Большой іноді забуває про пуанти

— Для нас гастролі в Києві — важлива подія, — підкреслив заступник генерального директора театру Антон Олександрович Гетьман. — До них ми готувалися дуже серйозно. Довелося корегувати плани театру. Завдяки найвищим професійним якостям компанії «Едвайс» та проханню посла Російської Федерації в Україні В. С. Черномирдіна, який звернувся до генерального директора Большого театру Анатолія Геннадійовича Іксанова, відбулися київські гастролі.

— Виступати на київській сцені для нас дуже відповідально, — підкреслив А. Гетьман. — Адже український балет має глибокі й міцні традиції класичної хореографії. Трупа летіла до Києва в прекрасному настрої. Ми щиро зворушені теплим прийомом публіки. Сподіваємося, що надалі ми зустрічатимемося частіше. У нас величезні спільні плани щодо пожвавлення контактів між Київською оперою і нашим театром. Ми знаємо багатьох ваших акторів, які з успіхом виступали й виступають на московській сцені. Наприклад, із січня нашу балетну трупу очолює колишній киянин, відомий танцівник і хореограф Олексій Ратманський.

— Артисти балету краще говорять ногами, з усмішкою зазначила прима-балерина Большого театру Надія Грачова. — Я з величезним задоволенням виступала в Києві. Ми показали повноцінну виставу, а не скорочену (концертну) модель балету. «Лебедине озеро» цілком заслужено є гордістю не лише нашого театру, а й усього класичного балету. Я радію, що наша робота не залишила байдужими глядачів.

Я танцювала різні редакції «Лебединого озера». У новій постановці Григоровича змінено фінал балету. Хореограф зробив той варіант, який задумував, але тоді, за радянських часів, йому не дозволили його реалізувати на сцені. Юрій Миколайович втілив свою давню мрію, й вистава закінчується трагічно. Для мене, як артистки, цікавий і колишній і нинішній варіанти балету. Цікаво шукати барви для образів Одилії та Одетти не лише в хореографії, а й у драматургії ролі.

«ДЕРЖАВА В ДЕРЖАВІ»

— Наш театр, у відомому сенсі, є отакою державою в державі, — продовжив Антон Гетьман. — Сьогодні в штаті Большого працює понад три тисячі осіб. У нас діє контрактна система. Всі актори підписують строкові трудові контракти щосезону. Ця система в Росії проходить своє становлення. Большой театр піонер у цій справі, як, проте, і належить головному театру країни. Не все проходить гладко (прикладом цього є судові позови незадоволеної балетної прими Анастасії Волочкової. — Т. П. ). Керівництво (адміністративне й художнє) Большого театру також працює на контрактній основі. Існують різночитання, пов’язані із законодавством про працю та іншими нормативними актами, в яких наразі не передбачено особливостей праці акторів. Проте контрактна система в театрі існує й вона удосконалюватиметься за допомогою нових законів, які незабаром прийме Дума Російської Федерації.

У Москві наш колектив має п’ять будівель. Щорічно ми показуємо до 500 вистав, працюючи на двох сценах. Рік тому в нас з’явилася нова зала. Цей сценічний майданчик розташований в безпосередній близькості від головної сцени Большого театру, й він пов’язаний з основною будівлею підземним переходом. Ми намагаємося працювати на двох сценах кожного дня. Не можу сказати, що це вдається. Завдання таке перед колективом керівництвом театру поставлене, і ми рухаємося до цього. Щосезону, як правило, випускаємо сім прем’єр (чотири оперних постановки і три балети).

Гастрольна діяльність театру, в основному, планується на травень — вересень. Це пов’язано з тим, що активну частину сезону ми вважаємо за краще провести в Москві. Винятки, звичайно, бувають. Ось у Києві виступили, потім гастролюємо в Парижі (гастролі триватимуть до 24 січня. — Т. П.). Якщо поїздка до України вийшла позаплановою, то про зимові гастролі до Франції колектив знав заздалегідь. Це пов’язано з особливістю репертуарної політики «Гранд-Опера». Там ми проводимо тритижневий сезон. У Парижі Большой театр не був 13 років. На цей раз колектив запросив виступити директор «Гранд-Опера» Юг Галль. Окрім шедевра Чайковського в гастрольній програмі вистави «Дочка фараона» Цезаря Пуні, поставлена французьким хореографом П’єром Лакоттом, і «Світлий струмок» Дмитра Шостаковича в постановці Олексія Ратманського.

