Два кілограми... музичної історії

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (в рамках літературно-музичного проекту «Мистецькі зустрічі в архіві-музеї») відбулася творча зустріч з польським диригентом українського походження Романом Реваковичем з нагоди започаткування його особового фонду у нашій столиці.

Нагадаємо, майже 30-річна діяльність Реваковича, передовсім гастрольна, пов’язана з Україною. За цей час назбиралося чимало матеріалів про різноманітні польсько-українські проекти: афіші, буклети, концертні програми, критичні відгуки тощо. Тож київський архів запропонував, а Роман Ревакович погодився, що зберігатися все має в одному місці. На разі передано понад 100 документів вагою приблизно 2 кг. Це — програми концертів чоловічого хору «Журавлі», яким маестро керував близько 10 років; буклети чотирьох фестивалів «Дні української музики у Варшаві», проекту «Між словом і звуком» за участю українських стипендіатів програми «Gaude Polonia», циклу концертів в Україні, де звучали твори Вітольда Лютославського, Кароля Шимановського, Войцеха Кіляра, концертів з Національним симфонічним оркестром України, капелою «Думка», виступів на Міжнародному львівському фестивалі «Контрасти»...

Зрозуміло, що ці документи представляють не просто особисту історію польського диригента, який міг би бути українським диригентом, якби не історичні події, зокрема, «Операція Вісла», жертвами якої стали його батьки і частково він сам. Ці матеріали здатні показати частину життя однієї людини, як фрагмент новітньої музичної польсько-української історії: становлення, динаміку, постаті, маршрути... Колись про це напишуть книжку, і напевно не одну. А сьогодні Роман Ревакович каже: «У своїй роботі я завжди намагаюся акцентувати українську культуру на культурній мапі світу, в даному випадку — у сусідній Польщі, де я народився і де пізнавав непросте польсько-українське сусідство. Радий, що ми дожили до того часу, коли це сусідство переросло у тісні європейські взаємини».

Після короткої розповіді Романа Реваковича про себе і про те, як він прийшов до зацікавлення українською музикою, прозвучала у запису сама музика. Це — твори, чи фрагменти творів, якими він диригував, та які є певним чином знаковими у його творчій біографії. Спочатку прозвучали дві пісні у виконанні хору «Журавлі» — «Засяло сонце золоте» (слова Сергія Пилипенка, музика Івана Недільського) і «Коли ви вмирали» (слова і музика Романа Купчинського) — запис із концерту у Львові у квітні 1990 року. Після них стало зрозуміло, що мав на увазі Ревакович, коли розповідав про значення цього колективу для піднесення національного духу в Україні ще до офіційного проголошення української незалежності. Далі — «Скарга терну» Юрія Ланюка на вірші Богдана-Ігоря Антонича для сопрано і симфонічного оркестру, твору, з якого фактично почався у Львові фестиваль «Контрасти» (запис для компакт-диску у Польщі в 1998-му). Нарешті, п’єса сучасного українського композитора Золтана Алмаші на слова Чеслава Мілоша, що виконувалася в рамках польсько-українського проекту «Між словом і звуком» (запис із концерту у Варшаві у квітні 2009 р.).

Логічним продовженням музичної частини стали виступи українських колег і друзів Романа Реваковича: композиторів Ігоря Щербакова і Олександра Шимка, музикознавців Олени Таранченко і Наталі Семененко, диригента Івана Гамкала. Як виявилось, для кожного з них роль Реваковича в їхньому житті зводиться до відкриття чогось досі незнаного, якогось невідомого музичного контексту, а також і самих себе. Очевидно, нова польсько-українська музична історія — це, насамперед, взаємне розширення інформаційних горизонтів.