її майбутнє.

Автор відомої книги «Геній місця» Петро Вайль назвав Байрона «першою суперзіркою сучасного типу», стверджуючи, що «в ньому зійшлося все, що виводить на перші шпальти газет і в заголовки теленовин. Родовитість — як у принца Чарльза, багатство — як у Гетті, краса — як у Алена Делона, доля вигнанця — як у Солженіцина, причетність до революцій — як у Че Гевари, скандальне розлучення — як у Вуді Аллена, чутки про сексуальні відхилення — як у Майкла Джексона. Не забудьмо і талант».

Мабуть, з Гетті Вайль дещо перебільшив: Байрона, який постійно потребував грошей, важко порівняти з американським нафтовим магнатом, мільярдером Полом Гетті.

Усе інше – вірно.

Байрон, як і раніше, наш сучасник. І буде їм завжди... Forever!

Джордж БАЙРОН

ОДА АВТОРАМ БІЛЛЯ, СПРЯМОВАНОГО ПРОТИ РУЙНІВНИКІВ ВЕРСТАТІВ

               Лорд Эльдон, прекрасно! Лорд Райдер, чудесно!

                  Британия с вами как раз процветет.

               Врачуйте ее, управляя совместно,

                  Заранее зная: лекарство убьет!

               Ткачи, негодяи, готовят восстанье,

                  О помощи просят. Пред каждым крыльцом

               Повесить у фабрик их всех в назиданье!

                  Ошибку исправить - и дело с концом,

               В нужде, негодяи, сидят без полушки.

                  И пес, голодая, на кражу пойдет.

               Их вздернув за то, что сломали катушки,

                  Правительство деньги и хлеб сбережет,

               Ребенка скорее создать, чем машину,

                  Чулки - драгоценнее жизни людской

               И виселиц ряд оживляет картину,

                  Свободы расцвет знаменуя собой

               Идут волонтеры, идут гренадеры,

                  В походе полки... Против гнева ткачей

               Полицией все принимаются меры,

                  Двумя мировыми, толпой палачей.

               Из лордов не всякий отстаивал пули;

                  О судьях взывали. Потраченный труд!

               Согласья они не нашли в Ливерпуле...

                  Ткачам осуждение вынес не суд,

               Не странно ль, что, если является в гости

                  К нам голод и слышится вопль бедняка.

               За ломку машины ломаются кости

                  И ценятся жизни дешевле чулка?

               А если так было, то многие спросят;

                  Сперва не безумцам ли шею свернуть,

               Которые людям, что помощи просят,

                  Лишь петлю на шее спешат затянуть?

                                                                                      1812

                                      (переклад О. Чюміної)