ДВІ СЦЕНИ, АЛЕ РОБОТИ ВСІМ НЕ ВИСТАЧАЄ

На думку російських критиків, 2003 року у Большом театрі стався режисерський прорив. У репертуарі колективу з’явилися неординарні вистави. На опери «Пригода гульвіси»та «Макбет», балети «Світлий струмок» та «Ромео і Джульєтта» неможливо дістати квитки. Роботи вийшли сміливі й цікаві. У цьому заслуга не лише акторів і музикантів, зайнятих у цих постановках, а й режисерів: Еймунтаса Някрошюса, Деклана Доннеллана, Дмитра Чернякова та Олексія Ратманського.

На прохання «Дня» Борис Акимов, художній керівник балету Большого театру, розповів про те, як формується репертуарна політика їхнього колективу:

— Основу нашого репертуару складає російська класика. Це стосується і опери, і балету. Та велика спадщина, яку ми маємо, бережно зберігається й підтримується в ідеальному стані. У світі не так і багато труп, які можуть виконувати й гідно репрезентувати російську класику на високому рівні й у такому великому обсязі. Звичайно, щоб вистави були не музейними танцювальними експонатами, а мали живий пульс, потрібні молоді талановиті виконавці. Але наш колектив не архаїчний. Основу репертуару театру складають вистави, що їх створено Юрієм Григоровичем. Якщо пригадати різні редакції балетів Петіпа, то їх зроблено Юрієм Миколайовичем. Нещодавно оновили «Раймонду». Григорович поставив виставу в інших декораціях. Це була остання робота його друга й соратника Суліко Вірсаладзе. Художник зробив декорації в блакитних тонах. Практично щосезону Григорович випускає балети в нашому театрі. На прохання дирекції Большого він відродив на нашій сцені свій шедевр — «Легенду про кохання». У нас іде його «Спартак». У планах ми обумовлювали повернення його «Івана Грозного», але Григорович поставив цей балет для трупи Андрія Петрова на сцені Кремлівського палацу й від цього проекту довелося відмовитися. До 100-річчя Шостаковича пропонуємо Юрієві Миколайовичу поставити балет на нашій сцені. Можливо, повернемося до «Золотого віку». Тому говорити, що Григоровича «відлучено» від Большого театру не випадає. Ми цінуємо його як прекрасного майстра й видатного хореографа, а його балети є окрасою нашого репертуару.

У нашій афіші є вистави світової класичної спадщини. Приклад — за останні три роки в нашому репертуарі з’явилася «Марна пересторога» Аштена і «Нотр-Дам де Парі» Роллана Петі. Щоб розвиватися, потрібно виконувати не лише балети-шедеври, що дісталися нам у спадок, а й важливо вводити ексклюзивні новинки. Ми шукаємо цікавих хореографів, теми, ідеї, які можемо втілити на сцені Большого театру. На новій сцені, яка дозволяє експерименти, у нас нещодавно пройшла прем’єра «Ромео і Джульєтти». Це міжнародний проект англійських режисера Деклана Доннеллана та художника Ніка Ормерода спільно з молдовським хореографом Раду Поклітару (кияни його запам’ятали за оригінальними роботами з київськими акторами в балетах «Весна священна» та «Картинки з виставки», які поставлено на сцені Національної опери України. — Т. П. ). Критики вже назвали цю виставу театральною сенсацією.

Доннеллан та Ормерод росіянам добре знані. За шекспірівську «Зимову казку» в пітерському Малому драматичному театрі вони отримали престижну театральну премію — «Золоту маску». Нова робота тандему в Большом театрі вийшла цікавою. Поклітару запропонував вільну пластику. Дію прокоф’євського балету перенесли в наші дні. Динамічно розвиваються шекспірівські пристрасті. Це розповідь про трагедії підлітків, які стикнулися з дорослим, жорстоким світом. В одній із рецензій написали: «Большой театр танцює не поезію, а прозу, забувши на деякий час про пуанти». Отже колектив не стоїть на місці, а шукає нові ідеї та втілює їх на сцені. Знаковими для трупи є: «Пікова дама» Романа Петі, «Світлий струмок» Олексія Ратманського та інші вистави.

