Чим розум зайнятий?

«Свій життєвий досвід ми отримуємо в умовах катастроф», — сказав Б.Брехт. Катастрофи любовні, ділові, сімейні, фінансові, державні мають нас навчити пізнавати в історії не лише рух, а й сталість. Війна сталістю не буває. Тому той, хто перебуває у стані війни, перш за все, має усвідомити, визначитися, сформулювати, якого саме миру він хоче, чим заради нього готовий пожертвувати.

Досить малою мірою про війну і мир — нова вистава франківців «Річард ІІІ», поставлена відомим режисером А. Варсімашвілі. Але схожість новітніх подій в історії Грузії та України чомусь сконцентрувала думку саме на цих проблемах і вкотре дивувала здатністю писати пророче «того, що потрясає списом» — так з англійської перекладається прізвище Шекспір. П’єсою, про яку йдеться, осмислювали катастрофи різного типу. Актор М. Ульянов у пік радянського застою грав про азарт примушування, про чарівність насильства. У нещодавній прем’єрі К.Райкін акцентує фізичну спритність каліки з бездушною душею, якому затишно виключно у завеликому для нього царському кріслі. С.Міхоелс бачив початок вистави з гри тінню від горба Ричарда, який собою затуляв сонце. З аналогічної мізансцени починається розкодування акцентованих постановником вистави важливостей.

Історія насправді дуже проста. Фізична потворність героя з перших сцен сигналізує про інакшість внутрішню, нелюдяність якої розкриватиметься до самого фіналу. А горбик так собі — ну десь оступився чоловік, щось вкрав, відсидів, став царем. Спочатку знищував конкурентів, потім поплічників, потім почав віджимати бізнес у вправних, підгрібати все під себе і свою сім’ю. Врешті втік, привласнивши співмасштабне бюджету всієї держави, не так багато вже й віддавши за коня, точніше — за металевого птаха. Істрія самовивищення і самознищення.

У першому акті температура емоцій гранично висока. Насильство, беззаконня вражають і жертв, і свідків. Жорстокий карнавал смерті ще сприймається персонально. У другому акті кількість жертв переростає у просту статистику. А далі постає питання про порозуміння кожного із власним безумом, коли мозок життя мовчить, а низ життя провокує усіх стати горбатими. «Терпи мій гнів, нетерпеливий»! «Хто жив у ганьбі — в ганьбі помре».

У виставі зайнятий зірковий склад Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. І в першій дії вистави з грузинським темпераментом, і в другій — з українською проникливістю кожен доводить свою унікальність, талановитість і здатність працювати в ансамблі заради спільного результату.

«Обличчя бачимо ми, а не душі» — тема Річарда (Богдана Бенюка). Цим самим хвилюванням насичені створені ним образи брокера конвертувавшого себе у директора заводу у виставі «Квітка-Будяк» м’якого диктатора-режисера в «Інтоксикації театром». Ці герої щирі у всьому. І цим небезпечні. «Я чорта граю тут і янгола для всіх», — вампірно посміхається Річард Бенюка і тут же за співчуттям звертається до зали: «Бідна наша країна»! Якась частина залу відповідає оплесками порозуміння, які швидко вщухають від усвідомлення провокативності заклику тирана. Рецепт: «Якщо людина хоче мати спокій, їй совість на заваді стане» — глядач проводжає глибокою мовчанкою охопленого песимізмом мозку.

Сценограф М.Шевелідзе поміщає дію у середньовічне місто-фортецю з гостроверхими баштами, потужним муром і непорушною байдужістю суспільства успішних і високоповажних імпотентів. Жвавий танок білих прапорів позначає свято капітуляції людяності. В «Королі Лірі» Глостер починає по-справжньому бачити реальність, втративши очі. Те саме відбувається з населенням оази спокою, гарантованого приниженням. Тільки смерть примушує його усвідомити ницість свого життя.

І знову подумалося, якого ж миру прагнемо ми? Р.Грин у книжці «48 законів влади» за № 2 наводить Закон: «Не довіряй друзям безгранично, вмій використовувати ворогів». За № 13 «Якщо просиш про допомогу, волай до власної користі людей і ніколи до великодушності». І без номера «Перемагаючи, знай, коли зупинитися».

Ігрова і багатозначна сценографія викликала ще одну асоціацію — з романом «Теллурія» В.Сорокіна, який представляє Європу і Росію другої половини ХХІ століття такими, що складаються із дрібних князівств, ханств, республік, королівств, населених псоголовими і кентаврами, ліліпутами і велетнями, хрестоносцями і православними комуністами.

Насправді вистава франківців цілком у світовому порядку денному — в геополітичних трансформаціях ми готові розчинитися, приєднатися, відокремитися? У чому? Наскільки? І у яких саме питаннях ми готові стати часткою нової всесвітньої нації? Нації не за складом крові. Нації за рівнем культури, інтелекту, терпимості, гуманізму...

Сьогодні мистецтво, і особливо мистецтво театру, стає надзвичайно важливим ще й тим, про що воно прямо не говорить. Так і франківський «Річард ІІІ» важливий співзвучністю актуальностям нашого життя, талановитістю культурного осмислення усіх його поразок і перемог. Говорили древні «Перемога засвідчує те, на що людина здатна, а поразка те, чого вона варта».

Безумовно, ті, хто прийде на виставу, порадіють успіхам улюблених артистів, насолодяться визнаним в усьому світі грузинським стилем прочитання Шекспіра, багатою фантазією постановника, довершеностю сценографа у створенні біографії яскравих образів. Та найдорожчим стане той інтелектуальний діалог, який виставою розпочнеться і однозначно нею не обмежиться.