Наша балетна трупа складається з 230 акторів. Усіх треба зайняти у виставах, а це не завше вдається. Навіть маючи дві сцени ми не можемо надати роботу всім танцівникам. Тому є незадоволені. Хоча протягом місяця ми показуємо від 23 до 28 вистав, тобто фактично кожного вечора йде балетна вистава.

ОПІКУНИ

— 2001 року при Великому театрі почала функціонувати Опікунська рада. Це ідея генерального директора театру Анатолія Геннадійовича Іксанова та його ноу-хау. Опікунська рада — вельми важливий орган. Він впливає на життя театру, але не має ніякого вiдношення до творчої політики колективу, — розповідає А. Гетьман. — До ради входить група серйозних людей, представників великого російського бізнесу. Вони зацікавлені в тому, щоб головний театр Росії розвивався, щоб фінансове становище й динаміка були позитивними. Це люди, які вникають у питання театрального бізнесу. Підкреслю — це виключно російські компанії (керівники великих банків, нафтових і металургійних компаній). Люди, які уболівають за Большой театр і активно беруть участь у житті нашого колективу. Займаються цим на громадських засадах. При Опікунській раді є Виконавчий комітет. До нього входять представники бізнесу. Комітет — оперативний орган. На засідання його члени збираються раз на місяць і приймають ухвали, а Опікунська рада — керівництво. Вона збирається рідше, але приймає стратегічні ухвали. На сьогодні фінансова підтримка Большого театру опікунами дуже відчутна й становить близько 10% нашого річного бюджету. Ми подаємо на розгляд наші творчі проекти, пояснюючи, чому хочемо поставити ту чи iншу виставу, аргументуємо доцільність гастрольних поїздок та ставимо й інші питання. А Опікунська рада вирішує, хто з них підтримуватиме той чи інший проект. Наприклад, остання прем’єра — балет «Ромео та Джульєтта» — відбулася завдяки фінансовій допомозі Зовнішторгбанку Росії. Наступною нашою новинкою буде оперна постановка «Мазепи». Прем’єра відбудеться 30 січня. Її спонсорує компанія «Русский алюминий». В опікунів є право самим обрати той проект, який пов’язано з їх смаком, уподобаннями до авторів чи акторів. Але опікуни нам не диктують творчу політику театру.

ПРО КОНКУРЕНЦІЮ

— Розмови про суперництво Маріїнського та Большого театрів надумані, — переконаний А. Гетьман. — Конкуренція на театральному ринку існує, але не між нашими двома театрами, а між усіма оперними та балетними колективами світу («Ла Скала», «Метрополітен-опера», «Ковент-Гарден» чи «Гранд-Опера»). Якщо театр експериментує й не піклується про публіку, то він не бере участі в конкуренції. А якщо продав хоча б один квиток і до театру прийшов глядач, то цей колектив уже вийшов на ринок конкуренції. Якщо немає ідей, то театр буксує. Річ не в географії і не в кордонах. Потрібно розуміти, в чому полягає конкуренція на театральному ринкові. У моєму розумінні це пошук ідеї, яка надасть театрові нового поступу. У цьому сенсі всі театри — конкуренти. Ми конкуруємо і з Національною оперою України, а вони — з нами. Це природний процес. З Маріїнкою ми не конкуруємо, а творче змагання — є і воно допомагає театрові розвиватися. Три роки в нас існує спільна програма «Маріїнський у Большом , Большой у Маріїнському театрі». В її рамкам наші актори виступають на петербурзькій сцені, а наші колеги з Північної Пальміри дарують свою майстерність для москвичів і гостей нашої столиці. Запрошуємо артистів до нас, а пітерці — до себе. Є ідеї щодо спільних проектів. Ми запрошуємо й українських танцюристів та співаків, які беруть участь у виставах і концертних програмах; від цього виграють і глядачі, і актори, і зростає престиж театрів.